App Store Google Play

Україна. Шлях до рабства

13 Січня 18:00
Україна. Шлях до рабства

Не може бути свободи без свободи економічної…

Я сумніваюся, що можна силоміць задушити дух свободи, але я не впевнений, що кожен народ зможе протистояти її повільному задушенню…

Фрідріх фон Гаєк "Шлях до рабства"

Четвертий рік після революції завершується тими ж самими питаннями, які стояли й до неї, але тепер уже в більш гострій формі. 

Чи встоїть Україна перед черговою вибухонебезпечною сумішшю економічної кризи, гострої політичної нестабільності та повної втрати довіри до всіх інститутів влади? 

Чому після здобуття незалежності, кількох революцій та вже п'ятих виборів президента Україна, на відміну від Польщі, Словаччини, Естонії та інших країн, не стала на шлях успішного розвитку, а після економічного спаду застрягла на дні — у стані стагнації, яка дедалі більше нагадує економічне рабство деяких африканських країн? Національний дохід України на душу населення наприкінці 2016 р. становив 2,3 тис. дол. (для порівняння: Польщі — 12,7 тис. дол., Словаччини — 16,8 тис. дол., Естонії — 17,8 тис. дол.) і зайняв проміжне становище між Марокко (2,9 тис. дол.) та Гондурасом (2,2 тис. дол.). Прикметно, що наші найближчі "сусіди за економічними показниками" характеризуються перманентними кризами, сировинним характером експорту, активно експортують у розвинені країни дешеву робочу силу і високими темпами втрачають свої природні ресурси. Зокрема, Марокко впродовж XX ст. втратило 70% своїх унікальних лісових угідь: їх площа зменшилася з 14 до 4 млн га. 

Як реакція на стагнацію економіки та низьку якість життя, Україна поступово перетворюється в націю емігрантів: мільйони українців їдуть, як від чуми, в інші країни, залишаючи вдома не тільки любиму батьківщину, а й клеймо "безробітні" або "дешева робоча сила". У результаті, українські двірники прибирають польські вулиці за 800 євро на місяць, а вулиці наших міст усе більше нагадують пейзажі "Сталкера" Стругацьких. Українські вчені, поставлені на межу виживання, їдуть у США й створюють там інноваційні галузі — точки росту для американської економіки, а наша економіка дедалі більше деградує, продаючи зерно й цукерки та нарощуючи державний борг вище всіляких червоних прапорців безпеки. 

Україна не виходить із багаторічного порочного кола: проходить через революції й страшні жертви, але змінюються тільки обличчя в кабінетах, не змінюючи суті системи, яка знову й знову призводить до падіння якості життя, загострення політичної нестабільності та загрози нових революцій. "Багатоходівки" владних угруповань набирають різних форм і називаються по-різному, зокрема "реформами", але результат один — соціально-демографічна криза, економічна стагнація, перманентні політична й фінансова нестабільність. 

Як розірвати це порочне коло і вийти на принципово інший, успішний шлях розвитку? Щоб прояснити відповідь на це запитання, треба добре розібратися в об'єктивному механізмі, який занурює Україну в стан деградації, і побачити глибинні причини, що постійно підживлюють цей механізм паливом. Розуміння цих причин дозволить суспільству правильно сфокусувати зусилля на їх усуненні й не розпорошуватися на відволікаючі маневри організаторів "багатоходівок". 

Є багато теорій, які намагаються пояснити, чому одні країни багаті й успішні, а інші впродовж століть залишаються бідними та відсталими. Серед цих теорій: географічна (яка пояснює бідність браком ресурсів), культурологічна (пояснює відсталість особливостями національної культури та ментальності), управлінська, або теорія неграмотності (яка пояснює бідність країни тим, що правлячі еліти не знають, як правильно управляти, а отже, мудрі поради з боку могли б допомогти виправити ситуацію) тощо. 

Ці теорії не витримують серйозної критики і спростовуються реальними ситуаціями, коли один і той самий народ, який живе в однаковій географічній місцевості, але в різному інституційному середовищі, демонструє якісно різні результати розвитку. Прикладом можуть слугувати Східна і Західна Німеччина, місто Ногалес (штат Аризона, США) і його друга частина, що розташована у штаті Сонора (Мексика), Північна і Південна Корея тощо. Як свідчать Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон у своїй знаменитій книжці "Чому нації занепадають?..", після переходу кордону з Ногалеса (США) у Ногалес (Мексика), тобто з однієї частини міста в іншу, ви потрапляєте в якісно інший світ. Перший характеризується  непорушністю прав власності, високим рівнем безпеки і законності, хорошими дорогами та легкістю ведення бізнесу. Другий —втричі меншим середньорічним доходом на душу населення, високою злочинністю та дитячою смертністю, низьким рівнем освіти (більшість дорослого населення не закінчила навіть середньої школи), розбитими шляхами, системними труднощами у відкритті та веденні бізнесу, відсталістю і все пронизуючою корупцією. Такий разючий контраст підштовхує величезні потоки нелегальних іммігрантів прямувати через кордон в американський Ногалес, але при цьому Ногалес штату Сонора продовжує залишатися в жалюгідному стані. 

