App Store Google Play

Дніпровська Готія

1 Червня 18:00
Дніпровська Готія

Понад п'ятсот років тому в Італії з'явився широко відомий нині термін «готика». Діячі доби Відродження пов'язували із цим словом все удаване ними варварство, дикість, брутальність «середніх віків» – епохи, що почалася з так званого Великого переселення народів. Першим з цих народів були германці-готи, на яких і було покладено основну провину за знищення Римської імперії.

Про те, як все починалося, ми знаємо зі слів Йордана – готського історика VI ст., що жив у італійському Королівстві Остроготів. З острова Скандза у Північному океані, писав Йордан, за переказом вийшли колись готи, з королем своїм на ймення Беріг. Подолавши море, вони опанували країну Готіскандза у пониззі ріки Вісли. Коли ж там виросло безліч люду, король Філімер повів свій народ на південь. У пошуках придатних місць готи прийшли у землі Скіфії, які на їхній мові звуться Ойум. Ця «замкнена, оточена топкими болотами й ковбанями місцевість» здивувала їх своєю щедрістю. Звідси рушили вони у крайню частину Скіфії, яка межує з Понтійським морем, про що йдеться у давніх готських піснях.

Ще й досі у Південній Швеції є область Гьоталанд з рікою Гьотаальв та містом Гьотеборг. Саме звідси готи почали свій шлях на початку І ст. н. е. На Віслі вони залишили по собі так звану вельбарську археологічну культуру. Згодом готи почали просуватися на південний схід через Мазовію, Підлясся та Люблінщину, тягнучи за собою частини інших германських племен – гепідів, вандалів, герулів, тайфалів. Нарешті, на поч. ІІІ ст., вони з'явились в Україні (Скіфії) та досягли Дніпра. Ойум у перекладі з готської мови означає «Країна щедра водою», «Річкова область». З огляду на те, що знаходилася вона недалеко від Чорного моря, під назвою «Ойум», скоріш за все, ховається місцевість, відома «батьку iсторiï» Геродоту як Гілея, а нам – як плавні Великого Лугу Запорозького. На нових землях германці швидко увібрали багато культурних досягнень греко-римської цивілізації та разом із підкореними сармато-аланами, скіфами, слов'янами та фракійцями «створили» черняхівську археологічну культуру. До речі, саме в готські часи в господарстві слов'ян з'явилося такі корисні надбання, як залізний наральник та ручний млин з круглими жорнами. Крім того, у спадок від готів нам дісталося чимало германських слів: князь – від готського kuniggs, полк – від fulk (народ), меч – від mekeis, щит – від skildus, шолом – від hilms, плуг – від ploga, хліб – від hlaifs, котел – від katils, скло – від stikls (келих), лікар – від lekeis, буква – від boka, виноград – від weina-gards.

«На Понтійському морі, вже ставши більш людяними і більш освіченими – повідомляє Йордан – готи розділилися між двома родами свого племені: везеготи служили роду Балтів, остроготи – преславним Амалам». Історик пояснював назви двох готських гілок тим, що перші володіли західною частиною земель, а другі – східною. Проте сучасні вчені пов'язують їх з готськими словами weise – «мудрий» та austr – «блискучий». У IV ст. перші звалися також тервінги («мешканці лісів»), другі – гревтунги («мешканці степів»). На Данапрі (Дніпрі), як за словами Йордана називали Ріку місцеві жителі, мешкали остроготи-гревтунги. Саме вони у IV ст. створили на наших землях могутню «варварську» державу. Король остроготів Германаріх, «найблагородніший з Амалів, підкорив чимало доволі войовничих північних племен і примусив їх коритися своїм законам. Чимало давніх письменників порівнювали його з Олександром Великим... Він володарював всіма племенами Скіфії та Германії, як власністю». Йордан, скоріш безпідставно, приписує Германаріху владу над багатьма надзвичайно далекими угро-фінськими народами, проте ніяк не перебільшує славу цього короля, яка згодом розлилася по всій Європі й не тільки. Можливо, порівняння з Олександром викличе в уяві силуети могутніх фортець і величних палаців, але де вони? – Їх нема. Чим же проілюструє пишні, але скупі Йорданові рядки археологія?

