App Store Google Play

Державна мова: можеш не говорити, але мусиш знати

30 Жовтня 18:00
Державна мова: можеш не говорити, але мусиш знати

Україна продовжує міжнародні переговори з сусідами після ухвалення нового закону про освіту. Мовне питання у ньому ніяк не дає спокою Румунії та Угорщині. Минулого тижня з’явилась заява міністра освіти України Лілії Гриневич щодо перших порозумінь з угорцями, які раніше навіть погрожували блокувати будь-які євроінтеграційні прагнення України.

"Ми провели дуже конструктивний діалог і готові досягнути спільних домовленостей, які полягатимуть щонайменше в п'яти пунктах", — розповіла український міністр і дала зрозуміти, що на поступки, очевидно, підуть обидві сторони. Зокрема, Україна таки збільшить обсяги навчання угорською мовою у школах порівняно з кількістю, пропонованою законом. Детальну схему обидві країни вироблять на додаткових консультаціях.

У той же час, в Україні готують ще один мовний закон. На відміну від освітнього закону, він стосуватиметься усіх сфер життя.

Ще цього року Верховна Рада України може розглянути у першому читанні законопроект 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Його перша стаття говорить: «Кожен громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства». Законопроект також вводить чималий перелік посад, працювати на яких можна буде тільки знаючи мову й маючи відповідний мовний сертифікат. За словами розробників, новий закон має прийти на зміну так званому «закону Ківалова-Колісніченка» і врешті наблизити мовні норми українського законодавства до європейських зразків та забезпечити повноцінне функціонування української мови у публічних сферах. Ініціаторами законопроекту є одразу 76 народних депутатів з різних фракцій.

Окрім деклараційних норм, документ містить цілком реальні механізми контролю за виконанням закону та запроваджує обов’язкову українізацію таких сфер, як ЗМІ, реклама, сфера медичних послуг тощо.

Один із розробників законопроекту 5670 – Максим КОБЄЛЄВ – розповів «Z» про основні пункти документа і шанси на його ухвалення.

Навіщо Україні мовний закон?

Стаття 10 Конституції України визначає державною – українську мову. Однак ця стаття декларативна і лише зазначає, що українська мова є державною і що мови національних меншин можуть вільно розвиватись. На цьому обсяг гарантій, які надає Конституція державній мові, вичерпується.

Що таке державна мова, як розуміти це поняття, коли вона є обов’язковою, а коли – ні? Є дуже багато моментів, які не роз’яснені у Конституції, і це природно. Усі пояснення мають бути у законі про державну мову.

Замість нормального закону у цій сфері зараз у нас є так званий «закон Ківалова-Колісніченка», який ухвалили усупереч регламенту і який суперечить Конституції, бо заводить у законодавство поняття реґіональної мови, якого не передбачено Основним законом. У певних випадках він ставить в один ряд поняття регіональної і державної мови, таким чином підважуючи статус державноїи. Тому він вимагає щонайменше змін або скасування. Але до цього закону в Україні діяв ще закон УРСР, ухвалений у 1989 році. На момент ухвалення це був дуже прогресивний закон, адже встановлював одну державну мову і прописував обов’язковість її застосування у певних сферах, наприклад, у рекламі чи обслуговуванні. Однак сьогодні він теж не може вирішити усіх актуальних проблем.

Тому в Україні вже давно є потреба ухвалити новий сучасний європейський мовний закон. Він нарешті зміг би припинити маніпуляції на мовному ґрунті. Новий закон чітко би роз’яснив, де українська мова обов’язкова для застосування, де можна застосовувати інші мови, а у які сфери держава не може втручатись взагалі.

Яких сфер стосуватиметься новий закон?

Він стосуватиметься майже усіх сфер публічного життя. Натомість не зачіпатиме приватного життя: спілкування між родичами, знайомими, друзями, спілкування на вулиці. Не регулює новий закон також мови здійснення релігійних обрядів.

Якщо розглянути кожну сферу окремо, то закон, зокрема, чітко прописує правила для ЗМІ, книговидання, сфери обслуговування, бізнесу, спілкування в органах державної влади та місцевого самоврядування.

На мою думку, дуже важливо, що окрему увагу приділено телебаченню, яке зараз є головним каналом русифікації та засвоєння певних соціальних практик щодо мов, які мають застосовувати. Основна проблема на телебаченні зараз – це феномен «мовної шизофренії», як говорить мовознавець Юрій Шевчук. Суть у тому, що в межах однієї телепрограми часто використовують дві мови – українську і російську. Фактично, щоб дивитись українське телебачення, людина повинна обов’язково знати обидві. І це велика проблема. У свідомості населення формується стереотип, що українська мова неповноцінна, бо знаючи тільки її, не можна повноцінно навіть дивитись телебачення. А візьмімо ситуацію з іноземцем, який вивчає українську мову і хоче подивитись наше телебачення. Цікаво, що коли на телебаченні використовують англійську, іспанську, польську чи інші мови, їх завжди перекладають. Російську ж – ніколи.