Географічна і культурологічна теорії не можуть пояснити таких контрастів між результатами розвитку одних і тих самих народів у схожих географічних умовах. Не видається надійним і поширений ментальний стереотип, що базується на вірі в "доброго царя". Численні дослідження, з яких найяскравішим є робота Аджемоглу й Робінсона, виконана на величезному масиві історичних і економічних даних, показали, що фундаментальною причиною успіху або провалу країн є тип їхнього інституційного устрою. Ключ до економічного успіху — це інклюзивні політичні інститути в поєднанні з інклюзивними економічними інститутами. Що це означає?Інститути в загальному значенні — це формальні й неформальні правила, закони, традиції та організації в суспільстві, які визначають його функціонування. Щоб зрозуміти конкретний, важливий для України смисл сказаного, треба уважніше зазирнути всередину того, що називають інституційним устроєм. 

Політичні інститути визначають, у кого в суспільстві сконцентрована реальна політична влада і як вона використовується. Оскільки політичні інститути — це інструмент формування економічного устрою суспільства, то з відмінностей між політичними інститутами країн випливаєпринципова різниця між їхніми економічними інститутами, а отже — між усім перебігом їхнього економічного розвитку й, відповідно, кінцевими результатами — якістю життя їх населення. Невелика різниця в політичних інститутах, у кінцевому підсумку, стає причиною величезних відмінностей у житті населення цих країн:різні політичні інститути → різні економічні інститути → різний шлях економічного розвитку → різні результати, тобто різна якість життя населення.

Наприклад, якщо порівняти історію розвитку конституційних процесів у Північній Америці та Мексиці, ми побачимо якісні відмінності, які з певного моменту розвели ці країни по різних економічних траєкторіях: перша пішла вгору до успіху, а друга — вниз, у стан економічного занепаду. 

У Мексиці групи місцевих еліт і зовнішні колонізатори багато десятиліть боролися за владу між собою. Однак і в колонізаторів, і в місцевих еліт була схожа мета — захопити владу й організувати політичні інститути таким чином, щоб широкі маси населення не мали реальних політичних і економічних прав, а економічні інститути дозволяли, утримуючи населення в бідності, визискувати всі можливі доходи з їхньої праці та ресурсів країни. 

— домінуючі монополії у всіх сферах економіки, які належать вузькій правлячій еліті та її близькому оточенню;

— високі вхідні бар'єри на прибуткові ринки і жорстке обмеження конкуренції різними методами, аж до кримінальних;

— порушення прав власності рядових членів суспільства;

— опір правлячих кіл інноваціям, оскільки вони порушують статус-кво владної еліти, і як наслідок — консервація економічної стагнації;

— розвиток системної і все пронизуючої корупції.

Екстрактивні економічні інститути блокують мотивацію населення до підприємництва, інвестицій та інновацій — основного двигуна сталого зростання і поліпшення якості життя всього суспільства. Це веде до занурення суспільства у стан бідності та відсталості, а також до зростання мотивації місцевого населення до виїзду з країни й пошуку роботи за кордоном. 

Якщо екстрактивні політичні інститути у суспільстві сформувались і створили екстрактивні економічні інститути, які їм відповідають, — то запускається самопосилювальне порочне коло взаємного зміцнення таких інститутів, яке важко розірвати.У цю спіраль порочного кола вже десятки років тому потрапила Україна: екстрактивні політичні інститути, які концентрують владу в руках вузьких груп, дозволяють їм досить швидко вибудувати і постійно розширювати екстрактивні економічні інститути. Які, своєю чергою, сприяють концентрації фінансової потуги в руках цих груп за рахунок використання ресурсів усього суспільства і подальшому посиленню їхньої політичної влади, тобто ще більшому закріпленню екстрактивних політичних інститутів. 

Залізний закон олігархії. Зазвичай, як це й відбувається в Україні, зазначене порочне коло супроводжується перманентною політичною нестабільністю та постійною боротьбою кланів за владу, тобто за контроль над екстрактивними політичними інститутами, які дозволяють привласнювати економічні ресурси країни. У цій боротьбі можуть брати участь і зовнішні сили, і місцеві владні "еліти". Інструменти можуть бути різними, але мета в них одна — здобути контроль над політичними й економічними інститутами, а отже — над ресурсами і фінансовими потоками суспільства. Часто з цією метою використовуються протестні настрої всього населення. У такому випадку революції та самопожертва суспільства ведуть лише до зміни владних еліт, але не до зміни системи, а порочне коло переходить на новий виток розвитку спіралі. Цей процес ще 1911 р. Роберт Міхельс у своїй теорії еліт назвав "залізним законом олігархії". 

Але якщо суспільство усвідомлює смисл цього закону і ставить за мету зміну політичних та економічних інститутів, а не тільки зміну осіб усередині існуючих екстрактивних інститутів, тоді в суспільства з'являється надія на розрив порочного кола й перехід на якісно іншу — успішну траєкторію розвитку. У цьому сенсі цікаві приклади країн, які побудували інший тип інститутів, що в термінології Аджемоглу й Робінсона отримали назву інклюзивні політичні й економічні інститути. 

