App Store Google Play

Донбас без сюрпризів

25 Січня 14:00
Донбас без сюрпризів

Реальні настрої людей, які живуть у підконтрольних Україні частинах Донецької та Луганської областей, уже давно стали об’єктом особливої уваги. У 2014-му на цих територіях вирувала пожежа антиукраїнського путчу й велися бойові дії, але нашій армії вдалося витіснити звідти незаконні збройні формування. Відтоді минуло майже чотири роки, але і журналісти, і соціологи, і політики визнають: проблема антиукраїнських настроїв на території Донбасу не вирішена. Навіть після останніх подій не всі усвідомили, наскільки небезпечним є сепаратизм. Значна частина населення, як і раніше, співчуває бойовикам «ДНР» та «ЛНР», позитивно ставиться до Росії та не бажає визнавати її участь у війні проти України.

Місцеві вибори, які відбулися 2015-го, через рік після активної фази воєнних дій, засвідчили, що багато хто й далі підтримує проросійські політичні сили. У більшості міст, що побували 2014-го в руках озброєних банд, переобрали тих самих мерів і депутатів, які проводили там незаконні референдуми й підтримували бойовиків. Після того як там ліквідували спалах радикального збройного сепаратизму, населення повернулося до підтримки поміркованих антиукраїнських сил. І це дуже тривожний сигнал. Насамперед для самого Донбасу. Адже сумні уроки Донецька та Луганська вже наочно показали, до чого привели колись успішний регіон такі політсили. Війна, безробіття, крах економіки, відключення нормального мобільного зв’язку, безправ’я місцевого населення — ось перелік лише основних бід, із якими зіткнулося населення ОРДіЛО.

Утім, є й певний прогрес. Останні соціологічні опитування засвідчують, що політичну монополію регіоналів та комуністів, яка існувала на Донбасі від перших років незалежності до 2014-го, зруйновано. У місцеву політику нарешті прийшов плюралізм, вона перестала нагадувати часи брєжнєвського застою. У розпорядженні Тижня є результати закритого соціологічного опитування, яке восени 2017 року провів у Слов’янську місцевий штаб однієї з політичних сил. Містян запитували про їхні політичні вподобання. Очевидно, що отримані цифри більш-менш справедливі для всієї північної частини Донецької області, підконтрольної Україні, й загалом дають уявлення про тамтешні електоральні настрої. Було опитано 850 мешканців Слов’янська та Слов’янського району. Похибка становить приблизно 3,3%.

Лідером електоральних симпатій передбачувано стала колишня Партія регіонів, яка нині працює під брендом «Опозиційний блок» (див. «Ностальгія за «стабільністю»). На виборах за неї готові віддати голоси 23,9% слов’янців. Однак цей результат істотно нижчий від того, який регіонали мали в довоєнні роки. Навіть на місцевих виборах 2015-го Опоблок отримав більш як 50% місць у Слов’янській міській раді. Утім, радіти особливо нічому. Електорат, що втік від Опозиційного блоку, здебільшого підтримує проросійську та популістську партію «За життя», яку очолює Вадим Рабінович. Останній при цьому лишається у фракції Опоблоку, хоча й піддає жорсткій критиці своїх колег за недостатню опозиційність.

«За життя» впевнено посідає друге місце. За неї восени 2017 року були готові голосувати 14,4% мешканців Слов’янська. Партія влади — Блок Петра Порошенка — у рейтингах лише на третьому місці з результатом 5,8%. Слідом за нею йде «Наш край», ще один політпроект, який складається з колишніх регіоналів. За нього готові віддати голоси 5% виборців. Шанси на подолання п’ятивідсоткового бар’єра в Слов’янську також мають партії Юлії Тимошенко та Олега Ляшка, рейтинг яких на рівні 4%.

Результати цього опитування, як і підсумки місцевих перегонів 2015-го, показують, що часи безальтернативних виборів і тотального панування однієї політичної сили в Донецькій області минули. ПР розпалася на кілька нових партій, які тепер конкурують одна з одною за проросійський електорат. Водночас до органів місцевої влади стали потрапляти й проєвропейські політсили. У 2015-му по три-чотири місця в міськраді Слов’янська отримали БПП, «Самопоміч» та Аграрна партія. І хоча на сьогодні вони в меншості, а більш як половина міськради, як і раніше, контролює Опоблок, проте спостерігається позитивна тенденція. Для порівняння: у 2010 році до Слов’янської міськради пройшли Партія регіонів, «Сильна Україна» (яка пізніше влилася в ПР), КПУ та ПСПУ. А сьогодні видно хоч якесь світло в кінці тунелю.

