App Store Google Play

Що ловили на Дніпрових порогах?

14 Травня 20:00
Що ловили на Дніпрових порогах?

Ще сто рокiв тому поряд з нашим мiстом водилося 22 види промислових риб. Сучасному рибалці таке багатство може видатися неймовірним. Про те, що й як ловили в Надпорожжi, вивчала у 1928 – 29 рр. дослідниця Вiра Білецька. Вся наша стаття побудована на її роботi «Рибальство в Дніпрових порогах».

Життя рибальське. Яким би багатим на рибу не був тодi Днiпро, та у 1920-i роки все ж не мiг, як колись, повнiстю забезпечити iснування родини. Тому рибалки Надпорожжя були одночасно й селянами, а промисел для більшості з них був лише допоміжним до хліборобства засобом отримання прибутку. Дехто взимку ще й заробляв з ткацтва – ткав полотно й рядна для своєї родини та родичів, іноді приймав i сторонні замовлення.
Взагалi рибалки були далеко розвиненіші за інших селян. Вони, як і лоцмани, чудово знали Дніпро, кожний надводний і підводний камінь і «ходи» між ними. Своїми легкими каюками вони безбоязно забиралися між каміння порогів, де ставили знаряддя. У різних нещасних випадках рибалки виявляли дива спритності, рятуючись самі та рятуючи інших. Дуже ревно ставилися вони до своїх знарядь і здобичі. Розповідали випадок, коли за часів громадянської війни, руїни та голоду в селі Чаплях за крадіжку риби утопили чоловіка й жінку, залишивши троє дітей сиротами. Після того більше вже ніхто не крав...

Найчастiше на риболовлю вирушали каюком – маленьким човником на двоє-троє людей. Так само називалося дрiбне об’єднання рибалок. Три-чотири каюки складали курiнь – велику компанiю, однойменну рибальському житлу. В куренi об'єднувалися більше для того, щоб спільно сплатити оренду й мати змогу заорендувати найкращу ділянку з тих, що на них поділено Дніпро. «Кожен старається наввипередки один перед одним – розповідав рибалка з Чапель Олекса Курінний, – а раніше курінь, в якому було до десяти рибалок, жив, як одна сім'я. Де-небудь на косі або на острові робили курінь уютний, тут було все, що треба, навіть і собака й кішка, додому рідко коли й показувались, хіба раз на тиждень». Типовий курінь побачила Вiра Білецька на косі Звонецького порогу. Вiн був подiбний до первісного житла напівсферичної форми. Його основа з тонкого гнучкого дерева зверху вкрита соломою, а вхід завішено рядном від комарів.

Рибальський арсенал. Серед безлiчi способiв риболовлi траплялися доволi екзотичнi. Так, Дмитро Яворницький згадував про ручних видр, яких вчили приносити спiйману рибу хазяïну. Вiра Бiлецька описувала прийом риболовлi «на о́сті з по́світом», який до 1920-х років уже відійшов у минуле. До «чердака» (носу) каюка, прив’язувалася залізна сітка у формі казана, де горіли соснові дрова. Темними осінніми ночами рибалка виходив на тиху воду, просвітлював її до самого дна й, побачивши крупну сонну рибу, бив її остю – різновидом гарпуна.

Набагато частіше використовували різних типів ручні хватки, «сітки» (тенета), кошелі, сапети, кілмачі, ятери та інші різні приладдя. Кошіль – це плетена з лози пастка у вигляді кошику з вузькою горловиною («устенком»), заввишки до 90 см та обводом найширшої частини до понад 2 м. Рибу, що зайшла до кошеля та не змогла звідти вибратися, витрушували через устенок. Сапет подібний до кошеля. Це круглий плискуватий кошик з кришкою вгорі. Бували сапети й у виглядi дерев’яних ящикiв. Призначення ïх – зберігати живою впійману рибу до продажу. Кімлач – велика, до 2,5 м в обводі та 75 см заввишки пастка з трьох обручів, з'єднаних жердинами, що на них натягається сітка. Кімлачі використовували саме на бистрі – у порогах, заборах та каналах. Ятір – дуже подібний до кімлача, але сітка в нього тримається лише на обручах.

Рiчковi монстри. Найбільшою за розмірами рибою в порогах був сом. Його ловили, мiж iншим, за допомогою «клопила». Це оригiнальне дерев'яне знаряддя, один розширений кінець якого нагадує задню кінську ногу з копитом. Спритний рибалка у невеликому каючку помалу підгрібає до місця над ямою, де може ховатися сом. Одною рукою він працює маленьким веслом, а іншою клопить – вдаряє клопилом об воду, створюючи звуки, подібні до тих, що їх видає самиця-сом, звучи самця. При цьому шнур з гачком і принадою з м'яса черепахи рибалка затискує власними зубами. Як тільки рибина завудилася, шнур кидають, щоб сом «погуляв», а потім добивають його «підбурком» – довгим гаком. Цей прийом дуже небезпечний. Розповідали, що в одного рибалки-волоха бiля Лоханського порогу сом, смикнувши шнура, вирвав два зуби. У селi Мар'ївка за Ненаситцем старий Кузьма Макеїв «наклопив» до себе штук двадцять великих сомів, що почали крутитися навколо каюка. Злякавшись, бiдолага почав тiкати, та соми погналися за ним, і він ледве врятувався. Після цього випадку старий понад місяць прохворів на нервову хворобу й назавжди покинув клопити.

