App Store Google Play

Держава - це я

13 Липня 14:00
Держава - це я

Співпрацювати з державою може лише той, хто вважає її «своєю». І це ще одна лінія розмежування в Україні.

Етичні системи часто народжуються з колективної сімейної пам'яті. Ти можеш не пам'ятати дідуся, котрий вирушив до таборів за неправильний тост, але його пам'ятає твій батько. І він привчає тебе до думки, що будь-яка співпраця з вертикаллю ‒ тим більше репресивною ‒ це «харам» і всіляке «не можна».

Тим більше, що позадержавне в СРСР було двох типів. Із одного боку ‒ тюремна злодійська субкультура, що жила ідеєю неспівпраці з владою. З іншого ‒ інтелігентсько-дисидентська, яка відчувала себе винесеною за дужки офіційного й урочистого. Тюрми ставали простором дифузії, де другі успадковували досвід перших.

1991 рік пострадянські країни зустріли з однаковим відчуттям: стандартом вважалася відстороненість від держави. Будь-яка форма співпраці з правоохоронцями ‒ доносом. Будь-яке повідомлення про правопорушення ‒ «стукацтвом».

По суті, точкою розмежування було ставлення до держави. Якщо суспільство не вважає вертикаль «приватизованою» і «своєю», то воно намагається від неї відповзати, справедливо вважаючи силовиків кастою, з якою мати справ не варто.

В Україні ця реальність існувала аж до 2014-го. А з початком війни багато хто виявив, що держава ‒ це ще й батьківщина. Ті, хто вирішив приватизувати систему, вирушили всередину неї: добровольцями в армію або волонтерами в держоргани. Берлінська стіна між горизонталлю й вертикаллю виявилася зламаною. Нехай навіть локально.

Втім, інерцію ніхто не скасовував. Так само, як і виплекану століттями традицію недовіри. А тому українське суспільство продовжує ділитися на тих, хто вважає співпрацю з органами ‒ «доносом». І тих, хто сприймає це як нормальну взаємодію між тими, хто захищає, і тими, кого захищають.

Три роки ‒ дуже невеликий термін для ломки соціальної традиції. Тим більше для суспільства, яке десятиліттями звикало сприймати людину в формі і з повноваженнями як представника чужого і ворожого середовища.

Традиція «неспівпраці» пестувалася не тільки піснями радіо «Шансон». Її вирощували ще й біографії інтелігенції. Тієї самої, яка потрапляла під репресивний каток із приводу й без. У якій анекдоти про «товариша майора» досі сприймаються як світський спосіб підтримати бесіду.

І в цьому пограниччі зосереджена ще одна етична ломка сучасної України. З одного боку барикад ‒ ті, хто вирушив штурмувати владний рейхстаг. Із іншого ‒ ті, хто продовжує дистанціюватися від вертикалі. Битва тих, хто вважає державу своєю й готовий у неї інвестувати, з тими, хто в державу не вірить і своєю не вважає.

По суті, зараз вирішується питання про те, чи буде наступне покоління українців слухати радіо «Шансон». Чи стане вважати інститути своїми. І чи почне сприймати закон як спосіб домогтися справедливості.

Не поспішайте зі скепсисом. Зрештою, анекдоти про даїшників пішли в небуття ‒ разом із самими даїшниками.

Крим.Реалії



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Странная страна

Странная страна... Поколение выросшее в 90-х, по сути своей - ещё дети. Часть этих детей сложила головы на войне, часть - похоронила друзей которые были ещё с песочницы, часть отвоевала и навсегд...
Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.1918-1919 рік. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу.  А хтось, щоб урвати влади, до...