App Store Google Play

Забутий шлях на Ненаситець (туризм на Дніпрових порогах)

28.04.2017 10:40
Забутий шлях на Ненаситець (туризм на Дніпрових порогах)

Дніпровське водосховище поряд із селом Микільське-на-Дніпрі Солонянського району Дніпропетровської області не вирізняється абсолютно нічим особливим. На 1300 метрів ушир тут розлилася спокійна водна гладь. І лише меморіальна плита з написом про загибель князя Святослава Ігоровича у 972 році натякає на те, що колись тут шуміли пороги. Метрів за 50 на північ від скелі з плитою починався Ненаситець, він же – Дід-поріг, Розбійник, Ревучий – найбільший з дев'яти порогів. Поза сумнівом – сьогодні він мав би високий статус, як визначна пам'ятка природи та історії, користувався б надзвичайною популярністю в прихильників екстремального рафтингу й тисяч туристів. Про те, що дев'яносто років тому так воно й було, книги з історії туризму в Україні поки що мовчать...

Акцент на естетичному сприйнятті Дніпровських порогів з'являється в описах подорожей вчених та митців наприкінці XVIII ст. Однак, витоки туризму в сучасному розумінні цього явища сягають епохи романтизму, тобто першої половини ХІХ ст. Відкидаючи сіру повсякденність, романтики тяжіли до всього незвичного. Їх приваблювала народна творчість і минулі історичні епохи, хвилювали мальовничі картини природи. У часи романтизму виникло й саме поняття «туризм». Цікаво, що слово «турист» в українській наддніпрянській літературі ми вперше зустрічаємо саме в описі Дніпрових порогів. У 1858 році видатний етнограф та письменник О. С. Афанасьєв-Чужбинський у своїх «Нарисах Дніпра» писав: «...Я, однак, думаю, що туристів тут небагато: принаймні я мандрую друге літо поспіль дніпровським прибережжям і, мешкаючи біля порогів і на порогах, не зустрів нікого, хто б зважився проплисти цю невелику відстань у 65 верст власне з цікавості. Пливли минулої осені іноземці, але вони належали до компанії низового пароплавства».

Все змінилося у 1870-і роки, коли Катеринослав (Дніпро) та Олександрівськ (Запоріжжя) поєдналися залізницею з центром держави та Кримом. Вже автор першого відомого нам путівника по Дніпровським порогам (1888) – І. М. Каргопольцов – зазначав, що села по порожистому Дніпру з кожним роком все більше приваблюють до себе мандрівників. На початку ХХ ст. подорожі на пороги, особливо – Ненаситець, стали звичним явищем, про що писав у 1919 році історик В. О. Біднов: «Місцевість, де лежать пороги, цікава й своїми чудово-дивними картинами природи, й своїм славним минулим, і тому не диво, що пороги приваблюють до себе значне число мандрівників, іноді з неблизьких країн, які прибувають сюди подивитися на чудове явище, побачити пороги і почути їх могутній стогін».

Значно збільшилася увага до порогів у 1927 році, коли почалося будівництво Дніпрогесу. Цьому сприяв і потужний розвиток історичного краєзнавства у роки українізації, і розташування Надпорожжя на жвавому шляху з Харкова на південні курорти. Відвідати пороги перед тим, як ці унікальні природні утворення зникнуть назавжди, стало чи не справою честі освіченого громадянина. Втім, багато туристів сприймали подорож порогами, лиш як етап на шляху до головної цілі – Дніпрогесу.

З Дніпропетровська до Ненаситця можна було дістатися на підводах чи автобусі, пішки та Дніпром на човні-дубі в супроводі лоцмана. Останній спосіб був найбільш популярним. У 1927 р. дводенна екскурсія порогами на дубі коштувала 3 – 3,5 руб. з людини без їжі. Для порівняння скажемо, що, наприклад, у грудні 1927 р. денна заробітна платня електромонтерів на будівництві Дніпрогесу складала в середньому 4,59 руб., а чорноробів – 1,96 руб.