Взагалі соми були найнебезпечніші з усієї Дніпрової риби. Вони нищили снасті, їли телят і навіть людей. Ними лякали маленьких дітей: «Тікай, он за тобою сом женеться!» Іноді рибалкам доводилося вступати з ними у двобій при різних катастрофах. Наприклад, коло Вільного порогу сом перекинув човна й відкусив рибалці руку. Після цього того чоловіка прозвали «сом'ячим недоїдком»...

Красна риба. Найціннішою рибою в порогах була «красна риба» – осетри, які у ХVIII ст. заходили навіть у Прип'ять. Ловленням осетрів займалися спеціалісти «краснорибці», що вміння своє передавали від батька до сина. Осетрів більше ловилося на Вовнизькому порозі, та особливо – на Ненаситці, де як казали, була їхня «столиця». По весні, з 25 березня по 1 травня, коли велика вода, й коли красна риба йшла з моря у Дніпро, для її ловлення застосовували «самолови». Це шнур зі шпагату завдовжки до 200 м, до якого на певній відстані один від одного прив'язують довгi «кiски» з великими гаками, що ïх було до 33 штук. Також до шнуру прив'язувалися кілька камiнюк для занурення самолову під воду. Самолови кидали здебільшого на ніч, в обмілях, куди осетри заходили відпочити від бистрі. Нагода відвезти пійманого осетра до міста на продаж траплялася не одразу. Тому рибу намагалися кілька день протримати живою у воді на прив'язі: мотузку продівали через рота й попід щелепи, та прив'язували до коріння лози або до каменя. Ловити осетра було справою іноді надзвичайно важкою й навіть небезпечною. Бувало, коли трапиться рибина пудів у п'ять вагою (80 кг), то може потягнути човен, як мотором, а то й перекинути його. Недарма всі рибалки ставилися до краснорибців з великою пошаною.

Промисловим рибальство було тільки на Вовнизькому порозі. Тут за сезон добували до 20 тисяч пудів (320 тон) різної риби. Осетрiв та оселедців ловили бiльше навеснi. Спійману рибу солили «на канаві» (у судноплавному каналi) біля порогу. Починаючи з Вовнизького порогу й уверх Днiпром спiйману рибу возили на продаж до Дніпропетровська, а нижче Вовнига – до Запоріжжя. Що не продавали – коптили. Для цього будували коптильні – високі, до чотирьох метрів споруди у формі зрізаного конуса на кшталт звичайного димаря. Під ними – пiчка-кабиця, яку топили кізяком і прілою соломою.
Кiнець достатку. Навеснi 1927 р. почалося будівництво Дніпрогесу, яке швидко позначилося на рибних багатствах Дніпра. Влiтку-восени того року з обох берегiв Днiпра на мiсцi майбутньоï греблi з’явилися дерев’янi ряжевi загати, й цим дуже звузився шлях для проходу риби вверх за течiєю. Крiм того, тисячi будiвельникiв завжди користувалися нагодою рiзноманiтнити своє меню. Тому не дивно, що рибалки дуже скаржилися навiть на ще незбудовану греблю. Якщо у 1922 р. у Вовнизькому порозi спіймали 95 осетрів, то у 1927-му, у двох порогах – Вовнизі та Ненаситці – щонайбільше – з два десятки. Вище ж Ненаситця про осетрів навіть і не чули. З 1928 р. вони зникли й з Ненаситця. Люди, що не отримали зиску від дрібної риболовлі, наймалися сторожами біля порогів – допомагати в разі нещасних випадків. «От ви про все списуєте – казали вони Вiрi Білецькій, – а списали б про нашу жисть, як дорибальчились, що й без штанів остались. Прийшлось сюди на плоти йти».

У 1927 р. рибальство на Дніпровських порогах вивчала Херсонська Державна дослідна іхтіологічна станція. За підрахунками фахівців у цьому районі тоді щорічно виловлювалося щонайменше 50000 пудів (800 тон) риби. Тому Порожистий Дніпро було запропоновано внести до районів, що мають державне значення, а у греблі Дніпрогесу рекомендовано влаштувати спеціальні рибоходи. Пропозиція, як відомо, залишилася без уваги.

На ФОТО: Рибалки в каяку. 1931 р. У руках хлопця, що сидить на «чердаку» (носi) – весло «бабайка». У човнi – багатий арсенал рибальського знаряддя: ручна хватка (сачок), ятiр (сiтка на обручах), плетений з лози кошiль, тенета з кугами (поплавками, якi ще називаються галагани), сапет (дерев’яний ящик). Фото М. М. Залiзняка з фондiв Нацiонального заповiдника «Хортиця».

Журнал МИГ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...