App Store Google Play

Чому Путін застряг на Донбасі

18 Листопада 14:15
Чому Путін застряг на Донбасі

Уявіть собі картину: пустельна занедбана ділянка землі на околиці східного «іржавого поясу» в Україні. Поки рятувальники методично розкопують землю, поруч животіють журналіст і співробітники гуманітарних служб. Жовтень 2019 року. Виявлено ще одне місце масового поховання.

Цей похмурий, але вельми вірогідний сценарій. І мабуть, вагома підстава, щоб не сприймати всерйоз нещодавню заяву президента РФ Володимира Путіна про миротворчий контингент в Україні. Бажання приховати від міжнародної аудиторії свідоцтва своїх військових злочинів є лише однією з багатьох причин, за якими перспектива миру в Україні є неприйнятною для Путіна. Російський лідер може щиро хотіти вибратися з тієї трясовини, яку сам же і створив. Але складно зрозуміти, як це зробити без того, щоб не накликати на себе біду.

Перш за все, будь-який вихід російських військ з території Донбасу відкриє скриньку Пандори. Участь Кремля у війні на території Східної України довгий час була таємною, і будь-які докази російської участі Кремль досі люто заперечує. Але виведи Москва свої війська, ситуація різко змінилася б. Путіна буде викрито і він зіткнеться з вимогою відповісти за загибель людей і за свою нескінченну брехню.

Місця навіть найдавніших бойових зіткнень все ще зберігають докази військових злочинів. Армія журналістів і активістів громадянського суспільства вже готова прочісувати регіон, щойно вони отримають до нього доступ. Поруч із ними будуть сім'ї загиблих по обидва боки конфлікту в пошуках своїх родичів, зниклих безвісти. У нас уже було передчуття, що може статися щось важливе, завдяки потоку фотографій і відеороликів про збитий боїнг «Малазійських авіаліній» у 2014 році. Ця інформація виявилася вкрай важливою у визначенні конкретного підрозділу російської армії, відповідального за збитий цивільний авіалайнер. Але це лише верхівка айсберга. Як і місця масових поховань, виведення російських військ розкриє все – від тортурних камер до розграбованих заводів на Донбасі.

Росія зуміла запобігти будь-якому витоку про свою діяльність на сході України шляхом жорсткого обмеження всієї інформації, що надходить з регіону. Заборона на мовлення українських ЗМІ було введено ще на початку конфлікту, в той час як найбільш зручні для Росії міжнародні журналісти отримали більший доступ до інформації. Якщо Росія поступиться фізичним контролем над конфліктною зоною, звинувачення у військових злочинах стануть неминучими.

Обурення буде переважно міжнародним. Однак Кремль, імовірно, найбільше боїться реакції всередині самої Росії. Росіяни, яких щодня дезінформують, можуть почати протестувати проти того, що їхні лідери провели останні чотири роки, ведучи незаконну секретну війну проти України. Таким чином Москва ризикує тим, що можуть повторитися події пізньої радянської епохи, коли перебудова дозволила спливти злочинам комуністичної влади і долю присмертної імперії було вирішено відомим чином. Останні 17 років Путін витратив на те, щоб відновити пригнічене почуття національної гордості у росіян. Але після розкриття всіх фактів, його навряд чи попросять на біс.

Крім цього, вимальовується і ширше коло питань. Будь-яка мирна угода з Україною, яку буде підтримано західними країнами і яка набуде чинності, є катастрофічною втратою для російських інтересів. Війна Путіна і імперські амбіції Росії були приречені на провал. Ціле покоління українців віддалилося від Росії, тим самим, прискоривши процес пострадянського національного будівництва в Україні. Але поки війна триває, Путін може відкладати неминучі внутрішні громадські дебати з приводу того, що Росія «втратила» Україну. Щойно буде встановлено мир, стане неможливим ігнорувати цю таку незручну реальність.

Подібні звинувачення небезпечні для Путіна, тому що саме він використовував агресію проти України для мобілізації націоналістичних настроїв у російському суспільстві. З 2014 року десятки тисяч росіян приїхали в Східну Україну. Багато учасників гібридних сил Кремля є найманцями і солдатами-відпускниками регулярної російської армії. Втім, значна частина цих людей – фанатики, натхненні промовами Путіна про захист «русского мира» від західного вторгнення. Мільйони росіян купилися на цю історію про «відродження», готові терпіти матеріальну недостачу, сприймаючи це як ціну, яку потрібно заплатити за повернення країні статусу великої держави. І ось ці люди навряд чи зрадіють, коли пил війни осяде, відкриваючи світові все більш і більш європейську Україну, під контроль якої повернувся російськомовний Донбас. В той час як Росія буде намагатися вибратися з катастрофічного міжнародного становища. Досі Путіну вдавалося осідлати «патріотичного тигра», але ситуація може різко змінитися, якщо він спробує з нього злізти.

Все це не може не розвіяти того первісного оптимізму, з яким було зустрінуто раптову заяву Путіна про те, що він підтримує ідею про відправлення на Донбас миротворчої місії ООН. Уряди багатьох країн з ентузіазмом відгукнулися на вересневу пропозицію Путіна. Але будь-яка твереза оцінка ситуації дає зрозуміти, що довгострокове мирне врегулювання в цьому напрямку малоймовірне. Пропозиція Путіна не відповідає мінімальним вимогам щодо довгострокового врегулювання конфлікту і несе в собі всі ознаки деякого опортуністичного жесту. За цим може стояти спроба перешкодити США озброїти Україну летальною зброєю. Це може бути прийомом, щоб повністю заморозити конфлікт, але зміцнити фактичну присутність Кремля в окупованих Росією регіонах Східної України. Тобто це – явно не «перший крок на шляху до миру».

Втім, це не означає, що все втрачено. Україна та її міжнародні партнери все ще можуть продуктивно працювати, щоб не допустити великомасштабного кровопролиття шляхом переговорів із Росією про відвід важкого озброєння з лінії зіткнення. Зусилля в гуманітарній сфері можуть допомогти ветеранам і переселенцям повноцінно інтегруватися в українське суспільство. Київ може зосередитися на нарощуванні своїх оборонних можливостей, – як за допомогою США, так і без. Якщо Україна створить кращі умови для життя своїх громадян, вона наблизиться до перемоги набагато більше, ніж діючи тільки військовими методами.

Все це відбуватиметься на тлі активного конфлікту низької інтенсивності. І поточної гібридної війни з її щоденними жертвами, політичними вбивствами, кібератаками, а також іншими видами агресії, які вигадують у Кремлі. Це дійсно не дуже неприваблива перспектива для простих українців, але вони – не перші в світі, хто змушений змиритися з ворожим сусідом. Немає причин, за якими країна не може процвітати, якщо російську загрозу буде зведено до мінімуму відповідними заходами безпеки.

Це стане важким випробуванням для України. Але Путін рано чи пізно опиниться в скрутному становищі. Російський лідер безнадійно заплутався у власній павутині обману і, схоже, застряг на сході України, не здатний більше рухатись ані назад, ані вперед. Він, імовірно, більше не зможе воювати, але й ризикувати, йдучи на перемир'я, теж не наважується.

Новое время

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...