Екскурсійні групи, бажаючи вирушити у подорож порогами, мали подавати заявку до Дніпропетровського екскурсійного бюро. На основі цієї заявки бюро викликало лоцмана з села Лоцманська Кам'янка. Рекомендувалося замовити екскурсовода, бо «без відповідних пояснень подорож порогами – марна й небезпечна витрата часу». Туристам-індивідуалам радили шукати вранці на дніпропетровському базарі мешканців села Старі Кодаки й через них передати лоцманам своє прізвище та адресу. Лоцман мав завітати ввечері того ж дня, щоб домовитись про подорож на завтра й про ціну. Радилося не вирушати у подорож, не перевіривши надійності лоцмана у сільраді Лоцманської Кам'янки. У подорож необхідно було взяти з собою їжі на два дні, теплий одяг і ковдру.

О 6 – 7 годині ранку екскурсанти, пройшовши Шевченківський парк, спускалися до Дніпра. Тут, навпроти острова Монастирського, клієнтів чекали човни-дуби. Сівши в човен, турист цілком довірявся лоцману: на порогах він охоронець життя, накази якого – закон. Вся дорога супроводжувалася його розповіддю про казкових зміїв та велетнів, козаків і татар, панів і тих нещасливих колег, які разом із розбитим плотом залишали на зловісних каменях і репутацію, і своє ім'я.

Прохід порогів на човні був доволі небезпечним. Достатньо було одного непевного руху стернового чи переваги борту в один бік пасажирами – й катастрофа неминуча. Втім, про катастрофи нам не відомо. Від гріха подалі екскурсантам рекомендувалося при підході до кожного порогу приставати, виходити з судна й оминати поріг берегом у той час, як лоцман проводить човен водою. За тих, хто забажав пройти поріг разом із лоцманом, екскурсбюро відповідальності не несло. Подібним екстремалам давалися наступні вказівки: міцно триматися, щоби не змила вода, сидіти нерухомо, не панікувати, очей не заплющувати, дивитися вгору, а краще – на стернового. Виконавши всі ці вимоги, ви були у безпеці й отримували море яскравих вражень.

О 4 – 5 годині вечора першого дня подорожі туристи прибували до Ненаситця – центрального екскурсійного об'єкту. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у Х ст. пояснював назву порога тим, що біля нього гніздилися безліч пеліканів (неяситей). Однак, пізніше побутувала інша думка: поріг ніколи не насичувався жертвами. До ХХ ст. перед його проходженням лоцмани та робітники за давнім звичаєм прощалися один з одним на випадок загибелі.

Вражали розміри порогу: з лівого боку Дніпра його довжина сягала понад кілометр, з правого – до 870 метрів. Складався він з 12 лав – розташованих одне за одним скельних пасом. На відміну від решти порогів Ненаситець не замерзав найлютішої зими. Весною максимальна витрата води дорівнювала 20400 м³/сек., її середня швидкість – 4,5 м/сек. Загальний перепад рівня води складав біля 5,5 м. Грандіозним було це видовище. «Нам довелося спостерігати його весною, коли вода найбільш прибувала – розповідав гідробіолог Д. О. Свіренко. – Всі його каміння й скелі, дамби його каналів були під водою. Спостерігаючи в цей час Ненаситець, ставши де-небудь вище, не доходячи до нього, можна було мати уяву лише про величезну масу води, яка з надзвичайною швидкістю неслася вниз. Трохи незрозумілий був рев води, що приголомшував, примушував кричати на вухо сусідові, інакше не можна було чути. Інакшу картину мав Ненаситець, коли його спостерігати з будь-якого пункту нижче порога. Тоді ставали зрозумілими і цей дикий рев, і надзвичайна швидкість течії. Ненаситець знизу в цей час – це була п'ятиметрова стіна, що ринула з надзвичайною швидкістю і на своєму шляху переборювала тисячі гранітних перешкод, прихованих водою».

