App Store Google Play

Право на перемогу

29 Червня 10:00
Право на перемогу

Саме конституцією аргументують хаос в розподілі повноважень між гілками влади, неспроможність запровадити дієві засоби захисту національної безпеки, відкритість та злочинну незахищеність України під час війни. "Це суперечить Конституції!", "Це порушує права людини!" Скільки разів ми чули подібне за останній час? Між закриттям російських телеканалів, арештом Гужви та вибухами в українських містах є дещо спільне. А саме - реакція. В країні оформилося певне коло "правоборців", які намагаються перешкодити боротьбі з причинами української вразливості перед агресором. Але вони завжди готові підняти галас після того, як для кожного з нас настають наслідки. Нам завжди розказують про права людини саме тоді, коли виникає потреба захиститися від наявної небезпеки.+

Давайте згадаємо, який піднявся галас з приводу спроб посилити контроль за внутрішньо переміщеннями особами. Поважні правозахисні організації запевняли нас, що довідка переселенця принижує людську гідність та перетворює українських громадян на "людей другого сорту". Той факт, що люди, які вимушені були переселятися з окупованих територій, потребують особливої уваги, "борців за права" ані скільки не турбував. Кому, як не їм, знати, що люди або навіть сім'ї, що розірвали свої сталі соціальні зв'язки - колеги, сусіди, родичі - є найбільш вразливою для злочинців категорією. Якщо такі люди раптом зникають або з ними стається біда, навколо них немає сталого кола доброзичливців, які побачили б небезпеку і почали б їх шукати. Ніде правди діти, інколи переселенці самі схильні до різноманітних небезпечних авантюр. Вони охоче погоджуються на переїзд в інше місто, на сумнівну роботу. Їм треба вижити. Тому вони і довіряються там, де людина, яка має соціальні зв'язки, десять разів подумала б. Реєстрація в таких випадках може зберегти життя та свободу цілим родинам. Натомість в Україні вже розпочато рух за відміну довідки ВПО. І все це під прикриттям Конституції та прав людини.

Або ще один приклад. Давайте пригадаємо дискусію, яка розпочалася в медійному середовищі одразу після обшуку в "Страна.ua". Здавалося б, звичайнісінький кримінальний злочин - шантаж та здирництво. Але в інтерпретації низки українських журналістів та правозахисників його було представлено чи не як утиски свободи слова. "Легким помахом руки Гужва перетворюється... Гужва перетворюється... на жертву злочинного режиму. Оп-Ля!" Чому так, спитаєте ви. - Відповідь проста. Найпоширеніше пояснення було на кшталт: "Сядемо усі". Поважні українські журналісти розповідали, що всі редакції роблять те ж саме, що і Гужва, - беруть гроші за друк або зняття матеріалів. Тому те, що з обшуком прийшли саме до нього, - це "вибіркове правосуддя" і ніщо інше.

Виявляється, що після багатьох років заробляння на замовних матеріалах велика кількість українських журналістів вже не в змозі відрізнити "джинсу", тобто рекламну упереджену публікацію, від здирництва - вимоги передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру під погрозою (ч.1 ст.189 ККУ). Чи можна говорити про "право людини на свободу слова та доступ до інформації" там, де ідеться про "джинсу"? - Звісно ж, ні. Адже право існує для людини, а не для редакції чи видання. Коли українські журналісти зізнаються в отримані винагороди за розміщення певних матеріалів, вони одночасно зізнаються в порушенні прав громадян.

Саме до захисту конституційних прав закликають ті, хто намагається перешкодити відмежуванню України від агресивного сусіда. Будь-яка спроба провести спецоперацію або слідчі дії одразу ж супроводжується галасом про утиски свобод та перетворення України на поліцейську державу. І щоразу "захисники безладдя" спираються на українську Конституцію так, наче війни нема, а єдине, що загрожує українцям, - це Українська держава.

