App Store Google Play

Страх

28.05.2017 18:00
Страх

Минуло два дні. В ранкових новинах ще можна знайти відлуння того, що сталось – до ЗМІ потрапили фото доказів із місця теракту в Манчестері, поліція вважає, що терорист діяв не самостійно – очевидно, про це ще згадають у підсумках тижня, ну і все. З понеділка будуть інші новини.

Життя побудовано таким чином, що часу на співчуття особливо й немає. Для годиться похитаєш головою, висловишся з приводу жорстокості та безнадійності цього світу й повернешся до своїх щоденних клопотів. Десь, на якусь мить, страх озветься в тілі, дасть про себе знати, ніби слабкий радіосигнал. Але потому й він згасне: страху надто багато, аби щоразу звертати на нього увагу, смерть надто нав'язливо стоїть у нас за плечима, аби її демонстративно не ігнорувати.

Тим більше тут, у нас, в Україні, де тероризм став частиною щоденних новин, де три роки триває війна, що офіційно так і називається – антитерористична операція. І навіть якщо подібне означення видається тобі не зовсім коректним, і ти схильний разом із багатьма співвітчизниками називати війну війною, а не операцією, все одно важко не бачити за діями агресора ознак саме тероризму. Так і є – вони терористи, вони тримають у заручниках десятки людей – висуваючи їм недолугі звинувачення й даючи їм нелюдські терміни покарання. Тримати в заручниках цілий регіон – що це, як не тероризм? Збитий літак – що це, як не тероризм? Тероризування Харківщини у 2014-15 роках з підривами об'єктів та вбивствами людей – чи варто цьому шукати ще якихось означень?

Україна живе з цим четвертий рік. Чи змінює це ставлення українців до терористичних атак у Парижі чи Манчестері? Та ні, мабуть. Попри те, що постійно, з дня в день, доводиться читати новини про обстріли своїх власних міст і розуміти, що жодної реакції на ці обстріли ні в Парижі, ні в Манчестері не буде. Просто тому, що там про ці обстріли ніхто не дізнається.

Натомість ми слідкуємо за всім, ми знаємо про всі біди та негаразди світу, ми співчуваємо йому. Можливо, тому, що тепер дуже добре знаємо, як це – постійна загроза смерті, постійна можливість атаки. Знаємо, хоча так і не звикли до цього. Як можна звикнути до смерті? Ніяк. Вчишся якось із цим жити, вчишся не впускати страх надто глибоко. Бо для цього ж вони й атакують – аби страх пустив всередині тебе коріння, аби ти жив цим страхом, аби ти ним керувався.

На що вони розраховують? На страх, звісно, на страх. Страх – страшенно дієвий, він ламає й позбавляє тебе волі, він позбавляє тебе рівноваги, себто – ти перестаєш бути собою. З тобою настрашеним можна робити будь що. Оскільки, коли ти боїшся, за тебе починає говорити твій страх. А мову страху легко правити.

Страх діє вибірково й непослідовно. Він накриває й паралізує, потому відступає й лишає тебе в спокої, ніколи не зникаючи, втім, назавжди. Страх ефективний. Мабуть, саме тому до нього і вдаються так часто й так наполегливо. Навіщо тебе в чомусь переконувати? Навіщо торгуватись, навіщо висувати пропозиції? Достатньо просто тримати тебе в страху. Цілком достатньо. І цілком просто.

Чи можна вимагати від людини, аби вона взагалі не боялась? Навряд чи. Небезпека лякає. Смерть лякає. Це природно. Інша річ – що цьому можна протиставити? І чи можна цьому опиратись? Як на мене – так. Варто опиратись страхові, варто протиставляти сторонньому бажанню тримати тебе в страху свою силу, віру та впевненість. Переоцінювати свої сили небезпечно, але й недооцінювати їх – так само нерозумно. У них є достатньо можливостей тримати тебе в страху, але і в тебе так само є чим триматись і що захищати. Ти завжди можеш протиставити їхній підлості власну гідність. І навіть якщо твоя гідність не начинена шурупами – вона все одно чогось та й варта. Просто слід пам'ятати про це.

…Єгипетський аеропорт. Коло літака складено речі пасажирів. Служба охорони просить кожного особисто взяти свою валізу в руки й покласти її до возика. Мовляв, це мої особисті речі, я за них відповідаю. Все вірно, як на мене – завжди слід відповідати за свої речі, за свої слова та вчинки. Краще зайва перевірка безпеки, аніж зайва недовіра до тих, із ким тобі випало летіти одним рейсом. Світ справді жорстокий. Але зовсім не безнадійний.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...
Вихідними пройшов гучний фестиваль блогерів. Подія незвична, проводиться тільки у Дніпрі. Розпіарена, розрекламована - здається не було такої людини в місті, яка не знала, що до нас приїхали блогери....
ФейсБог - це не тільки світила політології, а ще й медицини!- Рік від року адепти і противники (навіть, поважні лікарі) не можуть дійти згоди щодо щеплення - у ХХІ столітті!- Смертність від комаря (ма...