App Store Google Play

Лишаючи й повертаючись

11 Січня 18:00
Лишаючи й повертаючись

У грудні, наприкінці року, якраз перед святами, вкотре об’їхати всю країну. Зі Сходу на Захід, від Києва до Одеси. З обов’язковими зупинками на дозаправку, серед чорних грудневих полів, з безкінечним бовтанням у ранкових туманах, з упізнаванням облич політиків на вуличній рекламі, з упізнаванням місць, де було добре й затишно. Якось так стається, що вирушаєш щороку, саме в грудні, в мандрівку країною — скажімо, з виступами, скажімо, своїм невеликим бусиком, своєю давньою компанією. Чудова нагода знову побачити все на власні очі, знову відчути цей потойбічний протяг, саме десь на автозаправці, в безкінечний полях, о сьомій ранку.

Протяг, що вривається звідкись із боку Дніпра, й продуває вологий степ аж до чорноморських портів, продуває горло й серце, нагадує про розірваність українського простору, про його наскрізну відкритість — звідси й до моря, всього лише кілька годин їзди трасою, пласкою степовою поверхнею. Все тут проглядається від кордону до кордону, ніде не заховатись від протягів і снігів, усе, мов на долоні — і добре, й погане. Інша річ, на що саме ти звертаєш увагу — на хороше чи на погане. Є над чим подумати, стоячи на заправці.   

А ще думаєш про таке: втретє за кілька днів проїздити Вінницю — це знак. Не знаю, чи добрий. Але Вінниця цього разу постійно траплялася на нашому шляху, і як би ми не перетинали цю грудневу, ще не до кінця промерзлу країну, місцями засипану снігами, місцями залиту дощем, країну, що знаходиться в тривожному, сонному, грудневому передчутті свят, себто, в передчутті див, себто, в передчутті змін, як би ми не планували свої маршрути в ці короткі грудневі дні — дорога сама виводила на Вінницю, на її теплі околиці, на її трамвайні колії, якими безтурботно снують сині швейцарські трамваї. Можливо тому, що Вінниця — це і є метафора сьогоднішньої України. Ну, ви розумієте, про що я. Тому й не оминеш її, як не намагайся. З іншого боку — Вінниця то й Вінниця. Поїхали далі, все одно сюди повертатись.

Подорожувати передріздвяною Україною — заняття хоч і виснажливе, проте доволі повчальне. Дивитись, як завершується календарний рік, дивитись, як ми всі готуємось до головного — до свят, до перегортання календаря, до завершення чогось не надто вдалого й початку чогось не надто зрозумілого. Дивитись і вже тепер розуміти — навряд чи наступного року буде набагато краще. Добре, якщо буде не гірше. Добре, якщо ми збережемо те, що в нас є, якщо не поступимось тим, що маємо. Потрібно виходити з реалій, думаєш собі, а реалії, вони ось такі — десь недолатана траса, десь недобудовані будинки, десь зафальшива політична реклама. Країна така і є — завжди можна до чогось прискіпатися, завжди є до чого висловити справедливі претензії. Проте, що лишається поза претензіями та негараздами?

Дивитись і вже тепер розуміти — навряд чи наступного року буде набагато краще. Добре, якщо буде не гірше. Добре, якщо ми збережемо те, що в нас є, якщо не поступимось тим, що маємо
Поза претензіями лишаються містечка й села, що легко проминаються, зникаючи в темряві, як у ставковій воді. На вулицях і площах стоять ялинки та інші ознаки свят. Іноді можна побачити привітання місцевих очільників, а так — усе як завжди. Так, ніби час зупинився серед країни, мов річкова течія: пульсує, згущується, не поспішає вперед. Скільки разів останніми роками траплялось проїздити цими українськими трасами? Десятки разів, якщо відверто. Мимоволі шукаєш змін, мимоволі намагаєшся віднайти щось нове і втішне. І що з цього виходить? 

Як міняється наша країна? Що можна в цьому випадку сприймати за ознаки змін? Новобудови, торгівельні центри, ресторани. Нові автомобілі. На старих дорогах. Хоча, справедливості заради — дороги теж міняються, ремонтуються, привіт Вінниці. Країна так чи інакше міняється. Чи міняємось ми? В чомусь, безперечно, міняємось. Було б дивно, якби на нас нічого не діяло, нічого не впливало. Хоча, за великим рахунком, ми такі, як завжди — наївні й недовірливі. Хоча нам самим здається, що досвідчені й відкриті. Стоїмо на протязі, лишаємо свої міста, повертаємось в них. Більше повертатися нам немає куди. 

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Зрозумілість

Можливо, єдиний мотив, який може мобілізувати широкі кола виборців, який буде сприйматися як прогресивний та новий. Не легалайз, не легалізація проституції, гендерна політика і т.д.Поясню. У 2015-16 р...
У нас небезпідставно прийнято вважати, що українська влада використовує ситуацію з війною у внутрішніх політичних іграх, в тому числі і в узурпацію.Гомо політикус в усі часи було важко втриматися від...
Суддю-сепаратиста з Криму на посаді не відновлено!Чергова судійська зрада не відбулася! Але, на жаль, це ще не перемога..Пам'ятаєте "вибухове" затримання відвертого сепаратиста, а за суміцниством судд...
Анастасія ГОРЯЧА

До Дня Збройних сил України

Сьогодні країна відзначає День Збройних сил України. На п’ятому році війни гостро відчувається необхідність віддати шану Героям, які врятували незалежність нашої країни у 2014 році і продовжують...