У новому законопроекті мову телебачення та радіомовлення регулюватиме стаття 20. Основними у ній є перші дві частини: перша говорить, що мовою телебачення і радіомовлення в Україні є державна мова; друга – телерадіоорганізації незалежно від форми власності та способу розповсюдження телерадіопрограм і передач здійснюють мовлення державною мовою.

Загальна норма така: усе телебачення в Україні має бути державною мовою. Але є і винятки. Вони стосуються, зокрема, задоволення потреб національних меншин. Тому у законопроект закладено, що з метою задоволення потреб національних меншин, іноземної аудиторії чи з освітньою метою телерадіоорганізації можуть здійснювати мовлення іншими мовами. Щоправда, максимальна частка іншими мовами не може перевищувати 20% від добового мовлення. Це суттєво менше, ніж передбачено сьогодні.

Окрім цього, мовою реклами закріплюють теж лише українську. Так було до "закону Ківалова-Колісніченка". Додається поняття електронної комерції, маркування товарів тощо. У сфері обслуговування споживачів мовою обслуговування є державна мова, однак на прохання споживачів їхнє персональне обслуговування може здійснюватись іншою мовою, прийнятною для сторін.

Окреме питання – державна мова у сфері охорони здоров’я. Досі його не регулювали ніяк. Я мав декілька конфліктів у поліклініках, коли мені не хотіли виписувати документи про мій стан здоров’я українською мовою. Ситуація цілком абсурдна: за кошти платників податків у державній чи комунальній установі лікар відмовляється надати письмову інформацію державною мовою. А якщо я піду з цими документами до іншого лікаря, він зобов’язаний знати російську? Закон регулює і ці речі: мовою документів та надання усіх послуг у сфері охорони здоров’я визначено українську мову. Знову ж таки, за винятком на прохання особи і за згодою обох сторін.

У сфері спорту: усі заходи мають проводити, коментувати і транслювати державною мовою. Мова квитків теж має бути українською. Мова транспорту – теж українська. Сьогодні навіть у Києві з цим є чималі проблеми. Закон також стосується документообігу та звітності громадських об’єднань, політичних партій, юридичних осіб тощо. Окремий розділ є щодо державної мови у власних назвах та іменах. Він регулює, зокрема, топоніміку.

Новації закону

Основна новація законопроекту – він пропонує комплексний підхід, а не клаптикове вирішення проблеми. Окрім встановлення обов’язкового використання української мови у низці сфер, він створює систему контролю – державних органів, які займатимуться мовною політикою.

Зокрема, передбачено створення Комісії зі стандартів державної мови, яка затверджуватиме стандарти державної мови та вимоги щодо володіння нею. Також створюється Центр української мови, який має забезпечити проведення іспитів для отримання державного сертифіката на володіння державною мовою. Окрема установа – Термінологічний центр української мови, який займатиметься термінологією. І, мабуть, найцікавіший і найбільш обговорюваний орган – це Державний уповноважений з захисту державної мови включно зі службою мовних інспекторів. Вони повинні перевіряти державних службовців та організації на дотримання мовного законодавства. За порушення передбачені чималі штрафи. В Україні ніколи не було схожих інституцій. Хіба що у 1920-х роках був Інститут української наукової мови, який виконував функції майбутнього Термінологічного центру. При Київраді недовго була мовна інспекція, яка перевіряла, зокрема, українськомовне обслуговування у закладах, але законодавчої бази для цього не було.

Хто працював над законопроектом?

Законопроект 5670-д був напрацьований у Комітеті з питань культури ВРУ на базі громадського законопроекту 5670 з врахуванням певних конструктивних речей з інших законопроектів. Громадський законопроект напрацьовувала робоча група на чолі з професором Володимиром Василенком – знаним правником та професором міжнародного права. Загалом над ним працювало близько 20 осіб. Це були правники, філологи, активісти. Над законопроектом трудилися півроку – з літа і до кінця 2016 року. Після цього його уже допрацьовували у комітеті.

Ми взяли за основу законопроект 2012 року, який напрацювали Сергій Головатий та Оксана Сироїд. На той момент він був найкращим. Але треба розуміти, що його писали у 2012 році, у часи Януковича, аби щось протиставити "закону Ківалова-Колісніченка" і щоб він мав хоч примарні шанси на підтримку у Верховній Раді. Його не підтримали. З огляду на 2017 рік, він містить багато хиб у ситуації, коли ми маємо війну і проукраїнський парламент. Немає жодного сенсу, аби в законодавстві далі існував такий термін, як реґіональні мови. У нашому законопроекті вже, звісно, цього немає.