На всій величезній території черняхівської культури сьогодні відомо тисячі пам'яток, але городищ серед них одиниці, що дивно, зважаючи на войовничість готів. Одна з цих фортець ІІІ – ІV ст. розташована на Дніпрових порогах. Це городище знаходиться у центрі великого давнього поселення, у 3-х км від правого берега Дніпра, на мису крутого північного схилу балки Башмачки, над її струмком і поряд з однойменним селом. Доволі маленька, у формі неправильного овалу фортеця, розміром всього 120 х 80 м, була оточена укріпленнями, побудованими із землі, каменю та дерева. Земляний вал з обох боків був облицьований кам'яними панцирами з гранітних брил на глиняному розчині. На валу стояли дерев'яні стіни, а в товщі валів, у кімнатах з вогнищами чатувала сторожа. Із зовнішнього боку фортецю оточував широкий, та не надто глибокий рів, теж облицьований камінням. Вхід на городище, на жаль, не простежений, хоча дослідники припускають, що таких могло бути навіть два, і вони являли собою дерев'яні вежі. Кам'яні стіни навколо городища звели у ІV ст., попередньо знесши всі старі будівлі. Тоді ж з'явилися дві господарчих споруди біля валів та великий прямокутний будинок розміром 7,5 х 4,6 м – у самому центрі. Його долівка й дерев'яні стіни були обмазані глиною. Ніяких вогнищ тут не знайдено, тож, певно, опалювався будинок переносними жаровнями, а збиралися у ньому тільки час від часу. Цілком імовірно, що перед нами так звана «медова зала», де, як розповідають давньоскандинавські саги, конунг (князь) бенкетував зі своєю дружиною.

Про повсякденне життя мешканців городища та його посаду повідав культурний шар. Тут знайдені уламки кам'яних зернотерок та бігунів – верхньої частини круглих жорен, а в глиняній обмазці стін та долівок збереглися відбитки зерен проса, ячменю та гілочки дикої вишні. Кісток свиней, корів та волів серед свійських тварин більше, ніж кіз та овець, є також домашня курка та собака. Полювали готи на кабана, благородного оленя, лисицю, зайця-русака, у Дніпрі ловили осетрових. З ремесел на городищі були розвинені ковальство, гончарство, чінбарство й ткацтво. Про це свідчать шматки залізної руди та криці, пічки для опалу посуду, кістяні скребки, лощила та розвертки для розширення отворів у шкірі, глиняні важки та прясла. Судячи з уламків маленьких амфор римського типу, готські дружинники споживали не тільки мед, але й північно-причорноморське вино. Багато на городищі й фрагментів виготовлених на гончарному колі, лощених до блиску сіроглиняних мисок, кухлів, бокалів, кубків, горщиків, блюд тощо. Ця витончена кераміка наслідує форми кращих провінційно-римських глиняних, металічних і навіть скляних зразків. Поряд із городищем досліджено два могильники з похованнями, здійсненими за різними обрядами: тілопокладення – як це було прийнято серед місцевих скіфів та сарматів, та тілоспалення – як характерно для германців та слов'ян.

Дослідники небезпідставно вважають городище Башмачку племінним центром, володар якого (можливо, сам великий Германаріх) здійснював контроль над переправами та суходільним шляхом вздовж Дніпрових порогів. Кам'яні укріплення висунутої далеко у степ фортеці слугували захистом від кочовиків. Однак, вони не змогли захистити готів від нової навали зі сходу. Це були гуни – «плем'я, що перевищує своєю дикістю будь-яку міру». Римський історик IV ст. Амміан Марцеллін писав: «Гуни, пройшовши через землі аланів, які сусідять з гревтунгами, вчинили у них страшне знищення та спустошення, а з тими, хто вцілів, уклали угоду та приєднали їх до себе. За їхнього сприяння вони сміливо увірвалися раптовим нападом у просторі та родючі землі Германаріха, вельми войовничого царя, котрого боялися сусідні народи через його чисельні та різноманітні військові подвиги. Вражений силою цієї раптової бурі, Герменріх протягом довгого часу старався дати їм рішучу відсіч та відбитися від них; проте чутка все далі підсилювала жах нещасть, що насувалися, й він поклав край страху перед великими небезпеками добровільною смертю». Йордан додає: «Хворий, старий та слабкий Германаріх, не перенісши гунських наскоків, помер на сто десятому році життя. Смерть його дала гунам можливість перемогти остроготів». Сталося це у 375 чи 376 році.

