App Store Google Play

Свідоме зусилля

10 Квітня 10:00
Свідоме зусилля

Я стовідсотково російськомовний киянин, що в Києві й народився. Уперше українську мову в природному середовищі міста почув, коли мені було років 13. У селі рідних не мав, і якщо до мене долинала українська, то це був суржик базарів або недолугих учителів цієї мови, з яких усі знущалися. Тому в мене як у міської дитини був період, коли я абсолютно чітко відстежував: якщо ти розмовляєш українською, то ти селюк у місті.

Перше зіткнення й осяяння, що мова — то дуже потужний фактор ідентифікації, прийшло після армії, 1989 року. Під час служби я був поштарем, мав доступ до перебудовної літератури, читав «Новый мир», «Знамя», «Огонек» тощо, де виходили прекрасні романи, відкривались континенти Васілія Ґроссмана, Алєксандра Солженіцина, заборонені твори. Так я став свідомим «антісовєтчіком», зрозумів, що живу в злочинній державі. Після армії українську з вуст моїх сучасників почув на концерті гурту ВВ у Політехнічному інституті. Там зібралася модерна українська молодь, що говорила українською, мала гарні зачіски, підтримувала круті інтелектуальні бесіди.

Багато там було антирадянщиків, дехто навіть жовто-блакитні прапорці носив. Це було так круто — ідентифікувати себе як модерного українця, а не шароварно-аграрного, в естетиці УРСР, що саме тоді я вперше перейшов на українську мову. Оскільки навчався в Театральному інституті, де мова плекалася, то вперше в житті зробив свідомий вибір і почав навіть у побуті спілкуватися нею, щоб не бути совком. Це збіглося з народженням нової української модерної музики. Були «Червона рута», «Бу-Ба-Бу» та ін. Українське мистецьке життя й середовище, у якому я жив, були дуже цікавими.

Безумовно, у 1991-му існували всі шанси зробити те, що ми намагаємося зробити зараз на якіснішому рівні. Бажання швидших і радикальніших змін 25 років тому було більшим, ніж сьогодні. Тоді також гостро стояло питання українізації згори. Спочатку комуністи в парламенті, а далі Табачник, що керував гуманітарною політикою, згорнули різні українські прояви, зокрема і в медіа. Відтак прийшли російські гроші, які почали витолочувати українську на побутовому рівні з ефірів. Тож повернення до стану 1991 року нині не є дивом. Треба виключно законами, згори, зобов’язати всіх, хто отримує державну зар­плату, говорити українською — від чиновника до двірника. Так само зобов’язати всі медіа подавати інформацію виключно державною мовою. Реальний кордон України проходить там, де проходить кордон реального існування і вживання української мови. Фактор мови є визначальним для окреслення ареалів існування тієї чи іншої нації. Мова — єдиний маркер, що може нас ідентифікувати як українців, іншого нема. Нас ідентифікують як європейців, але варто нам заговорити російською — нас ототожнять із Росією.

Щодо квот на україномовний продукт на радіо, то хто ж репетував, що все погано? Ті, хто ще в 1990-х усівся на радіостанціях, викидаючи звідтіля все українське. Спеціально здіймали в ефірі бучу, що українського немає. Українського повно! Якісного, крутого, різноманітного. Але ним треба опікуватися, вболівати, вишукувати. А це знову ж таки означає робити над собою зусилля, виходити поза звичну зону комфорту.

Спостерігаю, що багато хто з російськомовних корінних киян після Майдану перейшов на українську свідомо. Нехай поміж собою вони спілкуються російською, але коли виходять у публічний простір, то говорять українською, маркуючи себе як українців. Бо саме в публічному просторі хочуть виявитися ними. У них є бажання, щоб їхній район, скажімо Поділ, був місцем, де розмовляють українською. Російська нині із цього погляду — це мова тих, хто «понаїхав» до столиці, бо тутешні корінні містяни обирають українську. Московський егрегор дуже потужний, і багато хто досі трактує Київ як майданчик, із якого можна стартувати до Москви. Але нині я бачу також, що україномовний сегмент нашої культури та нашого розвитку є цікавим і потужним. Сподіваюся, що саме зараз ми виробимо ту критичну масу українського якісного мистецького і творчого контенту, на якій можна буде вибудовувати свою ідентичність молодому поколінню, що йде за нами. Молодь включилася в процес і активно підтримує форми українського буття. Спостерігаю за Подолом: молоді мами, діти розмовляють українською. Такого раніше ніколи не було. Це мене тішить і дає сподівання, що все в нас буде добре.

Тиждень.ua



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Усього півроку існує Царичанська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 23 села району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає,...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Странная страна

Странная страна... Поколение выросшее в 90-х, по сути своей - ещё дети. Часть этих детей сложила головы на войне, часть - похоронила друзей которые были ещё с песочницы, часть отвоевала и навсегд...
Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.1918-1919 рік. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу.  А хтось, щоб урвати влади, до...