Які європейські практики запозичив український законопроект?

Ми брали багато законів європейських країн – литовські, латвійські, польські, французькі, австрійські і навіть російські. Наприклад, інститут мовних інспекторів при уповноваженому є у балтійських країнах ще з 1990-х років. Якщо розглянути французьке законодавство, у них дуже жорстко регулюють питання з вивісками та назвами торгових марок, адже французи хвилюються за конкуренцію з англійською мовою. Якщо це французька, а не міжнародна марка, її назву вимагатимуть зазначити французькою. У нас проблеми дещо інші. Йдеться не так про чистоту мови, як про застосування державної мови. Нам ближча практика країн Балтії.

Цікавий факт: існує Європейська федерація національних мовних інституцій. У ній представлені мовні інституції з усіх країн Європи. Наразі там не представлені лише Україна та Білорусь. Це добре свідчить про взаємозв’язок державної мовної політики і фактичного стану мови. У жодній іншій країні Європи немає ситуації, де би так ігнорували державну мову у публічній сфері, як в Україні. В Білорусі дещо інша ситуація, адже там є дві державні мови.

Що змінилось у законопроекті після редакції у комітеті?

Громадський законопроект було зареєстровано у Верховній Раді 19.01.2017 року, а доопрацьований у комітеті законопроект № 5670-д – 09.06.2017 року. Більшість змін – технічні редакторські правки. Однак у деяких статтях є і суттєві зміни.

Зокрема, зміни внесли у статтю про телебачення та радіомовлення. З-під дії вимоги, що телебачення має бути державною мовою, виведено телерадіоорганізації, які, відповідно до ліцензії, здійснюють закордонне мовлення та суспільне іномовлення. Виняток зробили також для просвітницьких та освітніх передач. Йдеться про канали, які транслюють лише науково-просвітницькі передачі, виконані однією або декількома мовами Європейського Союзу. Наприклад, якщо це англомовний Discovery, він не підпадатиме під вимогу, що майже увесь контент має бути україномовним. Усі решта мають здійснювати мовлення державною мовою, за винятком невеликої квоти у 10 чи 20%, залежно від специфіки каналу.

Суттєві зміни є щодо друкованих ЗМІ. В громадському законопроекті пропонували зобов’язати усі видання виходити державною мовою. При цьому дозволяли робити іншомовні версії при обов’язковій умові, що україномовний наклад не міг бути меншим за сукупний наклад усіма іншими мовами. Натомість після правок комітету відмовились від регулювання обсягів, а більше уваги приділили регулюванню точок продажу. Сьогодні норма звучить так, що усі ЗМІ мають видаватися державною мовою, але при цьому дозволено друк видання іншими мовами з уточненням, що воно відповідає україномовній версії за змістом, обсягом та оформленням. Натомість обмеження є щодо розповсюджувачів. Загальна кількість назв видань українською мовою у точках розповсюдження повинна бути не менш як 50%.

Важливі зміни також були внесені у статтю щодо книговидання і книгорозповсюдження. Починали з ідеї регулювання накладів, однак в остаточній редакції йдеться про те, що видавництво протягом календарного року має видавати не менш як 50% найменувань видань українською мовою. Це ліберальніші вимоги для видавництв. Законопроект, за аналогією до статті про друковані ЗМІ, регулює кількість найменувань книг у книгарнях – їх має бути не менш як 50%.

Кожну зміну ми обговорювали і дійшли консенсусу.

Один із трьох

Нині у Верховній Раді є три законопроекти про державну мову. Окрім законопроекту 5670-д, який напрацювали на базі громадського, є також законопроект 5669. Він майже ідентичний тому, який був внесений у Верховну Раду у 2012 році. Його перереєстрували, коли дізнались, що розробляють громадський законопроект. Як на мене, це політична гра з метою заробити політичні дивіденди.

Ще один документ – законопроект 5556 авторства народного депутата Ярослава Лесюка – це пряма провокація, на моє переконання. Пан Лесюк брав участь у засіданнях нашої робочої групи, приходив, намагався зірвати роботу, не подав жодної виписаної пропозиції. Ми спершу намагались налагодити співпрацю, але врешті у нас виникло розуміння, що все робиться для того, щоб затягнути процес. Після цього він перестав приходити і зареєстрував свій законопроект. На мою думку, проект нежиттєздатний і несерйозний. Зокрема, у ньому не передбачено жодного покарання за порушення норм, які у ньому прописані.

Коли можуть ухвалити мовний закон в Україні?

Ми маємо надію, що наш законопроект ухвалять у першому читанні ще цього року. Наразі невідомо, коли саме його винесуть на розгляд. Ми не сподіваємось, що його одразу приймуть в цілому. Очевидно, буде багато пропозицій.

zbruc

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...