App Store Google Play

Напівмертве море

9 Вересня 14:15
Напівмертве море

Усі чули про Мертве море, безстічне солоне озеро між Ізраїлем та Йорданією, концентрація солі в якому перевищує триста відсотків. Щільність збільшують і неочищувані побутові відходи з палестинського боку. Жодна риба, зрозуміло, в такому середовищі жити не може, тому й називають його мертвим, ель-мейт. Але потонути там людині фізично неможливо. Отже, у певному сенсі воно дуже навіть життєве.

Ми також усі чули про дивну непотоплюваність різних українських громадян — депутатів, чиновників, шахраїв, бандитів (що часто одне й те саме). Зазвичай преса зіштовхує нас із цим у форматі буцім-великодушних-справедливих печерських судів, коли всі учасники шоу, включаючи глядачів, у фіналі синхронно зітхають і красиво розводять руками. 

Комедія не те щоб фініта, але всі, розуміючи закони жанру, нарікають на недосконалість судової системи, необхідність реформ і врочисто розходяться у своїх антикорупційних і корупційних справах (що теж найчастіше одне й те саме) до наступної зустрічі.

Однак соціальні мережі не грають за законами преси, не підкоряються вимогам збалансованості думок і стандартам Бі-Бі-Сі. Тому вони, власне, настільки й популярні. Бо не тільки ставлять непристойні у пристойному корупційному суспільстві запитання. Але, загалом, відразу й дають непристойні відповіді.

І роблять це у форматі обсценної лексики, яка значно повніше відображає сучасні соціальні тренди і повністю перекреслює високомистецьку працю спічрайтерів і режисерів парадів.

То колишній сепар (хоча чому колишній?) продовжує працювати в середній школі наче нічого й не було.

То колишній єнакіївський прокурор з біографією плямистою, мов шкура гієни, насилає обшуки на волонтерів, отримуючи матдопомогу як переселенець. 

То фізично вже биті за оце ось усе псевдоветерани, які присмокталися до Міноборони і далі отримують фінансування, наче так і має бути. 

Із таких записок уже цілком складеться нова — українська Стіна Плачу. 

Справедливості заради потрібно сказати, що це не явище останніх років. Війна загострила відчуття справедливості, не більше. Але на відчуття відповідальності в тих, у кого вона за посадою має бути, — не вплинула. 

Розповідав мені приблизно років десять тому один дрібний кримський "регіонал", або як там вони тоді називалися: "Прикинь, Помаранчева революція", "бандитам — тюрми", усе таке. Ми всі на валізах, хто — на дорожніх, а хто — й зовсім на тюремних. Позвільняли нас із посад, звичайно, швидко. Але далі — якось стало підозріло тихо. Тиждень нікого не садять, другий не садять... Ми — гінців до тих, кого на наше місце прислали".

— Пацани, привіт, як справи? Облаштувалися? Ви ж, напевно, рвалися на ці місця, плани вже є, як усе будете змінювати в країні, поділитеся?

— Та не особливо конкретно сюди рвалися. Призначили, як людей з хорошою біографією. Країна велика, а кадрів незаплямованих мало.

— Розуміємо... ну а робити що будете? У місцевих проблемах розбираєтеся?

— Та звідки ж? Не місцеві.

— О! Так ми все підкажемо! ("І тут ми зрозуміли, що життя налагоджується").

Тобто процес "непотоплюваності" одіозних чиновників насамперед пов'язаний з тим, що при даній конкретній владі прийнято вважати "одіозністю". Тут слід трохи зупинитися на темі корупції. 

Якої насправді в Україні немає.

Явище, яке ми називаємо цим гарним іноземним словом, має до нього такий самий стосунок, як вулична шаурма до американського стейка. Це система взаємних послуг, що пов'язує в єдине державне ціле постфеодальне, станове суспільство. Стан — соціальна група, яка займає певне становище в ієрархічній структурі суспільства відповідно до своїх прав, обов'язків і привілеїв, що закріплені у звичаї або законі й передаються як спадщина. Розподіл благ між ними відбувається за розподільною соціальною справедливістю, а не за законом. При тому оця сама ієрархічність, включаючи дикі розриви в рівнях добробуту і можливостях, якраз і вважається справедливою.

Громадянське суспільство так не вважає. Так, воно розвивається, і це необоротний процес. Але його питома вага у всьому суспільстві усе ще надто мала, щоб диктувати свої умови. А якщо ви неупереджено подивитеся на демографію, то людей, які постійно живуть на цій території, виявиться приблизно 36 мільйонів, з них величезна частка — тих, хто доживає. Дика ієрархічність, смиренність, вічне самообмеження становлять основну частину їхнього життєвого досвіду, і змінювати ці настанови в них немає жодної мотивації. 

