App Store Google Play

Передчуття реваншу

15.05.2017 10:00
 Передчуття реваншу

Схоже, все дуже й дуже серйозно. Ті, на кого можна було покластися, втомилися. Активісти спускають обороти, волонтери перегорають, реформатори йдуть у відставку, добровольці розчаровуються.

Не вгамовуються лише юнаки з націоналістичних угруповань, але те, що і як вони роб­лять... їй-богу, краще б вони вже відпочили. А водночас дивовижним чином зросла кількість повідомлень про утиски малого бізнесу буквально в стилі пізнього Азарова. Якось усе збіглося. Величезний заряд ентузіазму, який вибухнув у суспільстві три роки тому, ми благополучно прос..ли. Залишається розгубленість: як тепер діяти, на що сподіватися, чи можна відродити минулий оптимізм і, головне, як протистояти загрозі реваншу?

Усі, хто внутрішньо налаштований на девіз #зрада, далі можуть не читати. Я не маю ані сил, ані бажання таврувати когось персонально за фактичну поразку Революції гідності. Найпростіше заявити, що в усьому винен П. О. Порошенко, — я отримаю тисячі лайків і репутацію безстрашного викривача, тільки це нічого не пояснить. Можна звинуватити А. П. Яценюка, але то вже буде не так ефектно: ті, хто жадає крові й простих відповідей, на політиків у відставці не ведуться. В. Б. Гройсману люди певної орієнтації можуть поставити в провину бодай один пункт, але в країні жидобандерівців цього недостатньо. А. Б. Аваков, звісно, просто-таки притягує стріли ненависті, й зрозуміло, що він апріорі винен, але ж не в усьому... Безпомилкова адреса звинувачень — усі 450 народних обранців без поділу на фракції й групи інтересів, але це настільки не персоналізовано, що відповідальність розмивається, а тому нецікаво. Можна сказати, що винний у відкаті весь політичний клас, але ж не напишеш «Бий чиновників і велосипедистів!».

Є натомість ще áктор, і найактивніший. Хіба випадково збіглися у вівторок у різних містах країни з однаковими портретами дідів кількасот психів під гаслом «Спасібо товаріщу Путіну за наше счастлівоє дєтство»? Аякже! Попри прямі й недвозначні формулювання нашого президента (і не вперше!) щодо війни, агресії, втручання і таке інше, після яких автоматично напрошуються якісь оргвисновки, жодних практичних кроків. Як казали в часи моєї юності, «обіцяти й любити нічого не коштує». Виявляється, ненавидіти так само. Тільки коли з’явилися повідомлення про напад на... вивіску, вивіску (!) Російського центру науки й культури (читай: «Россотруднічєство»), з’ясувалося, що цей центр існує, чудово почувається й навіть готувався провести в Україні свій, прости Господи, диктант. Уявляєте, скільки в нас агентів впливу, штатних і позаштатних, які цілком безкарно й із кайфом виконують своє завдання?

А ще є ті, які, власне, нікуди особливо не ховалися після 2014-го. Вони, співавтори «Закону 16 січня», забороняють забороняти, світяться на своїх телеканалах, красуються з профілактичною метою на білбордах і переконані, що їхнє відсунення від корита — трагічна випадковість. Утім, не всіх, між іншим, відсунули, дехто з них усі ці три роки почувався в шоколаді в прямому й переносному сенсі. Вони закликають до миру з агресором і пропадають у посольстві країни-агресора. Умовні збірні «риги» (умовні, бо взагалі-то в нас половина політиків була в різний час у тій партії), потираючи руки, тільки чекають наступних виборів. Але скинути всю відповідальність на них теж не вийде.

Бо існує головна дійова особа — пасивна, закомплексована й розгублена частина суспільства, яка обирає в депутати тих, хто запропонує більше гречки й полагодить дитячий майданчик. Отой «маленький українець», який недостатньо пасіонарний, щоб захоплюватися гаслами патріотизму, і недостатньо патріотичний, бо йому мало й нудно розповідають про нинішню, а не колишню війну. Слухайте, у нас немає або майже немає верстви, яка через свій безпосередній колективний інтерес, а не абстрактні переконання була б зацікавлена в перетвореннях і бачила б причинно-наслідковий зв’язок між електоральною поведінкою й подальшими результатами для себе та свого оточення. Доки бізнес, передусім малий і середній, не почуватиметься в абсолютній безпеці, така верства не виросте. А «майданний фактор» — річ безцінна, проте суб’єктивна.

Довіра + інтерес — ось та пара чинників, яка рухає суспільствами, звісно, якщо не покладати всі сподівання на якогось ідеального Піночета. Зусилля громадськості мали би бути спрямовані не на викриття абстрактних зрадників (пізно!), а на захист кожного, хто інвестує у свою країну, працює «вбілу» й... приймає в себе чергове маски-шоу. Сил активних, свідомих і дорослих українців, як виявляється, не так багато, особливо коли вони відволікаються і на війну, і на податкову. Лячно якось...

Тиждень.ua

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Музика, церква і спорт вже були "поза політикою". Тепер пан Медведчук вирішив додати в аполітичний список ще й кіно.Як бачимо, за планом вся наша культура повинна бути поза політикою. Поза українською...
Ярема ГАЛАЙДА

Про Махна

Сварять та лають того Нестора Івановича наші націоналісти-державники, женуть і в хвіст, і в гриву. Та от у мене він, чомусь, викликає симпатію. Мо’ через душевну спорідненість?Та і в більшості н...
Кілометр вулиці Курчатова реконструюють за 120+ мільйонів. Робота кипить наче її справді виконують поляки. Працює близько десятка одиниць важкої техніки, декілька десятків робітників.В той же час, на...
Юрій Фоменко

Слава Україні!

До питання нового вітання в ЗСУ. А вірніше до активності у ФБ незадоволених ним.Якщо ви не "людина 14-го року", тобто: 1). Не захищали Україну зі зброєю в руках.2). Не ділились своїм нажитим майном чи...