Не довго вдавалося нащадкам Германаріха протистояти гунам. Частина готів відійшла на захід, частина ж підкорилася. Короткий, та надзвичайно кривавий епізод їхньої боротьби став відомим на весь германський світ і, химерно переплівшись з іншими подіями давнини, увійшов до героїчних саг та пісень. Одна з них – «Сага про Хервьор та Хейдрека». Вона міститься у манускрипті «Хауксбук», що нині зберігається у Королівській бібліотеці Данії. Книга отримала назву по імені Хаука Ерлендсона, який склав її на поч. ХІV ст. де б ви думали? – в Ісландії! Зміст саги такий.

У країні Рейдготаланд, у місцевості Данпарстадір, на хуторі, що зветься Археймар, готський конунг Ангантюр влаштував великий бенкет-поминки за своїм загиблим батьком Хейдреком. Коли про смерть Хейдрека дізнався інший його син – Хльод, вихованець конунга гунів Гумлі, той прибув у Археймар вимагати у звідного брата свою частку спадку, зокрема «Славну діброву, що Мюрквідом зветься, могилу священну на дорозі народу, камінь преславний на березі Данпу». Отримавши відмову, Хльод разом з Гумлі, своїм названим батьком, збирають величезне військо й рушають війною на Готаланд – землю готів. Проїхавши ліс Мюрквід, що розділяв Хуналанд і Готаланд, вони побачили великі житла й фортецю на полях... Сили були надто нерівні, тому готська фортеця впала, а в Археймар, до Ангантюра полетіла страшна звістка: «ліс увесь спалено й Мюрквіда пустище, готів країна вся кров'ю залита». Ці ж події описуються в іншому ісландському творі – у «Пісні про Хльода». Тут ми також читаємо про «Архейм, помешкання готів», про «ліс знаменитий, що Мюрквідом зветься, на готській землі могили священні, камінь дивовижний у вигинах Данпу». Ці ж місця згадані у «Гренландській пісні про Атлі». Нарешті, у «Промовах Хамдіра» згадується Йормунрьок – Германаріх.

Отже, Хрейдготаланд – це, імовірно, земля готів-гревтунгів, Данп, Данпар – це Дніпро, Данпарстадір – місцевість на Дніпрі. Археймар перекладається, як «Річкове поселення», тобто поселення на березі Дніпра. Як тут не згадати «готське місто» на Башмачці? Мюрквід перекладається, як «Темний, похмурий ліс». Його пов'язують з Геродотовою Гілеєю, нашим Великим Лугом Запорозьким. В казковому творі «Володар кілець» англійського письменника ХХ ст. Джона Толкієна він перетворився на зловісний Мірквуд. А «могили священні на готській землі» – чи не давній Геррос, де за словами Геродота скіфи ховали царів? «Вигини Данпа»... Де це – біля Кодацького порогу, поряд із Вовнизьким, чи коло Кічкаського перевозу? «Камінь дивовижний» – це одна з тисяч скель Надпорожжя чи може якийсь стародавній менгір, яких у нас багато? Відповіді на всі ці питання губляться у мороку століть. Одне безперечно – вже понад тисячу років тому саги ввели Україну в загальноєвропейський культурний контекст i навіть ширше. Подумайте: у ІХ ст. вікінги відкрили Ісландію, де у ХIV ст. ними були записані перекази про Готаланд на Данпі, про Мюрквід і Археймар. Ті ж самі вікінги у Х – ХI ст. дісталися Гренландії та Канади. Можливо, там, за океаном, довгими північними ночами вони розповідали про Дніпро своїм сусідам – місцевим ескімосам та індіанцям?

