App Store Google Play

Перед спекою

07.06.2017 10:00
Перед спекою

В Дніпрі пахне акацією. Солодкий запах заповнює Привокзальну площу, надаючи загальній метушні курортного відтінку, наче десь неподалік, усього в парі кварталів, б’ються хвилі об берег і сонце розтікається мерехтливим обрієм.

Сідаю в трамвай №1. Балакуча кондукторка влаштовує цілу виставу. Для кожного знаходить свою барву, не повторюється. Підпилому чолов’язі: “О, красунчику,  сідайте. Ви завжди з вогнегасником приходите,  так що я в курсі”. Вогнегасник – це літрова пляшка пива. Закоханим, що обіймаються біля передніх дверей: “солодка парочка, можете вдвох присісти” – показуючи на одне вільне сидіння. Похмурому бандитуватому хлопцеві: “Сонечко, ти ображений? Та за тебе вже дівчина заплатила”. – “Ідіть попрацюйте” – бурчить сонечко. Кондукторка іде працювати, тьохкаючи й посміхаючись наліво й направо. Травень надворі.

Кожного разу, приїжджаючи до Дніпра, я повторюю цей маршрут – «одиничкою»  через проспект Яворницького до парку Шевченка. І, хоча тут їзжено-переїзжено, щоразу припадаю до травмайних шиб, намагачись розгледіти, що тут змінилося, а потім наступні кілька днів вештаюся по вивчених напам’ять кварталах з тою ж метою.

Більш-менш пристойної реклами та міської ілюмінації стало більше, так що центр набув цілком легковажного вигляду. Запах акацій тягнеться уздовж усього Яворницького і трохи вище проспекту, де ще трапляються одноповерхові халупи з яскравими синіми та зеленими віконницями й білими, мов у сільських мазанок, подекуди похилими стінами,  і скільки їм років – ніхто не знає, але вони прекрасні цією наївністю кольорів і перекошеністю. Поруч осипаються, прокляті жадібністю власників, дореволюційні цегляні будинки, а всіх їх заступає нова архітектура – здебільшого навдивовижу стримана й невульгарна. Вцілілі старі споруди вона парадоксальним чином поєднує з радянськими висотками в гармонійне ландшафтне ціле.

На колишній Комсомольській, нині Старокозацькій, утім, надибую чимало добре збережених історичних будівель, навіть цілий фасад, населений кам’яними гротесками – левами й фавнами, очолюваними підозрілим паном у  тюрбані. Музей українського живопису на Троїцькій площі потроху захоплює другий семиповерховий будинок. Костьол на Яворницького, що колись був конторою “Спортлото”, а потім просто руїною, тепер має цілком солідний екстерьєр. На зупинці біля Гірничого університету з’явився кіоск з написом “Донер” – стовідсотково халяльний і цілодобово відкритий, зі справжнім продавцем-арабом усередині. Кафе на проспекті, де колись збиралися хіпі, зникло, але біля парку Шевченка бачу смішних, яскравих і розкутих дівчат-панків, імовірно, закоханих одна в одну.

Ці стоп-кадри, ці звичні дрібниці; наприкінці травня їм уклоняєшся, наче усміхненим китайським божкам, що приносять удачу. Кожного разу хочеш бачити місто кращим, аніж у попередній приїзд; ти надто довго і надто сильно його ненавидів, аби лишити просто так. Мине ще тиждень, і Дніпро остаточно потоне в безпробудній, густій, асфальтовій спеці. Але зараз, в останні кілька днів весни, ти бачиш і пробачаєш його.

День

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Сьогодні за сприяння обласної ради мала можливість на власні очити побачити життя в місцях, куди навряд чи б попала не по роботі. Разом з кількома колегами навідували Зеленодольську ОТГ. Місто Зе...
Всі 100% совкових свят жодним чином не прив‘язані до народних традицій чи релігійної обрядовості, не мають жодного коріння в Україні.ВСІ 100% совкових свят - є чиста політика, абсолютний прояв б...
Все одно всі залишаються при своїй думці чи інтересі, але ж...Ірак, Югославія і її правонаступники, Сьерра-Леона і Ліван, Афганістан і Ліберія, і т.д.Українські військові увесь час незалежності прийма...
Анастасія ГОРЯЧА

І знову про мову

Неможливо не помітити значні зміни у поширенні української мови хоча б у Дніпрі. У місті, де більшість людей звикла говорити російською. Хоча й назвати російською мову дніпрян досить важко, це скоріш...