App Store Google Play

​Нова Україна та її вороги

16 Жовтня 12:00
​Нова Україна та її вороги

Всі ми втомилися жити в старій, пострадянській, корумпованій Україні, країні, яка ніяк не може стати на ноги, на шлях прогресу і розвитку. Ми так втомилися, що зробили дві революції, але до мети ще дуже далеко.

Мимоволі, питаєшся – що і хто заважає? Як, як може країна з такими природніми ресурсами, з величезною купою розумних людей, так безнадійно відставати від цивілізованого світу?

Обнадіює той прогрес, який досягнутий після 2014 року. Щоб не казали скептики, але за ці три роки зроблено більше, ніж за 23 попередніх. Недостатньо, не все, не ідеально – але тим не менш, треба бути свідомо упередженою людиною, щоб не помічати того прогресу, що досягнутий спільними зусиллями багатьох людей доброї волі – і у владі, і у суспільстві. Так, ми не безнадійні.

Але що ж тягне нас донизу? Що висить Дамокловим мечем над головою?

Ми клянемо політиків, яких самі ж і обираємо і дивуємось, чому вони ведуть нас у невиразне сіре минуле, а не світле майбутнє?

Поступ кожної держави завдячує тим підвалинам, на яких ця держава заснована. Багато європейських країн мають довготривалу безперервну історію, або, навіть з перерваною історією державного будівництва – сталі традиції. Монархії, імперії, Республіки – все це роки і сотні років усталення фундаменту та формування націй, в симбіозі. Лише Сполучені Штати Америки, будуючи нову державу, обрали її фундаментом свободу.

Україна, на жаль, попри всю свою історію, немає такого спадку. Радянський союз безповоротно обірвав традицію державотворення. Але навіть якби не це, остання спроба повернути та втримати державність відбулася через сотні років після її втрати. Вітри часу звіяли будь який можливий зв’язок державницької думки, еліт, філософії, що стоїть за роботою державних інститутів, взаємодії їх з громадянами. Все, що нам лишалося – це маяк надії на створення власної держави. Невиразне світло якого не давало нам повноцінного уявлення про те, якою ж має бути ця держава – окрім того, що вона має бути українською. У коротке вікно можливостей, що відкрилося сто років тому, ми пробували і соціалізм, і консерватизм, близький до монархізму, і демократію.

Держава, яку ми отримали у спадок від УРСР, це суміш старих ідей з новими прагненнями, та надіями, не визначеними чітко, розмазаними вже десятиліттями популізму та пошуку легких шляхів – кому до влади, кому до капіталу, кому до субсидій та пільг. Чи багато людей можуть навіть зараз сказати, якою вони хочуть бачити Україну – соціалістичною, капіталістичною, авторитарною? Не всі навіть бачать її українською, але ми ж знаємо що інакшої не буде. Але - українською – та якою ще? Так, більшість скаже – демократичною. Але і цього мало. 

Демократичністьне дає нам відповіді на всі питання, які іноді роздирають суспільство зсередини. Візьміть хоча б з нещодавнього – земельні відносини, ставлення до сексуальних меншин, приватизація, легкість ведення бізнесу, медична система, тощо. Демократія – це шлях обговорення та прийняття важких та доленосних рішень, а не відповідь на всі питання. Зрештою, ми і були демократією всі ці роки. Корупція – коріння всього зла, та чи її відсутність автоматично зробить Україну такою, якою ми всі хочемо її бачити? Чи зробить відсутність корупції справедливими всі закони за якими ми зараз живемо, чи ті закони, які партії мали б прийняти відповідно до своїх програм? Ні.

Ця Війна закінчиться – і ми не уникнемо питання, якою ж має бути Україна. Видається, що ми досягли принаймні того, що прибрали з п’єдесталу політичного порядку денного проросійську владу, якій Україна потрібна була лише для грабунку та контролю. Врешті решт, маємо українську владу з усіма її недоліками. І якщо ще 5 років тому, вороги нової України були простими – проросійська влада і все, що вона робить, то що ж тепер?

Ці думки навіяні першими вже, передвиборчими спробами, змінити владу. Багато людей, які не бажають зла Україні, все ж таки ведуться на новий популізм “нової” опозиції, шукаючи простих відповідей та легких шляхів – без жодної справжньої переоцінки цінностей. Щоб не удаватися в надто глибокий роздум, наведу міркування про нових ворогів – як партій, так і цінностей та ідей, що вони несуть, лише на одному красномовному прикладі – Земля.

Але спочатку, коротко поясню, чому саме Земля. У підвалини держави можна закласти лише дві діаметрально протилежні речі. Свободу, або владу.

