App Store Google Play

Без контакту

4 Червня 10:00
Без контакту

Взагалі-то все мало бути зовсім навпаки. Маю на увазі послідовність дій, а не їхній зміст. Зі змістом, як на мене, все нормально. Це я про заборону підрозділів російського кібервійська в Україні — перепрошую, якщо відразу не зрозуміло.

Послідовність, нагадаю, була така: тижні два тому президент на виконання рішення РНБО місячної давності видав указ, згідно з яким провайдери мають перекрити на три роки (цю подробицю чомусь усі пропустили) доступ до кількох російських інтернет-сервісів. Структури Євросоюзу м’яко засудили «обмеження свободи слова». Представники НАТО, навпаки, висловилися в тому сенсі, що Україна має право на безпеку. Росіяни влаштували істерику, причому «ліберали» з «кремлінами» співали в унісон. Українські лідери громадської думки досить детально пояснили, чому «ВКонтакте», «Яндекс», «Одноклассники» та Mail.ru — отрута. Українських споживачів ніхто не питав. Минулого понеділка в місцевих офісах «Яндекса» було проведено обшуки, вилучено сервери та документацію. У вівторок «ВКонтакте» оголосив про закриття київського представництва. Якщо вмерла, то вже вмерла.

То що, ми тепер Росія? Ні, ми не Росія. І не Китай. І не Північна Корея. У Китаї залізна стіна. У КНДР проблема із залізом. А в Росії є спеціальний орган, називається «Роскомнадзор», і те, чим у нас у порядку гасіння пожежі займаються президент і РНБО, там щодня рутинно виконує спеціально створена для цього машина. В інтересах своєї держави. Яка держава, такі й інтереси. Те, що російські спецслужби перетворили приватні інтернет-ресурси на свої філії, було зрозуміло вже роки три, відколи засновник «ВКонтакте» Павєл Дуров у відповідь на вимогу ФСБ забезпечити доступ до даних євромайданівців продав свою соціальну мережу Кремлю й назавжди покинув Росію. Усе листування користувачів, усі зв’язки, усі пересування перебувають під контролем Великого Брата, а як братні контролери звикли використовувати особисту інформацію, краще довідатися в Орвелла. 

Насправді мені цікаво дізнатися, якою була масова й типова реакція плюс-мінус 16 млн українських споживачів, але повноцінного моніторингу я щось не бачив — тільки окремі репости, почасти схвальні, почасти розлючені. Заздалегідь було зрозуміло, що середньозважений (і, будьмо відверті, знайдений легко) парафіянин російських інтернет-культів буде не в захваті. Тим більше що «ВКонтакте» ще й цілком відкрито функціонує як сховище піратського контенту, і після закриття барахолки ex.ua це був чи не єдиний прихисток любителів шари. Слід згадати й супутній контекст: водночас із наступом на права й свободи хом’ячків у нас прикрутили російські антивіруси й бухгалтерську програму. І хоча аудиторія цих продуктів не в усьому перетинається, емоційне тло було забезпечене. Ну й зовсім уже останній штрих: ті, хто в темі, так чи так тримають у пам’яті нещодавню малозрозумілу епідемію наїздів на вітчизняних IT-розробників — із масками, автоматами й конфіскацією всього-всього електронного. Результат — чергове звинувачення вертикалі (якої в нас за великим рахунком не існує) в узурпації та утисках. Одне слово, негативчик.

Детоксикація — складна, відповідальна й зазвичай болюча процедура, їй потрібні супутні заходи, ну хоча б інформаційною кампанією. Невже складно було влаштувати завчасно хвилю лікнепу — з прикладами, прецедентами, думками авторитетних для цільової аудиторії персон? Ну складно, але ж це рутина гібридної війни, і перекладати цю ділянку знову на небайдужих активістів — якесь інфантильне аматорство.

Уже вкотре доводиться констатувати, що в нинішньої української влади на додачу до інших системних проблем є серйозна проблема з комунікацією. Залежно від смаків називайте це пропагандою чи піаром — у нас немає ані того, ані іншого. Можна гадати, проявом чого саме ця дірка є: переконаності в моральній правоті (правда сама переможе), системних помилок в організації процесів чи зневаги до думки кожного окремого громадянина в інтервалі між виборами. Лідери західних демократій безперервно продукують прес-конференції, брифінги, звернення до націй, і корона ні з кого не падає. У нас, щоб дізнатися думку влади, треба або пробитися до тіла, або конспектувати офіційні виступи (слід визнати, непогано складені, але це все, на що ми здатні?).

Є ще одне дискомфортне припущення: ми не маємо інформаційної політики, бо не маємо політики як такої — як послідовності заходів, вибудуваної згідно з цінностями, інтересами та стратегіями, а маємо хаотичну послідовність більш-менш ефектних акцій у перервах між узгодженням інтересів усередині політикуму. У будь-якому разі переконати нас у зворотному нема кому. 

Тиждень.ua



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...