Заборона російських телеканалів та соцмереж теж підпала під визначення "порушення прав та свобод". До шельмування України долучилися українські правозахисники. Промовки про "різні точки зору", на доступ до яких мають право українці, були підсилені авторитетними висновками таких поважних міжнародних організацій, як Amnesty International та ОБСЄ. Можна скільки завгодно закликати до права або навіть обов'язку держави захищатися від зовнішньої агресії, але щоразу знайдеться хтось, хто процитує рядки з Конституції про права людини, які не можуть бути обмежені в жодному разі. Безумовно, влада сприяє розростанню цієї правової шизофренії, зокрема тим, що досі не спромоглась визначити статус окупованих територій. Але якщо придивитися уважніше, то можна помітити, що ухваленню законів про колаборацію, про окуповані території протидіють не тільки українські чиновники, але й українські правозахисники. Про права жителів неконтрольованих районів на пенсію або дивану - на перетин лінії розмежування не чув тільки лінивий. Проблема не в тому, що Україна досі не має цільної стратегії щодо комунікації з жителями окупованих територій так, щоб це не суперечило національній безпеці, але й в тому, що навіть спроби розробити таку концепцію наштовхуються на шалений спротив під соусом "конституційних прав громадян".

В міжнародному правовому дискурсі є поняття "метаправа". Ідеться про базові моральні засади права, соціальні норми, що склалися у суспільстві незалежно від держави і є засадничим компонентом, що утворює будь-яку правову систему. Ернандо де Сото називає "метаправо" правом на право - глобальним правом. Будь-яка людина, народжена вільною, має право на життя і безпеку, на саму себе та на власність, що набута чесним шляхом. В категоріях "метаправа" те, що завзято захищається українськими "правдолюбами", захистом прав аж ніяк не є. Українські правозахисники захищають закони, які походять ще з радянської правової системи. Закон тільки тоді живий, коли він ґрунтується на реальному суспільному договорі. Де Сото говорить, що в часи, коли стара правова система не в змозі забезпечити реалізацію прав людей, виникають  неформальні стосунки. В такий час завданням еліт, як і суспільства, є створення нових законів, які виходять з наявної ситуації та ґрунтуються на "метаправі". Необхідність врівноважити ситуацію з земельними правами в американських колоніях, коли англійське право вже не могло впоратися з ситуацією, призвела до написання американської Конституції та боротьби за незалежність.

Право, Конституція, незалежність, свобода - все це похідні поняття, які неможливі окремо одне від одного. Війна сама по собі переписує соціальний договір, бо є загрозою найвищого порядку. Суспільство змушене шукати порятунку у створенні нових, більш дієвих інституцій. Воно будує державу. Бо без неї неможливо перемогти. Це цілком несвідомі моделі колективного виживання, які вмикаються під час загальної загрози. Можливо, саме тому в українському правовому та медійному просторі настільки нехтується наявність війни? Відволікання уваги на другорядні проблеми під приводом дотримання конституційних прав не дає суспільству сформувати новий соціальний договір.

"Ми народ на богом даній нам землі утворили між собою державу"... Так починається американська Конституція, яка регулює систему, що вже триста років змінюється у відповідності до вимог часу. Нині в День Конституції варто замислитися над засадничими принципами: навіщо нам - українському народу, власна держава? Який сенс ми бачимо в її існуванні? Яку роль ми - українські громадяни - беремо на себе? Чи стоїть Конституція, прийнята 21 рік тому, на сторожі України - питання відкрите. Українцям потрібен новий соціальний консенсус, написаний на тлі війни та імперської експансії в економічній, юридичній, політичній та інформаційній площинах. Нам потрібен новий соціальний договір тих, хто хоче бути переможцями. І головне, нам потрібне право на перемогу. "Метаправо" на перемогу. Адже ми – народ!

День

 

Читайте також

Що є Україна

Що є Україна

25 Липня 10:00
Другий фронт

Другий фронт

1 Липня 10:30


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...