Та наймальовничішу картину являв поріг улітку. Д. I. Яворницький писав: «Ріка, що так вільно і плавно несла свої води руслом вище Ненаситецького порога, дійшовши потім до нього й зустрівши тут нездоланні перепони у вигляді лав, скель, пасом і мисів, з незбагненою силою вдаряється врізнобіч, кидається з одного каменя на другий, внаслідок чого страшенно клекотить, здіймає догори велетенські вали сріблястої бучі, розбивається цілими мільйонами мільйонів водяних бризок, розлітається навсібіч цілими хмарами водяного пилу, викручує поміж скелями бездонні круговерті, породжуючи усім цим такий страшний шум і стогін, котрий чується вже на далекій відстані від порога, поглинаючи собою кожен інший звук – і пташиний крик, і людський голос. Видовище і страшне, і разом з тим воістину могутнє, що не піддається жодному описові і ніякому пензлеві; для відтворення його, кажучи словами арабської приказки, язикові бракує слів, а уяві – барв».

Найліпшим майданчиком для споглядання цієї краси була правобережна скеля Монастирко. Нижче неї, ближче до берега, знаходилося найнебезпечніше місце у порозі – великий вир Пекло. «То бездонна прірва. Попавсь у Пекло – буде тобі й холодно, і тепло» – попереджали лоцмани. Неймовірно, та саме поряд із Пеклом проходив «Старий» або «Козацький» хід – шлях сплаву суден, яким користувалися найчастіше. Поряд був і «Новий» хід по каналу, спорудженому у ХІХ ст., та його старались уникати через малу глибину та незручність. Пліт проходив Ненаситець по Старому ходу трохи більше, як за одну хвилину. Ось як описав це дійство лоцман О. С. Девлад у 1929 р.: «Як тільки пліт попадає на перші лави, …він раптом затріпається, залускотить і затріщіть, вигинаючись мов хвиля по житі. Далі пліт падає на лави: Гостреньку, Рогату,… потім вихиляється на останніх лавах й сягає Пекла. Перед цим Пеклом робітники хутко накидають на петлю з мотузки весла, а самі скупчуються, держучись один за одного. Голова плота падає в Пекло й пориває; робітники купаються трохи не по шию».

Уявімо, що Ненаситець реве до цих пір. Що про нього сказали б сучасні рафтери? – Це – типовий складний, багатоступінчастий поріг. Він складався з кількох послідовних лав-водозливів, поділених камінням, що виступало над поверхнею, на багато потоків-водозливiв. Зустрічалися тут i непорушні відносно берегів «стоячі хвилі» або «вали». Найнебезпечніше місце Ненаситця – вир Пекло – за своїми ознаками відповідає так званим «водяним ямам» або «бочкам», вода в яких містить багато повітря, тому гірше тримає судно. Через те, що ми не можемо на власні очі спостерігати Ненаситець, категорійність його сьогодні визначити складно. Скоріш за все, за Міжнародною класифікацією складності водних перешкод, Ненаситець був порогом четвертого класу, а за особливо потужних повеней, таких, як у 1845 або 1931 рр., наближався до п'ятого класу із шести можливих. Проходження такого порогу пов'язане з великим ризиком, необхідна розвідка та організація страховки. Сплав (рафтинг) по Ненаситцю, якби цей поріг існував у наш час, можна було б здійснювати на рафтах – надувних безкаркасних човнах, і катамаранах – з'єднаних металевим каркасом двох надувних балонах. Вдягнувши рятувальний жилет та каску, суворо дотримуючись техніки безпеки та всіх порад інструктора, ви б убезпечилися від найменших травм та отримали б неймовірну кількість адреналіну.

Та повернемося в минуле. На Ненаситці екскурсія затримувалася на 2 – 3 години, або навіть на пів дня. Помилувавшись порогом, йшли ночувати у село Микільське, де була філія Дніпропетровської екскурсбази. Найкращим варіантом вважалася ночівля на острові Піскуватому неподалік – на зеленому лужку коло берега.

