App Store Google Play

Як 99 років тому у гетьманському Дніпрі відновлювали козацтво

16 Жовтня 10:30
Як 99 років тому у гетьманському Дніпрі відновлювали козацтво

16 жовтня 1918 року Гетьман України Павло Скоропадський у Києві підписує складений урядом закон про відновлення козацтва та видає відповідний Універсал. Що цікаво козаки в Українській Державі за задумками гетьманського уряду мали стати окремим соціальним класом, своєрідною Національною Гвардією, яка мала би стати найближчим резервом армії, що тоді лише починала створюватися. В кожній губернії (в Українській Державі їх було 9 — Авт.) створювався Кіш на чолі з отаманом, що розділявся на полки (по повітам). Козаки разом за своїми родинами входили у реєстр (усього в Україні налічувалися 150 тисяч козацьких сімей) вони підпорядковувались Великій козацькій раді на чолі з Гетьманом. Павло Скоропадський, відновлюючи козацтво, намагався вирішити не лише питання створення силового резерву, але й вирішити продовольчу проблему, - козацьким родинам надавалися земельні ділянки, - гетьман намагався закласти основи в Україні класу сильних землевласників.

Патріоти у тюрмах

У Катеринославській губернії у жовтні відновлювати козацтво приїхав кошовий отаман генерал-хорунжий армії Української Держави Михайло Володимирович Омелянович-Павленко. Місто кошовому було добре відоме, - у листопаді минулого року він керував місцевим гарнізоном коли у місті була проголошена влада Української республіки. Тепер, преребуваючи на службі уже у гетьмана, український генерал відповідально підійшов до своєї справи. «Я ще в Києві застеріг собі право взяти з собою на Катеринославщину групу своїх молодих старшин, прихильних до ідеї відродження козацтва
 як стану, аби на початку своєї нової діяльності забезпечити себе персоналом
 для виконання служби інформації та зв’язку. А вже в самому Катеринославі
 я сподівався здобути перші необхідні старш. кадри. Свою чинність на Катеринославщині я розпочав з того, що увійшов передовсім у сталий контакт
 з членами філії Національного союзу (опозиційна до Гетьмана організація, у якій гурутвалися республіканці, головним чином соціалістичного спрямування— Авт.) Сюди, як це я передбачав, входили мої
 старі знайомі, з котрими я рік тому приєднував Катеринославщину до України. Тепер, у цій новій фазі розвитку революційних подій, справа полягала
 в тому, щоб в здобуту форму вкласти більший національний зміст, - однією
 з ділянок нового завдання саме була праця над мілітаризацією позитивних,
 державно-творчих мас губернії» - згадує у своїх мемуарах генерал.

У цій справі йому довелося долати багато труднощів, - гетьманський уряд довго шукав кошти на діяльність козацтва. Крім того, багатьох козацьких ватажків довелося...діставати з тюрем. Багато ватажків Вільного козацтва весною та влікту австро-угорська та німецька військова адміністрація засадила у тюрми і це відбувалося за сприяння гетьманської цивільної адміністрації. Так, наприклад, Михайло Омелянович-Павленко звільнив ватажка місцевого Вільного козацтва Гаврила Горобця, який спільно з австро-угорцями звільняв місто від червоних у квітні, а влітку за іронією долі ті ж самі австро-угорці затримали ще у червні за підозрою у «більшовизмі» та грабунках населення. Лише ціною значного резонансу, який створили українські республіканці, вдалося відтермінувати розстріл ватажка. А за сприяння генерала-хорунжого та «своїх», українських людей у 12-му автро-угорському корпусі (Ярослава Чижа, - поручика Українських Січових Стрільців — Авт.), колишнього отамана вдалося звільнити.