При втраті авторитету сім'ї як формотворчого фактора, з подальшим її розпадом і трансформаціями як архаїчного соціального інституту, мотив, "щоб наші діти й онуки жили краще", зникає, бо кожна соціальна трансформація особисто цим людям похилого віку доводить протилежне. (Діти й онуки, якщо казати чесно, зовсім не підозрюють, що вони так драматично погано живуть. Але вони й на вибори не ходять.)

Українська корупція — це форма ренти, коли прибуток автоматично закладений у статус. Боротьба із цим явищем (яка, на вимогу спонсорів країни, все ж -таки ведеться) ніяк не зачіпає саму структуру станів. Патріотичні перейменування соціальних інститутів, які обслуговують стани, мають виключно художню цінність. (Боротьба з корупцією, до речі, — просто більш сучасна форма ренти.)

Повернімося до непотоплюваності "одіозних".

Є схожі, але не тотожні поняття компетенції і компетентності. Зазвичай їх плутають, але це питання освіти, до якого нижче повернемося.

Компетенція — це функція посади. Щось перебуває у твоїй компетенції, і ти за цей сегмент відповідаєш.

Компетентність — це кваліфікаційна ознака. Ти в цьому "щось" справді розбираєшся і можеш його перетворити на "дещо". 

Раніше до складника компетентності входила вища освіта. Але вона вже багато років зовсім не пов'язана ні з потребами ринку праці, ні з соціально значимою інформацією взагалі. 

ВНЗ також перестав бути: 
а) формою переїзду з села до міста; б) місцем пошуку шлюбного партнера; в) умовою отримання довідки про розумову повноцінність у вигляді диплома. 

Погугліть "україна диплом купити" — і стане зрозуміло, чому наше четверте місце у світі за кількістю "освіченщини" вмить перетворюється серед пристойних роботодавців на Berufsverbot, фактор заборони на професію. (Утім, Ernst & Young заявила, що диплом більше не є обов'язковим при прийомі на роботу.) Поступово це все починає поширюватися й на середню освіту в його бідняцькій держбюджетній версії.

Власне, й жодна освіта у світі не дасть знання правил міжстанової гри в Україні, що необхідні для того, аби вічно залишатися на плаву.

З одного боку, вони дуже примітивні, з іншого — їх не можна навчитися, вас можуть тільки ініціювати, втаємничити, проводячи через певні ступені зростання довіри. Відмінність наших від старої радянської номенклатури в тому, що більшовицька мала жорстко фіксовані правила корпоративної поведінки і внутрішню систему покарань за їх порушення. Згодом вона зжерла саму себе, але правила все ж таки були. 

А наша номенклатура ці правила змінює зі швидкістю звуку промов, які виголошуються перед виборцями. Система покарань розшарувалася по станах. Поліція карає поліцію, військові — військових, судді — суддів, а бізнесменів, відповідно, — найголовніший бізнесмен.

В іншому відмінностей немає, тут правонаступництво від "червоних директорів" до "реформаторів" повне. І те, що одного разу втаємничений, навіть той, який "облажався" найбільше, залишається в списку призначення навічно — у цій чи в наступній владі, не суть важливо.

У силу його попередніх компетенцій-приписів якнайменше спілкуватися з народом і бути в режимі 24/7 "чого зволите?" стосовно тих, хто дав посаду, така особа виробляє в собі характерологічну прикмету — комунікативну некомпетентність.

Простіше кажучи, з такою людиною неможливо спілкуватися у принципі. При звертанні до неї вона говорить про що завгодно, тільки не про суть звертання, і завжди відповідає агресивно-ображеним тоном. Від клінічного душевнохворого її відрізняє те, що вона чудово розуміє власну нікчемність і зростаючі ризики європеїзації країни, того й крикливо пихата.

Повертаючись до аналогії "мертвого моря", юне громадянське суспільство періодично намагається то вилучити ці дисфункціональні тіла з купелі, то бодай їх притопити. У результаті — лише багато метушні та бризк.

Усе це було б досить потішно, якби відбувалося в іншій країні або хоча б у кіно. І не пов'язувалося з обставиною втрати віри у вищі цінності цим самим громадянським суспільством.

З одного боку, цінності — це те, що ви справді готові захищати будь-яким способом. Ось вдерся до вас у помешкання грабіжник і зазіхає на цінності, включно з життям ваших близьких. Навряд чи ви будете писати про це гнівний пост у Фейсбуку з фотодоказом, як вас грабують, збирати круглі столи таких самих експертів-терпил і звертатися до Європейського суду з прав людини.