Якщо ми закладаємо Свободу – то ми закладаємо свободу людей від влади. Це не означає необмежену свободу, це означає лише керівний принцип – люди створюють державу, уповноважують обраних ними представників для виконання певних завдань та обмежують їх до суверенних, необхідних функцій, які люди не можуть здійснити приватно – тобто, самостійно. Звичайно, мова йде про Збройні Сили, органи правопорядку, суди, та законодавство. Оборону, безпеку, арбітраж. Ну, і забезпечення функціонування грошової системи.

Якщо ми закладаємо Владу – то ми закладаємо владу над людьми та право влади в обличчі будь-якої з її гілок диктувати людям їхні права та обов’язки – звужувати перші та розширяти останні – відповідно до політичної доцільності, суб’єктивних переконань, випадкових збігів та суміші інтересів та цінностей людей, які отримали цю владу. В океані політичної та інформаційної маніпуляції, сторонньому глядачу важко розрізнити одне від одного в масиві інформації, яку виливають владошукачі на когнітивний апарат глядача та слухача. Але є беззаперечні маркери, лакмусові папірці, які викривають свідомі чи несвідомі прагнення тих, хто хоче влади.

Отже, Земля. Якщо ми обрали свободу, і якщо людина – вільна, ніхто не в праві позбавити її права володіти землею. Більше того – землеволодіння – одна з найперших, найдавніших наших традицій. Уявлення про те, що держава має володіти землею, це цілком і повністю неподоланий комунізм, неподолана УРСР в голові кожного, чий рот озвучує заборону права людей на землеволодіння. Уявлення про те, що лише держава є неупередженим носієм інтересів людей – а не самі люди є носієм власних інтересів – це дзвіночок про те, що це питання влади над людьми.

Далі, право на землеволодіння – це лише частина такого права, як право власності. Право власності є невід’ємним атрибутом свободи людини та її права на життя. Ти не можеш володіти власним життям, якщо тобі нічого не належить. Цьому здавалося би, мав навчити Радянський Союз. Але замість щеплення – маємо лише незавчений урок.

Заперечення права на володіння землею – це заперечення права власності. Не можна бути вагітним на половину. Право власності або є – і є об’єктивним, або натомість є сурогат тимчасових дозволів від держави, яких вже завтра може не бути.

Той, хто заперечує право власності, заперечує свободу. Той, хто заперечує свободу, не зупиниться на запереченні права власності. Його політичні інтереси будуть диктувати йому іншу систему цінностей і координат – та ставитимуть перед ним інші завдання.

Якщо ми обираємо свободу, то Уряд взагалі не повинен володіти землею, окрім як в цілях оборони, забезпечення правопорядку та здійснення законодавчих та судових функцій. Більше того, для цих цілей Уряд мав би орендувати або купляти землю у територіальних громад або приватних власників.

Якщо ми обираємо свободу, то влада не повинна робити те, що громадяни можуть зробити без неї.

А тепер просто давайте припустимо, чому і з якою метою люди йдуть у владу в Україні останні 26 років – та з якими цінностями? Конституція, прийнята на згарищі УРСР наділила державу безмежними повноваженнями керувати долею, свободою та правами людей – управляти їхньою старістю – пенсіями. Управляти їхньою молодістю та вихованням – через систему освіти. Управляти їхнім здоров’ям – через медичну систему. Управляти їхньою життєдіяльністю – через надмірне регулювання кожного аспекту економічної взаємодії між людьми, та спотворенням самого середовища взаємодії через володіння надмірною кількістю підприємств та установ та працевлаштуванні на них сотні тисяч людей, що перебувають у прямій залежності від держави та примх тих, хто керує в ній бодай якимось шматком повноважень. Бо Україна – “соціальна держава”.

То хто ж сьогодні пропонує інший порядок денний? Хто пропонує свободу замість влади? Хто хоче обмежити владу, а не стати суб’єктом її повноважень та власноруч панувати та смикати всі доступні важелі?

Звідки на вашу думку, з’явилася корупція, як не від самої можливості втручатися туди, куди не треба?

site.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Не лише початок, але й поворот

21 листопада - це не тільки початок Революції Гідності. У цей день у 1920-му році уряд УНР перейшов польський кордон і назавжди втратив територію. 12-тисячне військо та урядовці вірили у те, що продов...
Так заведено, що у дошкільному та шкільному віці дитини батьки вигадують додаткові заняття своєму нащадку і відводять на всілякі секції. Одразу після народження, зазвичай протягом року відбувається ці...
Максим Мірошниченко

Побачити все на власні очі

21-го листопада я дуже відносно цікавився студентським Майданом. До 30 листопада. І не підтримував дії радикальних груп на Грушевського. Поки сам не вирішив побачити усе на власні очі.Зараз я не підтр...
Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...