Якою ж недосяжною, епічно-казковою здавалася країна готів на Днiпрi мешканцю давньо-ісландського хутора, чи навіть сучасному норвежцю – шанувальнику спадщини предків... Можливо, він щиро заздрить нам, бо ми живемо на тій легендарній землі, де між двома обласними центрами стоїть фортеця часів Германаріха? Точніше – місце, де вона колись була, адже городище Башмачка досліджене повністю, а розкопки подібної пам'ятки передбачають її «знищення». Вся інформація про неї міститься тепер у кресленнях, світлинах, книгах і музейних експонатах. Прикро, але така вже доля більшості археологічних пам'яток України, де монументальні кам'яні рештки давнини – взагалі велика рідкість. Останнє, між іншим, надзвичайно ускладнює використання туристичного потенціалу наших археологічних пам'яток, яких тільки у Надпорожжі відомо понад 300. Й це – не рахуючи курганів! Тим часом, вихід з подібного становища знайдений вже понад сто років тому.

Сьогодні в багатьох країнах світу створені сотні незвичних для нас археологічних музеїв просто неба – так званих археоскансенів, археопарків, експерементально-археологічних поселень. Тут за результатами розкопок відновлені не тільки давні споруди, але й виробничі процеси, і господарство, і побут. Хронологічно ці музеї охоплюють всі епохи від кам'яної доби до ХІХ ст. Спектр їх діяльності надзвичайно широкий: тут проводять фестивалі та поважні наукові форуми, лекції для студентів, екскурсії та уроки для дітей, роками селекціюють примітивні породи худоби й сорти сільськогосподарських культур, відвідувачі занурюються у відповідну епоху під час проживання у «давніх будинках».

Такі археоскансени, як поселення «Лейре» у Данії, «Біскупин» у Польщі (рання залізна доба), чи «Батсер Хілл» у Британії (кельтська та римська доба), відомі в нас ще з 1988 року завдяки виходу популярної книги «Прыжок в прошлое». З тих пір і до сьогодні тема археологічних музеїв просто неба в Україні жваво обговорюється, породжуючи чималий список наукових статей та амбітних проектів. Але, як не важко помітити, далі проектів діло майже не йде. Виявляється, що для створення подібного об'єкту в українському державному закладі, наприклад, у музеї, головне не науковий хист і навіть не наявність коштів. На заваді можуть стати такі абсурдні бюрократичні перепони, як норми пожежної безпеки або державного будівельного нагляду...

Але чи чули щось про них у давнину? ‫– Питання риторичне. Отже, виходить, що повноцінно реалізувати ідею археоскансену можливо тільки у приватному порядку? При цьому, треба уникати масштабних і вартісних програм, зосередившись на втіленні скромного проекту із залученням волонтерів та позабюджетних коштів.

Приватне підприємство, розміщене в селі Башмачка, невеличка «готська» хатинка, кузня, гончарня, ткацький верстат, сувенірна крамниця – ось що могло б бути достойним початком справжнього археологiчного туризму в проектованому ландшафтному парку «Днiпровi пороги». А вже згодом, отримавши позитивний досвiд, можна вирушати далi.

Головне фото: Внутрiшнiй вигляд вiдновленого житла доби раннього залiза у археологiчному музеï просто неба «Лейре» у Данiï. Анiматори або навiть вiдвiдувачi музею занурюються у минуле, вiдтворюючи давнiй спосiб життя. Свiтлина 1970-х рокiв. Чи можливо таке в Украïнi?..

Готськi воïни. Сучасна реконструкцiя.
План розкопiв городища Башмачка.
Реконструкцiя укрiплень городища Башмачка.
Мiсце розташування городища Башмачка. Свiтлина 1970-х рр.


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...
Дмитро Томчук

В ожидании "халявы"

Есть у меня знакомый народный депутат из Днепра. До того, как стать нардепом, он был бизнесменом. Человек небедный. И , как многие люди этого круга, привыкший считать деньги до копейки. Это старая бух...