App Store Google Play

На війні як на війні

19 Січня 14:00
На війні як на війні

Ми живемо у двох Українах одночасно. Одна виходить на Майдани, посилає своїх дітей на фронт, збирає гроші на бронежилети й прилади нічного бачення, намагається брати участь у місцевому самоврядуванні. Друга голосує гречкою, дає хабарі скрізь, де тільки можна, дружньо ненавидить владу всіх рівнів і слухає шансон.

Як ці дві України можуть узагалі співіснувати в одному часі-просторі? Чудово співіснують. Зокрема, через те, що обидва простори перетинаються часто-густо в одній особистості. Подекуди вони рознесені по різних головах: між сусідами, друзями, родичами. І в сумі дають позитивну динаміку в опитуваннях стосовно ціннісної орієнтації українців: дедалі краще ставлення до ЄС, НАТО, демократичних інститутів, з одного боку, і падіння ностальгії за комуністичним минулим, орієнтації на східного сусіда — з другого.

Воно ніби так, тільки чому в маршрутках досі волає «Владімірскій централ», а в міжміських автобусах крутять у найкращому разі старі комедії студії «Мосфильм», а в найгіршому — лоскоталки-шоу, серед яких «95 квартал» ще не найотруйніший? Понад те, чому спроби окремих адекватних пасажирів припинити цей потік ентропії наштовхується на солідарний спротив маси? До того ж, як свідчать люди, які постійно живуть між кількома містами, радянський і пострадянський нафталін має особливий попит серед водіїв і мандрівників саме західних областей, нібито суцільно україномовних і «правильно» орієнтованих.

Те саме стосується телебачення: особливої кореляції між мовою побутового спілкування й стабільним попитом на російськомовний, російськоцентричний несмак медіаметрія не фіксує. «Інтер» чудово дивляться й на Прикарпатті, й на Волині. Тобто гіпотеза, яку активно юзали заслані московські політтехнологи зразка 2004 року (пам’ятаєте «Україну трьох сортів»?) і яка передбачає дедалі меншу інтоксикацію совком у міру просування на захід країни аж до її цілковитого зникнення в «українському П’ємонті», виявилася недіє­здатною. Межа між імперською та національною свідомістю проходить не по Дніпру й навіть не по Збручу, вона пролягає не на мапі, а в найкращому разі між генераціями. У найкращому, бо насправді вона фіксується всередині практично кожного з нас. Ось так…

У чому, перепрошую, незборима привабливість «русского мира», зокрема, для українців, які фізично не можуть відчувати з ним емоційний зв’язок, виходячи з віку та географії? У тому, що ця модель суспільних стосунків не передбачає жодної особистої відповідальності, а в ідеалі загалом жодної суб’єктності окремого підданого. Гарантований прожитковий мінімум мініморум як компенсація слухняності, натомість відсутність потреби щодня приймати найменші обтяжливі рішення, робити вибір, прогнозувати майбутнє. Інакше кажучи, бути людиною розумною. Якщо ж природний темперамент не дозволяє миритися з казармою, прийнятною альтернативою є звичаї кримінального гетто, де всі соціальні ролі так само заздалегідь розписані й де за певного везіння пропонуються специфічні соціальні ліфти. Тобто модель поведінки й, ширше, життєвих стратегій виживання, сформована й вигострена впродовж століть у православній імперії, є первинною, а російська мова й хамська естетика — то вже похідне, що не означає, що їх можна легко відокремити одне від одного.

У моменти мобілізації, екзистенційного вибору, морального шоку в нас, дозволю собі узагальнення, прокидається українськість не в сенсі любові до бандури чи вміння грамотно вживати кличну форму іменників (правильно сказати: не лише в цьому сенсі), а в сенсі задіяння своєї дорослості, якщо хочете, європейськості так само з усіма механізмами, відпрацьованими поколіннями по цей бік прірви. У години «расслабухі» (яке дивовижне на смак слово!) вмикається звичка, комфортні поведінкові патерни включно із салатом, прости Господи, олів’є та ерефівською попсою для дебілів.

Я не марксист і не вірю в економічний детермінізм у чистому вигляді. Втім, доки держава Україна не надасть кожному своєму громадянинові можливість економічної реалізації й відтак почуття особистої свободи, доки поняття «громадянин» і «суб’єкт господарювання» в найширшому сенсі — від можливості мати власний бізнес і до гарантування інвестицій у майбутнє — не стануть синонімами, архаїчні рефлекторні вподобання не відімруть.

Це в загальному сенсі. А тим часом у конкретних обставинах слід робити те, що, власне, вже робиться: квотування потенційно токсичного контенту й продукування альтернативи. Дивлячись «Кіборгів» замість «Бандитського Петербурга», ми виводимо із соціального організму отруту. Воно, може, звучить не надто демократично, але на війні як на війні, особливо якщо це війна гібридна.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Якась нездорова знову пішла хвиля від керівництва ЗСУ. То якийсь пулковник, маріупольський сиділець, добровольців не зміг за рік розгледіти, хоча вони у нього під носом були і сам Марік визволяли, і в...
Анастасія ГОРЯЧА

Прокидайтеся та дійте!

Типова картина типової української родини. Ранок, чоловік та дружина мовчки збираються на роботу. Швидка кава та сніданок. Діти зазвичай неохоче збираються до ненависної школи, а влітку прокидатись на...
Уже кілька тижнів на фейсбуці йде масова хвиля запитів на "дружбу" від явних ботів. Це не дивно - попереду нас чекають два роки гарячих виборів, - ми будемо обирати Президента, парламент, а потім ще м...
Музика, церква і спорт вже були "поза політикою". Тепер пан Медведчук вирішив додати в аполітичний список ще й кіно.Як бачимо, за планом вся наша культура повинна бути поза політикою. Поза українською...