Особливості конституційного процесу в Північній Америці. У процесі розвитку колоній поселенців у Північній Америці англійська еліта постійно й досить агресивно намагалася створити інститути, які б радикально обмежували політичні та економічні права поселенців, за винятком кількох привілейованих груп. Зокрема, була спроба створити інститут великих власників землі (лордів-землевласників), які б здавали менші ділянки поселенцям-орендарям і монопольно визначали орендну плату. Другий приклад — спроба створення й просування Конституції, яка, по суті, аналогічно Хартії Меріленда, заклала б ієрархічне суспільство, контрольоване вузькими елітами. Але щоразу ці спроби нав'язати олігархічний інституційний устрій, який привів би до формування монопольних структур, контрольованих вузькими групами владних еліт, наштовхувалися на опір і провалювалися.Поселенці добилися того, що землю було розділено по 50 акрів кожному поселенцеві і по 50 акрів кожному члену його родини та працівникові. У 1619 р. вони створили Генеральну Асамблею, яка давала право голосу кожному поселенцеві у питанні формування законів та інститутів, які управляли колонією. Пізніше саме Сполучені Штати впровадили конституцію, яка ввела демократичні принципи, створила реальні обмеження для органів політичної влади і широко розподілила цю владу в суспільстві

Тим, у кого мета — максимізація прибутку, надається широке поле діяльності у сфері бізнесу через створення конкурентоспроможних продуктів. 

Світова практика впродовж багатьох століть показала, що якщо в країні під впливом якихось чинників удалося сформувати інклюзивні політичні інститути, то вони формують відповідні інклюзивні економічні інститути

— рівність усіх перед законом і гарантії прав власності кожного члена суспільства;

— легкість реєстрації та ведення бізнесу, усталена система оподаткування, що стимулює розвиток підприємництва, інвестиційної та інноваційної діяльності;

— доступність фінансових ресурсів для фінансування ефективних проектів;

— високий рівень конкуренції у всіх сферах економіки та жорстке законодавче обмеження картельних і монопольних змов, тобто інклюзивні ринки з низькими бар'єрами входу для кожного підприємця, де успіх залежить від ефективності і якості продукту, а не від близькості до вузьких груп впливу.

Такі економічні інститути забезпечують максимальне стимулювання підприємницької активності, швидкий інноваційний розвиток економіки і зростання якості життя всього суспільства на тривалій сталій основі. 

Окрім США, шлях створення інклюзивних політичних інститутів, які визначили їхній подальший економічний успіх, пройшли Англія (перед Промисловою революцією), Франція, Канада, Скандинавські країни, Швейцарія, всі європейські та інші успішні країни. У поодиноких випадках, коли економічного успіху вдавалося досягти без інклюзивних політичних інститутів, цей успіх був нестійким, а економічний розвиток згодом натрапляв на бар'єри дефіциту інновацій через відсутність широкої системи підприємницьких стимулів. 

Якщо суспільство зуміло створити інклюзивні політичні та економічні інститути, то між ними виникає позитивний зворотний зв'язок і самопосилювальний процес взаємного укріплення та зростання добробуту всього суспільства (коло добробуту). Синергетичні ефекти побудовані на тому, що інклюзивні політичні інститути гарантують розвиток інклюзивних економічних інститутів, а вони, своєю чергою, ведуть до зростання фінансової потуги й численності середнього класу (широкої верстви підприємців і суспільства в цілому), що є опорою й гарантією подальшого зміцнення інклюзивних політичних інститутів. 

Світова практика засвідчила, що без вибудовування інклюзивних політичних інститутів побудувати інклюзивні економічні інститути, а отже практично реалізувати успішну економічну стратегію, майже неможливо. Щоб модель розвитку економіки і всього суспільства якісно змінилася на позитивну, необхідно вийти з порочного кола й змінити екстрактивні політичні інститути на інклюзивні. Як це зробити? Потрібна мудра багатоходова стратегія, що включала б системну законодавчу й організаційну роботу. Розробка такої практичної стратегії на основі колективної мудрості та експертних знань — це стартова точка для реальних змін системи. Іншого шляху немає, інакше — трагічний біг порочним колом у стан економічного рабства.

ZN,UA

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярослав СИНИЦЯ

Станиця Луганська

Станиця Луганська зараз,це  не те, що було три роки тому.  Людська натура така, що має здатність пристосовуватись до будь-яких умов, і за дуже короткий час. Про війну тут нагадують цілі квар...
Наслідки Першої Світової для України оформилися у конкретний факт та конкретну дату 14-го листопада 1918-го року.У цей день гетьман Павло Скоропадський видав грамоту про воз'єднання на федеративних на...
Юрій Фоменко

Птаха війни

Птаха війни. Вона над моєю хатою в Діброві літає на схід і повертається на Кодак.    В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву піл...
 Не дивлячись на певний застій українського кінематографу в “нульових” роках, сьогодні чи не щотижня на екрани кінотеатрів виходять нові вітчизняні стрічки, які без сумніву виводять н...