App Store Google Play

«Безсмертний полк» московської орди

10 Травня 19:00
«Безсмертний полк» московської орди

Що ж, акція «Бессмертный полк» стартувала 9 травня і в Україні. При цьому вона не має нічого спільного з щиросердим ушануванням пам’яті полеглих у Другій світовій війні, а участь у ній беруть або ідіоти, або негідники. Або ті, хто поєднує в собі ці дві якості.

Те, що йдеться не про вшанування полеглих і не про спонтанність вияву почуттів, засвідчує хоча б складений у Москві (це не є таємницею, пошукайте в Інтернеті інформацію) графік проведення акції в містах України – від 8.00 у Кременчуку до 14.00 у Херсоні. Щогодини в дію вступає нове велике місто. Щоби підтримувати цілий день напругу, давати «картинку» для російських і деяких «українських» телеканалів, а при нагоді – ще й дочекатися спровокованого зіткнення червонопрапорної тоталітарної нечисті зі свідомими українськими громадянами. А диригуватимуть усім (принаймні, безпосередньо, за лаштунками там, ясна річ, важливіші особи) координатор руху «Бессмертный полк – Украина», соратник «політемігранта» Азарова, також «політемігрант» і ведучий телепрограми «Добрый вечер, Киев!» на московському телеканалі «Царьград ТВ» Юрій Кот. Бо хіба без керівництва з Москви здатні якісь там хохли висловити свої щирі почуття?

Ну, а ідіотизм (у висхідному, давньогрецькому розумінні цього слова, тобто в сенсі нерозуміння політичного життя та нездатності бути громадянином) тих, хто бере участь в акції по добрій волі, засвідчують щонайменше дві речі: бажання у воюючій з путінською Росією країні висловити свою солідарність особисто з Путіним, який останнім часом полюбляє марширувати під доброю охороною в одній із московських колон акції та нездатність зрозуміти все блюзнірство назви акції: який там «полк», коли у Держдумі РФ організатори цієї акції назвали цифри втрат СРСР у війні: 42,9 млн. загиблих, в тому числі 19,4 млн. військовослужбовців! І це при тому, що до числа цивільних тут вочевидь записані офіційно не мобілізовані до війська, але забрані до нього й полеглі в бою «чорносвитки» та «граки», наче визволені «остарбайтери» і в’язні нацистських концтаборів і тюрем, партизани і підпільники-диверсанти, тобто ще мільйони й мільйони тих, хто поліг на полях битв. І це все «полк»? Та це середня європейська країна! Термін же «полк» має на меті хоча б якось применшити значення цієї соціально-антропологічної катастрофи – мовляв, так, утрати великі, але ж це тільки полк… На ідіотів діє, на розумних – ні.

Принагідно: тим, хто вважає, що шанує полеглих у «Великой Отечественной войне», варто було би поцікавитись, хто є автором цього терміну, коли він виник і що спершу означав. Вони б дізналися чимало нового для себе…

Утім, негідники, які з Білокам’яної та на місцях в Україні організовують цю акцію, добре все розуміють. Чи не про таких, як вони, Тарас Шевченко писав: «Раби, підніжки, грязь Москви»? Причому грязюка вельми брудна: адже Друга світова війна для України почалася зовсім не 22 червня 1941 року, а куди раніше – 1 вересня 1939 року. Близько 200 тисяч українців з Галичини, Волині, Засяння тоді чинили опір Вермахту у складі польського війська. Загинули – тисячі. У німецькому полоні опинилися сотні тисяч. І це якраз тоді, коли СРСР був фактичним союзником гітлерівської Німеччини після підписання Пакту Молотова-Ріббентропа, який зробив Союз та Третій Райх союзниками у поділі Центрально-Східної Європи, а Червона армія спільно з Вермахтом вела бойові дії проти Війська Польського. «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути тривалою і міцною», - так її оцінив у телеграмі фон Ріббентропу Сталін. А потім 7 тисяч українців у складі французького Іноземного легіону та ще кілька тисяч у складі польських формувань воювали на Західному фронті. Далі розгромлена Франція підписала перемир’я з Німеччиною, але українці були у складі тих польських частин, які евакуювалися до Англії, а ще згодом – у складі військ «Воюючої Франції» де Голля та загонів макі: навіть два українські батальйони були у партизан Франції! Нарешті, тисячі західних українців були у складі польської армії генерала Андерса, яка у 1943-45 роках воювала на Західному фронті. Виходить, що всі ці українці, які не були учасниками «Великой Отечественной», але воювали з нацистами та їхніми союзниками часом аж повні шість років – люди «другого ґатунку»?

До речі, сам факт виокремлення тих, хто воював під сталінськими прапорами з числа всіх українців, хто воював з нацистами, - зайвий доказ антидержавної сутності тих політичних сил України, як беруть участь в акції «Бессмертный полк», хоч тавро став на цій неприхованій «п’ятій колоні».

А водночас вражає яловість чинної влади та її політичних технологів, які не спромоглися донести до широкого українського загалу імена та прізвища тих українців, які воювали в Червоній армії і які під будь-яким оглядом гідні вшанування своїми нащадками. Добре, хоч про лейтенанта Олексія Береста згадали за правління Ющенка. Проте хто знає про одного з найкращих асів Другої світової Івана Бабака (німці звали його «Летючим демоном»), про найрезультативнішого радянського танкіста (52 підбитих танки за півроку!) Дмитра Лавриненка та одного з найкращих танкових командирів Олександра Бурду, про героя Сталінграду, першого і єдиного наркома оборони УРСР генерала Василя Герасименка? А про українців, які уславилися своїми діями у складі армій інших держав? Герой опору нацистам у вересні 1939-го, командир 29-й бригади Війська Польського Павло Шандрук чи морський піхотинець армії США, син емігрантів-лемків Михайло Стренк, - один із тих, хто у лютому 1945-го підняв американський прапор над островом Іводзіма? І тисячі, тисячі інших – чому вони відомі майже виключно лише історикам?

А на загал пора ставити крапку на діяльності керованих з Москви номінально «українських» організацій. У тому числі й тих «спілок ветеранів», які наразі об’єднують не учасників Другої світової (наймолодшим фронтовикам нині близько 90 років…), а переважно карателів повоєнного десятиріччя і сексотів та політпрацівників радянських часів. Або така публіка буде «м’яко», проте рішуче «нейтралізована», або на нас усіх чекають нові широкомасштабні політичні катаклізми.

День



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Що Ви знаєте про Лі Кван Ю?

Нещодавно зустрів одного активного блоггера. У 2013-му році він, свята душа, "топив" за Майдан. У 2014-му році "топив" за АТО, добробати, потім ЗСУ. Постійно шось там пише про "зраду", "перемогу", ана...
В принципі реальне відношення до військових і реальне побратимство серед них у Дніпрі ми бачимо на прикладі стрілянини на Гагаріна. Купа орангутанів з бойовими автоматами вбила двох військових. У тих...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...