Якщо ви не захищаєте це негайно, то ваші справжні цінності зберігаються в банку, а "типу близьких" ви ненавидите, і насправді тишком мрієте, щоб їх хтось убив замість вас. Бо самим страшно навіть курку зарізати, але курятину любите.

У громадянського суспільства безліч цінностей виявилися насправді віруваннями, і жодні криваві жертвоприношення не перетворили їх автоматично на щось вільно конвертоване в економіку, бізнес, право і взагалі в логіку. Це як зі словом "корупція". Слово "цінності" існує в побуті, і заклинання про цінності — теж активні. Але соціологічні опитування показують, що опитувані ставлять демонстративні складники духовності і культури в нижню частину рейтингу, коли запитання ставлять про практичні пріоритети. Цінності ще мають виникнути.

Проблема (і радість) у тому, що наше громадянське суспільство не може ієрархізуватися хоча б тому, що в переважній більшості це фізично молоді люди, ніяк не укушені еСеСеСеРом. Воно, може, й хотіло б зрубати грошей по-швидкому, але стати новим станом йому не дозволить відсутність власних станових ресурсів (IT-сфера поки що надто індивідуалістична, щоб стати для цього базисом).

А Європа пропонує дуже зрозумілі, легальні, легко досяжні й різноманітні варіанти особистого майбутнього. Тобто роботу.

І тут нас спіткає наступний фактор, а саме — відплив трудових (і потенційно управлінських) ресурсів у менш напряжне й більш перспективне комунікативне середовище. Ну навіщо молодій людині ставати головою селищної ради або навіть цілим депутатом міськради, якщо вона за рік-два спроможна вивчити інтерактивно кілька іноземних мов на рівні, непорівнянному зі шкільним чи ВНЗівським, осмислити, як працюють стартапи, чи навіть порівняти ціни на ручну малокваліфіковану працю з нашими, і пошукати удачі в Східній Європі? І що характерно — знаходять же!

Отже, побоюватися конкуренції "одіозним" тут не особливо випадає. Країна, як казали, велика, а народу в ній дедалі менше й менше. Розумного в тому числі. Підвищення концентрації розумних у містах-мільйонниках загальноукраїнської картини не змінює, це "середня температура по палаті". У цілому вона нормальна.

Ситуація може змінитися при загальній зміні щільності нашого "напівмертвого" соціального моря. Або старі структури усохнуть остаточно (що неминуче при євроінтеграції і є ключовою вимогою спонсорів, які втомилися стежити за руками шахраїв). Ринок не терпить безпредметності.

Або це середовище буде розбавлене великою кров'ю, в якій потонуть не тільки "непотоплювані". Прогнозувати таких "чорних лебедів" — річ невдячна, бо закономірності знаходять ті, хто вижив. Та й розум, освіта і моральні принципи зовсім не обов'язково сприяють виживанню.

Розмови про реформування адмінсистеми схожі на заклики Паніковського до Шури Балаганова пиляти чавунні гирі Корейка, тому що вони насправді золоті. 

Якщо говорити про її природне зношення, то вона почне руйнуватися лавиноподібно приблизно через два роки, але разом зі старими інфраструктурними об'єктами (заводською системою, шахтами) і системою енергозабезпечення. Їм приготовано роль крайніх винуватців, для того щоб вищому політикуму було вигідно вчасно відійти від конаючих схем і отримати амністію в МВФ.

У реальності ці процеси відбуватимуться внакладку. Особливо бридких частіше битимуть і навіть трошки вбиватимуть, якщо Генпрокуратура їх не позакриває вчасно, і не під домашній арешт з електронною біжутерією. Десь молодь справді прийде на гучні посади (є конкурси, і вони проводяться), але маломасштабні або бюджетно нікчемні. 

Десь скорочуватимуться цілі управління й відділи разом із керівними ідіотами (гуманний пострадянський варіант звільнення, найбільш перспективний для ЗСУ). 

Виникатимуть також нові (як НАБУ) або трошки нові (як НГУ) структури, які не надто обтяжені старими зобов'язаннями й тому ростуть швидко. Тут будуть серйозні баталії за контроль над усім циклом, у якому бере участь дана держструктура, від бюджету до перевірки результатів. 

Наразі ж наше напівмертве море чиновників (до речі, інша назва історичного Мертвого моря — Содомськ") лежить у штилі. Про всяк випадок заготувавши різні тексти клятв на вірність різним топ-політикам. Відбуваються активне виховання й рекрутизація "кишенькової громадськості" з підтримкою ветеранів за наймом і придворних блогерів, хоча й з різних дворів. Вітер змін таку щільність середовища не колише.

Дзеркало тижня



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...