App Store Google Play

Пов’язані однією війною

17 Липня 14:00
Пов’язані однією війною

Олег Шульга –  актор дніпровського театру «Віримо», доброволець на Сході України, який дебютував у фільмі грузинського режисера Зази Буадзе «Червоний», прем’єра якого запланована на 24 серпня 2017 року. Після цього режисер запросив Олега Шульгу виконати роль головного героя у фільмі «Позивний Бандерас», що отримав підтримку Держкіно. Новий україно-грузинський фільм присвячений війні на Сході України. По завершенню знімального процесу, дніпровський актор розповів про тему фільму  «Позивний Бандерас» та важливість театрального досвіду.

Події у стрічці беруть початок з вересня 2014 року. Саме в цей час ви були добровольцем на Сході України в якості командира мотопіхотного взводу. Чи допоміг Вам власний військовий досвід на знімальному майданчику?

1 вересня я був записаний до одного з добровольчих батальйонів і наступні два місяці проходив підготовку у Дніпрі. У жовтні ми відправились на Схід України. Звичайно досвід допоміг, перш за все, в таких простих побутових речах, як тримати зброю та спілкуватись з іншими. Правда, кіно - це робота, а акторство – професія. Я вважаю, в цьому випадку театральний досвід більше важить, аніж військовий.

Як би ви охарактеризували, що є спільним для театру та кіно?

В акторській майстерності є такий розділ як етюд. Власне, кіно дуже схоже на етюд, адже треба ввімкнутися на всі сто відсотків, але на дуже короткий проміжок часу. В свою чергу, практикуючи це в кіно, стаєш кращим актором.

Яким чином на процесі знімання позначилась попередня співпраця з режисером Зазою Буадзе?

Безперечно, Заза чудовий режисер. Дуже чуйний та демократичний, завжди прислухається до пропозицій акторів та дозволяє змінювати чи додавати своє. Здебільшого, видозміни стосувались дрібниць в сценарії. Це траплялось в тих випадках, коли я розумів, що певні звертання та скорочення в середовищі військових так не формулюються.

На скільки мені відомо, у фільмі зіграв Ваш брат Ігор. За сценарієм, ви були супротивниками і знаходились по різні сторони барикад. В цьому був певний психологічний маневр?

Це цікава випадковість, тому що Заза не знав, що ми брати. Про це знала кастинг-директор, але все одно пропозиція була не через це. Режисер і всі інші переконались в цьому лише на знімальному майданчику. Але тут нічого дивного немає, ми з Ігорем за роки діяльності в театрі знаємо власні психотипи і вже неодноразово грали антагоністів.

На вашу думку, слід проводити певні паралелі з позивним головного героя – «Бандерас»?

Сценаристи хотіли провести аналогію, яка пов’язана з вдачею героя. Окрім того, це стосується його шкільного минулого.

Ви сумнівались щодо того, чи варто погоджуватись на роль у фільмі «Позивний Бандерас»?

Зовсім не вагався. По-перше, це цікаво. За багато років роботи в театрі, я усвідомив у чому полягає основа акторської діяльності – вплив на глядача. Якщо глядацька аудиторія в театрі складається приблизно з 300-400 осіб, то в кіно вона набагато ширша. До того ж, кінематографія використовує інші засоби, тому я не міг не скористатися можливістю висловитися у такий спосіб. Тим більше, тема промовиста.

Який зміст особисто ви вкладаєте в дану кінострічку?

Тема та сюжет фільму стосуються реальної війни, яка триває в Україні. Це продовження моєї особистої, а також спільної з акторами театру «Віримо», війни. Особливість нашого театру в тому, що у нас ніколи не було випадкових вистав. Ми завжди попередньо обмірковуємо з приводу актуальності та доцільності репертуару. Важливо те, як матеріал працює на нашу наскрізну тему. «Віримо» за 25 років діяльності безперервно знаходився на ідеологічному фронті. Мої думки та переконання формувалися під час роботи в театрі, починаючи з 1993 року. Протягом цих років я не припиняю робити все можливе для створення культурного простору у Дніпрі. Бо як не дивно, як такої театральної традиції у нашому місті не склалося.

Власне, тому цілком логічно, що я пішов на війну, а згодом знявся у цьому фільмі. Я дуже хочу, щоб наша справа змінювала моїх рідних дніпровців, українців, сусідів, товаришів. Поки у нас триває війна, я хочу, щоб вони про це пам’ятали і не випадали з цієї теми.

Що для вас буде показником вдалого результату?

Я не думаю, що одна вистава чи фільм здатна перетворити людину на щось краще. Це лише думка або тимчасове враження, яке може спонукати до певних зрушень, можливо, спочатку незначних. Гадаю, результатом можна вважати інтерес людей до цієї теми. Як би не було прикро, але незважаючи на те, що вже три роки йде війна, для значної частини суспільства її просто не існує. Я вважаю, це проблема.

Ви не отримували відгуки від ваших бойових побратимів щодо фільму?

З хлопцями я підтримую зв’язки, хоча й не достатньо стійкі через взаємну зайнятість. Ми всі повернулися до свого звичного життя і намагаємось допомогти бійцям на фронті всім, чим можемо. А щодо їхніх відгуків я часто думаю. Мені буде соромно зіграти у фільмі так, що потім товариші подивляться і скажуть, що це якась нісенітниця. Їхня думка є певним критерієм. Я хочу, щоб моя робота була гідна уваги тих товаришів, які воюють, а також тих, хто демобілізувався і зараз в цивільному житті.

Як виглядала підтримка акторів театру «Віримо»? Наскільки мені відомо, ви встигали поєднувати театральну роботу з кінозйомками?

Так, встигав. В театрі не дуже великий досвід співпраці з кіно, ми лише два роки тому почали зніматись. Крім мене, можна назвати акторів: Олексія Хільського, Надію Петренко, Тараса Шевченка, Тимура Нізамєєва та художнього керівника Володимира Петренка. Найбільша підтримка – створення усіх умов, які надавали можливість для зйомок.

Зараз надходять пропозиції щодо інших ролей?

Пропозиції є і досить цікаві. До того ж, вони стосуються не лише мене. Інших акторів фільму «Позивний Бандерас» також запрошують на проби. Це чудово, адже так як і українська армія у 2014 році змінилась, бо в неї влилася нова кров добровольців, так і національне кіно поповнюється новими обличчями та отримує шанс на розвиток.



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...