Наступного ранку екскурсія вирушала далі. До п'ятої години вечора треба було дістатися селища Кічкас, де відбувалося будівництво Дніпрогесу. Кічкаська екскурсбаза через шалений наплив фанатів індустріальних принад часто не могла надати бодай кілька вільних місць. Попереду – щонайменше два напружених дні: знаменитий Кічкаський міст, острів Хортиця, Запорозький дуб, менонітська екзотика. Та головне – Дніпробуд: потужна іноземна техніка, шалені темпи, циклопічні розміри, небачені амбіції, надсучасна архітектура. Все це тоді справляло приголомшливе враження на пересічного громадянина. Натхненний розповіддю гіда, турист під гуркіт механізмів віддавався рожевим мріям про світле індустріальне майбутнє, підписувався на «Позику індустріалізації» й залюбки місив бетон у котловані греблі. Будь-які красоти природи здавалися йому нікчемним дріб'язком.

У 1932 р. Ненаситець пішов під воду. Дніпрогес і його водосховище заступили пороги в якості екскурсійних об'єктів на нових туристичних маршрутах. Контраст старого та нового, протилежність ландшафтів порожистого Дніпра й широкого, спокійного простору штучної водойми, створеної на місці порогів, попервах надзвичайно вражали. Але тільки сучасників! Для нових же поколінь – тих, які вже не бачили первісного Дніпра – ефект цей зійшов нанівець. У 1960 – 80-і роки «індустріальні принади» вже мало в кого викликали колишній екстаз. В ті часи саме заводські робітники створювали найбільш потужні туристичні клуби й вирушали в екстремальні подорожі – подалі від остогидлих символів п'ятирічки. Знищення порогів і подальше перетворення Дніпра на низку штучних озер стало сприйматися суспільством, як акт наруги тоталітарної системи над природою України та її історичною пам'яттю. Та незважаючи на усвідомлення втрати, сьогодні, як і дев'яносто років тому, знаходяться впливові сили, які проштовхують ідеї знищення решток природних ландшафтів заради скороминущого прибутку. Яскравий приклад цього – недавнє, вже за часів Незалежності, затоплення частини порогів Південного Бугу Олександрівським водосховищем. Надалі рівень його планується підняти ще на п'ять метрів. Якщо це станеться, – хто буде більше винний – жадоба технократів чи наша байдужість?...

Дiячi культури та журналiсти на екскурсiï Днiпровими порогами. 1931 р. Рухаючись вниз за течiєю обхiдним каналом, екскурсанти зустрiчають баржу, що йде цим же каналом, але вверх за течiєю. Судно тягнуть мотузками робiтники, що йдуть по дамбi каналу. Джерело - - Науковий архiв Iнституту археологii НАН Ккраiни.
Туристи позують на фонi порогу. З книги М. Фiлянського "На Днепрострой". - Харьков : ГИУ, 1930.
Пекло в Ненаситцi. Свiтлина з книги: Материалы для описания русских рек и истории улучшения их судоходных условий. Выпуск ХХХVIII. - Санкт-Петербург, 1912.
Польськi туристи на Ненаситцi 9 липня 1908 р. З фотоматерiалiв Нацiонального заповiдника "Хортиця"
Одна з найбажанiших туристичних атракцiй 1930-го року - будiвництво Днiпрогесу. Фото з матерiалiв Фото-кiно-лабораторii Днiпробуду

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Томос це, звісно, дуже добре і потрібно, але...Держава у нас яка? Світська. Церква відокремлена від Держави.До чого це я?А що заважало, і заважає, цій самій Державі визнати те, що лежить на поверхні:...
Дарина ТВЕРДОХЛІБ

23 фєвраля не здається

Чим будете дивувати ваших чоловіків, дівчатка? Уже знаєте, що подарувати батькові, брату чи коханому на 14 жовтня? А ще всім класом здамо грошики на презенти нашим хлопчикам. І знову чашки,...
Більше року тому Кривий Ріг дружно радів слідчим діям по Криворізькому міськвиконкому, безпосередньо тому, що стосувалося Вілкулів, Удодів, секретарів, замів. Кожен день – свято! Всі мріяли і ті...
Амбулаторія загальної практики сімейної медицини №5 У Кривому Розі, за даними порталу ehealth, працює 42 амбулаторії загальної практики сімейної медицини. Обслуговують пацієнтів 201 лікар загальн...