Варто також зазначити, що близько 10% патріотичного електорату в Слов’янську має намір голосувати за інші проукраїнські партії з рейтингом 1,5–2%. Така роздробленість, звісно, грає не на користь проукраїнських сил, але з цим нічого не вдієш. Дається взнаки низька якість роботи місцевих партійних осередків. У більшості українських партій немає діючих офісів у невеликих містах Донбасу, вони не ведуть там ніякої роботи, тому про них знає дуже обмежене коло людей. Інакше їхні результати були б набагато вищими. Як приклад можна назвати команду партії «Сила людей» у Маріуполі, рейтинг якої в місті становить близько 10%, хоча загалом по Україні про неї практично не знають і відповідно бодай про якийсь рейтинг не йдеться.

У підконтрольній Україні частині Луганської області ситуація загалом схожа чи навіть більш сумна. Після подій 2014 року цей український регіон перетворився на ведмежий кут. Майже вся промисловість Луганщини залишилася на окупованій території, Україна зберегла контроль лише над кількома індустріальними містами, які перебувають у глибокій кризі. Майже всі заводи Лисичанська, Рубіжного та Сєверодонецька або простоюють, або працюють із перебоями. Організувати ефективну роботу державного апарату в області, яка втратила обласний та найбільші промислові центри, вкрай важко. Сєверодонецьк, що тепер виконує функції столиці регіону, явно не тягне таку роль. Місцевих фахівців не вистачає, а приїжджі в прифронтове депресивне місто не дуже-то прагнуть. Це, звісно, позначається на настроях людей.

Останнє соцопитування в Луганській області було ще в травні 2017 року, але навряд чи відтоді ситуація покращилася. Проводило його Луганське обласне відділення Комітету виборців України методом анкетування в п’яти одномандатних виборчих округах. Загалом було зібрано по 600 анкет у кожному окрузі, таким чином, загальна кількість опитаних становила 3 тис. осіб. Похибка вибірки — 1,8%.

У відповідь на запитання «Якби наступної неділі відбувалися вибори президента України, за кого ви проголосували б?» 25,7% респондентів назвали Юрія Бойка, а 24,7% — Вадима Рабіновича. І якщо результат Бойка цілком закономірний, оскільки він є вихідцем із цих місць та фактично контролює Лисичанськ, Рубіжне й Сєверодонецьк, то результат Рабіновича став справжньою сенсацією. Третє й четверте місця посіли відповідно Олег Ляшко (7,2%) та Юлія Тимошенко (4,3%). А ось за нинішнього президента готові були віддати свої голоси лише 2,3% жителів Луганщини.

Не надто втішні й партійні рейтинги. Тут також домінують проросійські популісти. Опозиційний блок здобув 27,1% голосів, партія «За життя» — 25%. Далі з великим відривом ідуть Радикальна партія Ляшка (7,7%) і «Батьківщина» (4,9%). У решти політсил мало шансів подолати прохідний бар’єр. Зокрема, рейтинг партії «Наш край», яку називають проектом Адміністрації президента, становить 3,3%, партії влади — 3,1%, «Самопомочі» — 3%.

Як бачимо, попри події останніх років, Донбас, як і раніше, багато в чому є проросійським регіоном, де лишаються популярними політики з українофобськими поглядами. І провина за це значною мірою лежить на українській стороні, яка знову за звичкою віддала східні області на відкуп місцевим феодалам із ПР, замість того щоб провести там люстрацію та підтримати на місцях проукраїнські еліти. Погіршує соціальну обстановку й економічна криза. Старі радянські підприємства поступово вмирають, але на їхньому місці практично не з’являється нічого нового. Через це молодь і далі їде з регіону, а ті, хто лишається, дедалі більше озлоблюються на державу, звинувачуючи її в усьому, що сталося.

За офіційними даними, від’ємне сальдо міграції в Донецькій області 2017 року — 22 тис. осіб. Зрозуміло, що виїжджають найактивніші та молоді. Саме ті, хто міг би стати локомотивом реформ і витягнути регіон із ями. А залишаються переважно представники старших поколінь, від яких очікувати подвигів не варто.

На жаль, нинішня ситуація робить дуже ймовірним пов­торення в майбутньому на підконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей сценарію 2014 року. Але нинішня влада, здається, не усвідомлює цієї загрози.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Марія СОЛОМОНОВА

Рейдер из кремля

Чтобы картина о рейдерстве не только в Днепре, но и во всей Украине, была завершенной, её следует дополнить весьма немаловажным фактом, который дамокловым мечом завис над каждым украинцем, небезразлич...
92-роки тому Катеринослав перейменували у Дніпропетровськ. Звісно, не було ніяких референдумів/громадських слухань/можливості подати альтернативну петицію.Теоретично і зараз у місті живуть люди, які н...
Юрій Фоменко

Божі пензлики

У Бога є велика стара торба. Наскільки стара, що геть зношена і в латках. А у тій торбі: гачки, пензлі, гребінці, веретена, сита, сопілочки, граматки, вуздечки, тронки…   І ходить він з то...
Багато чую останнім часом про геройство, мотивованість та крутість, як необхідні якості для солдата. Скажу чесно: фігня це все, як на мене.Герої затикають подвигами чужі або ж свої помилки.Найкраще пр...