Саботаж від прихильників "рускогоміра" у гетьманській адміністрації

Однак найбільш складним було долати неприязне ставлення до української справи чиновників, у тому числі і військових. Річ у тім, що гетьманська адміністрація була просякнута людьми, які сприймали Українську Державу як певний перехідний етап на шляху звільнення Росії від червоних та відновлення «єдиної та неділимої». «Найшов я справедливими їх (Національного Союзу — Авт.) зауваження, що мої інформації
 якось не зовсім в’яжуться з дотеперішнім загальним станом речей на Катеринославщині, - згадує Михайло Васильович, - “Подивіться, - казали мені, - губерніальний староста на кожному кроці здушує прояви національного життя, нам відмовлено матеріальних
 субсидій, з початком самої революції ми ніколи так бідно не стояли - не маємо ні клубу, ні взагалі навіть кутка, де могли б зібратися. Залога теж у руках “малоросів”. Не знаємо, як у Києві, але на периферіях національне життя
 змушене піти в підпілля; під оглядом соціальним, в наслідок утисків, в масах
 шириться большевизм. Староста, сам малосвідомий національно і звичайно
 мало поінформований, на прояви українського життя часто-густо кладе тавро большевизму. Повторяю, я не міг не визнати де в чому й правди, але для мене мусила бути міродайною довірочна розмова зі мною п. гетьмана, тому по мірі своїх сил
 я намагався через свою особу провести психологічний місток від філії Національного Союзу до гетьманського палацу, чинність якого я вже почав відрізняти від чинності уряду, хоч справедливість вимагає підкреслити, що й там
 мали місце змагання між таборами» - пише генерал-хорунжий.

«Для моєї справи, очевидно, не міг бути байдужим склад 8-го Українського стрілецького корпусу, що мала місцем постою Катеринослав.
 Тому дальший мій крок був - усталити офіційні зв’язки як з командиром корпусу ген. Васильченком так і генералом Діденком, якого мені рекоменду вали як прихильника української національної ідеї. Одначе холодний, навіть
 трохи іронічний прийом у команді корпусу відбив у мене охоту поглиблювати мої знайомства», - згадує «ініціативність» місцевих військових Михайло Васильович. Як покаже історія через кілька місяців, коли Гетьман підпише зречення, а до влади прийдуть українські республіканці, генерал Васильченко, керівник 8-го Катеринославського корпусу, змінить синьо-жовті шеврони на біло-синьо-червоні, перейде на сторону Денікіна, а через рік, керуючи бригадою, воюватиме проти Армії УНР, одним із ватажків якої був той же Омеляновича-Павленко…«до того ж, трохи більше зорієнтувавшися в місцевих
 обставинах, я побачив, що в тому особливої потреби навіть і не було, бо я зауважив, що розкішні й великі покої Потьомкінського палацу - місця постою
 команди корпусу - були в занедбанню, й мало хто їх відвідував...Керуючим
 осередком був скорше штаб 12-го Австро-Угорського корпусу, звідки, властиво, й виходили всі зарядження, навіть адміністративного характеру» - пише генерал-хорунжий.

Уже у кінці жовтня українському генералу вдалося зорганізувати місцевий актив і робота мала би перекинутися у повіти губернії. Генерал встиг сконцентрувати навколо ідеї заснування козацтва ініціативні кола губернії і навіть отримав значну суму на свою діяльність. Але у листопаді розпочалося антигетьманське повстання, що охопило ледь не всі губернії України. Павло Скоропадський видав грамоту про обєднання з Росією і Омелянович-Павленко, не знайшови у собі сили ні служити гетьману, ні перейти до повстанців, вирушає на Західну Україну, де керує уже підрозділами Галицької Армії молодої Західноукраїнської Народної Республіки у її бортьби проти поляків.

 

На фото: генерал-хорунжий армії УНР та армії Української Держави Михайло Омелянович-Павленко

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...
Сумна Дніпровська історія в картинках про абсурдно-цинічну невдячність...Або - "Как причудлива тасуется колода" (с), чи "Самое дорогое на земле - это глупость, потому что за неё дороже всего прих...