App Store Google Play

Минуле за кожним поворотом

24.05.2017 14:00
Минуле за кожним поворотом

Ніколи не знаєш, коли влучиш у нервовий вузол. Попередня колонка в Тижні на тему ймовірного реваншу в Україні викликала хвилю відгуків. Вочевидь, небезпека повернення в ригівське чистилище, а відтак згодом неминуче в російський рай усвідомлюється суспільством як актуальна й злободенна. Але кожен страх має ірраціональну складову, через що, як відомо, в нього великі очі. Чого ж саме ми боїмося?

По-перше, втрати свободи, як колективної, так і особистої, як політичної, так і економічної. По-друге, втрати себе самих, заміни нас таких, якими створили Господь і предки, на вторинну й залежну репліку сусіднього народу з усіма його невпокореними демонами. Припускаю, що бюрократично-олігархічний ансамбль фальшивих голосів, який склався в Україні станом на 2013 рік в усій своїй досконалості, був практично неминучим етапом становлення нації. Колія сталінської імперії геометрично невблаганна, а інерція комуністичної неволі надто потужна, щоби перейти відразу в сяючу державу зразка «першого світу». Проте діагноз неповний: бюрократія буває різною, і ми знаємо країни, де вона працює як годинник, обслуговуючи громадян і практично не претендуючи на узурпацію своїх повноважень. Олігарх олігарху так само lupus est: у момент самісінького початку російської агресії один олігарх загравав із проросійськими силами й намагався гасити вогнище бензинчиком, а другий синхронно мобілізував здорові сили своєї області й організував оборону на вирішальній ділянці. Отже, проблема не в наборі ознак, а в їх підпорядкованості.

Так, ми досить далеко відійшли від держави в модифікації «йолки» та вінка, водночас на різних ділянках дистанція неоднакова, і практично кожну реформу, яка давалася безпрецедентними зусиллями окремих навіжених, можна або відкрутити назад, або спотворити до непізнаваності. Диктатурі правил та здорового глузду чиниться шалений опір, і це не лише спротив окремих гвинтиків системи, а й, на жаль, реакція більшості українців, яким звичніше й легше жити за неформальними «поняттями».

Мені розповідали чарівну історію, як упроваджували нові армійські пайки на заміну радянській тушонці з кількою. Група ентузіастів при Міноборони розробила стандарт і відправила його до міністерств, які ділять компетенцію з конкретного питання (здається, МОЗ та Мінфіну). Кожен суміжник повертав папір із купою виправлень, які суперечили одне одному й позбавляли всю операцію найменшого сенсу. В одних випадках діяв безпосередній тіньовий інтерес, в інших — перестраховка чи звичайна тупість і пиха. Баскетбол тривав багато місяців, доки активісти пробилися нагору. Президент особисто (!) викликав до свого кабінету (!!) представників усіх зацікавлених сторін і впродовж години (!!!) змусив їх видати узгоджений текст. На перший погляд, прецедент зворушливий, а якщо придивитися, то жахливий. Цар добрий, а бояри погані — цю казочку ми чули ще із совєцьких часів, її так само активно експлуатують на всьому просторі на схід від стрічки.

Успіх реформ не може залежати від прямого доступу до тіла й здатності першої особи гримнути на ланцюжок підлеглих. Що сильніша надія саме на таку технологію реалізації влади, то більша ймовірність того, що рано чи пізно (радше рано, ніж пізно) у відомому кабінеті знову опиниться хтось у страусових черевиках і з калькулятором у неситих очах. Щодо інших кабінетів, то його клони не залишали їх ані на хвилину. Забезпечення економічних інтересів, безпеки й індивідуального розвитку громадян має здійснюватись у технологічному режимі й незалежно від суб’єктивних капризів, майже автоматично, що супе­речить самій суті системи.

Система ніколи не погодиться трансформувати сама себе й неминуче перемеле кожного окремого ідеаліста, який намагається смикатися всередині неї, бо вона тримається не лише на спільному інтересі, а й на пасивній солідарній, хай несвідомій, лояльності широкої маси носіїв архаїчної ментальності. Політична воля, закон, що працює, та громадський контроль — ця тріада має бути доповнена ще одним чинником: суб’єктом перетворень, який є зовнішнім відносно наявної ієрархії стосунків і змінюватиме не прояви, а суть, не кейс, а правила. Хто це буде: лідер-одинак чи умовний Вашингтонський (варіант — Брюссельський) обком — питання вторинне.

Колективна мотивація може прогресувати сама собою способом поступової зміни генерацій та вдосконалення звичаїв і звичок, але для цього необхідні запас часу й зовнішня безпека, а ми не маємо ні того, ні того. Або таки потрібне вольове зусилля, хай би як неполіткоректно це звучало. Без цього точку неповернення, point of no return, не буде пройдено. І в такому разі минуле чекатиме нас за кожним поворотом.

Тиждень.ua

 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

12 вересня Тимура Тумгоєва відправили до Росії. Генеральна прокуратура блискавично зреагувала на запит агресора, навіть незважаючи на рішення Комітету ООН з прав людини про призупинення екстрадиції Ту...
Пару слів про багатостраждалий Дніпровський аеропорт, про скоре мурування-будування якого неодноразово повідомляли по всіх фейсбуках Філатов із Корбаном.Як народний депутат, який просуває питання приє...
Анастасія ГОРЯЧА

Хто такий журналіст?

Із розвитком технологій у сучасному світі стає все важче визначити термін "журналіст". Звичка ділитися у соцмережах своїми спостереженнями стала нормою у побуті багатьох родин. У більш завзятих є наві...
Вчера шестилетний мальчик выпал из окна третьего этажа 147 школы, и лишь спустя сутки эта информация стала публичной.Администрация учебного заведения не сочла нужным заявить в полицию, ограничившись в...