App Store Google Play

Як історичні міфи формують сучасність?

29 Березня 10:00
Як історичні міфи формують сучасність?

Розвиток людства в перші десятиліття XXI ст. все більше дає підстав для того, щоб розгледіти схожість сучасних тенденцій с деякими процесами першої половини XX ст., а то й навіть XIX ст. Кризовий стан міжнародного порядку, економічна нестабільність світової капіталістичної системи, збій у функціонуванні демократичних інститутів – сучасні риси, які були притаманні скоріше процесам 100-річної давнини.

Видатний американський державний діяч та дипломат Генрі Кіссінджер ще після розпаду СРСР писав, що на рівні відносин між державами новий порядок, який прийде на зміну «Холодній війні», буде нагадувати європейську систему держав XVIII – XIX століть. Наразі це особливо проявляється у поверненні до “таємної дипломатії”, коли всі найважливіші питання міжнародного порядку вирішуються за закритими дверима (як приклад, ті ж Мінські домовленості), повернення до принципів силової політики (або т.зв. “ Realpolitik”), суть якої полягає в тому, що зміцнення сили держави на міжнародній арені досягається відкритою військовою агресією, та поділом світу на сфери впливу.

Поступова руйнація Ялтинсько-Постдамської світової системи призвела наразі і до кризи тих міжнародно-правових інститутів, норм та принципів ведення політики, що виросли на її ґрунті. Глобалізація, поширення демократії у світі, навіть в тих державах, які за своїми культурними та історичними традиціями завжди були далекі від західного коду ліберальних цінностей (країни Близького Сходу, Азії, Африки і т.д.) навпаки провокують до виникнення принципово антидемократичних рухів та течій у сучасному політикумі. Так було в пер. пол. XX ст. і дещо подібне відбувається й зараз, коли на політичну сцену виходять або популісти без чітких ідейних орієнтирів з пустою демагогією, позбавленою реального сенсу, або ж крайні праві організації, чиї політичні програми за своїм інтелектуальним навантаженням, залишають бажати кращого. Додамо до цього ще мільйони безробітних та хитке фінансове становище мільярдів людей по всьому світу і ми маємо справжніх ландскнехтів XXI ст., готових заробляти собі на хліб війною. Війна на Донбасі продемонструвала нам це дуже чітко, коли кожен мийник авто чи охоронець в магазині міг с гордістю назвати себе “ополчєнцем”.

В епоху турбулентності та глобальних потрясінь соціальні маси, не маючи точки опори, чіпляються за ідеології як за єдино можливий варіант виживання у світі, в якому панують тенденції невпорядкованості та хаосу, а безвідповідальні популісти, не думаючи про наслідки, заграють із настроями населення та підкидають дров у вогонь ще більше. Чому так відбувається? Бо з міфами та ідеологіями жити набагато легше і простіше, бо вони чітко відокремлюють “свого” від “чужого”, добре від поганого, чорне від білого – міфи та ідеології надають людям впевненості в завтрашньому дні, вибудовують дуже просту та примітивну картину світу.

Російська агресія проти України та інспіровані ззовні сепаратистські рухи також беруть початок із міфів, символів, образів та ідеологій минулого. Анексія Росією Криму та розв’язання війни на Донбасі реалізовувалися під прапорами т. зв. “Русского мира” – проекту, який бере початок у російській православно-імперській ідеології XIX та поч. XX ст. Гібридна війни Росії проти України, як її охрестили зовнішні спостерігачі, а вітчизняний медіа-простір підхопив цю дефініцію, насправді не є чимось новим, чи унікальним, як її намагаються представити – гібридна війна аж ніяк не може бути витвором модерного (або постмодерного) суспільства, оскільки за своєю суттю є продуктом архаїчного мислення, оскільки ґрунтується на міфах та ідеологемах.

Російське суспільство, яке за своїм характером є патріархальним і тоталітарним, апріорі не може виробити щось нове та сучасне. Чи бачили ви хоч якісь здобутки Росії у сфері, скажімо, IT-технологій? Чи медицини? Або інженерії? Тобто, серед сучасних провідних галузей виробництва. Відповідь очевидна.

Європейське модерне суспільство, зіштовхнувшись з варварством, починає сприймати його як щось нове та унікальне, бо пересічний культурний європеєць вже забув, як мати справу зі шпаною та тупою грубою силою – для сучасного європейця воно є невідомим. Звідси і все нерозуміння та недооцінювання Західним світом загрози, яку може нести військовий ревізіонізм Росії.

Ідеологи гібридної війни в Україні, які вигадали проект “Новоросія”, прагнули виробити ідеологічне підґрунтя проекту на історичному фундаменті російського завоювання у колишньому імперському просторі, який здобувався Москвою ще з XVII ст., спершу заселеного ногайськими і кримськими татарами й запорозькими козаками. Відтак знову на історичній арені спливає термін “Новоросія” – таку назву мала нашвидкуруч створена губернія на півдні України після приєднання Криму до Російської імперії в 1783 р., яка однак проіснувала не довго.

Якщо ж на секунду забути про пропагандистське використання історії та відверте маніпулювання фактами, то сучасна війна між Росією та Україною поставила на порядок денний ще одну проблему – це незавершеність формування як української, так і російської націй.

Крокуючи по непростому шляху посткомуністичних перетворень Росія, після тривалого періоду політичної та економічної нестабільності і “м’ясорубки” 1990-х, обрала модель сильної держави, яка тяжіє до самодержавства та намагається встановити свій політичний, військовий, економічний і навіть культурний контроль над колишніми імперськими володіннями. Відтак, Росія, трактує свої імперії – спочатку Російська, а потім Радянський Союз – як втрачений “Золотий вік”, із ностальгією озираючись на своє минуле.

Україна ж, коливаючись між Сходом та Заходом, намагалася упоратися з переходом від імперського об’єкта до незалежної національної держави та знайти своє місце у новій об’єднаній Європі. Україна стартувала як молода демократія із виразним постколоніальним синдромом та комплексом молодшого брата. Історію незалежної України можна представити як процес набуття нею своєї суб’єктності. Продовжуючи гру з алюзіями про минуле, то Україна зараз більше нагадує держави Центрально – Східної Європи після Першої світової війни, зокрема і міжвоєнну Польщу (1919-1939 рр.). Сьогоднішня Україна, як і міжвоєнна Польща, є новопосталою національною державою з досить неоднорідним населенням, сильним регіоналізмом, поділеною історичною пам’яттю, розколотим суспільством та високим рівнем вербальної агресії. В процесі свого політичного та національного самоствердження, Україну зараз нерідко намагаються критикувати ті країни, які пройшли той самий шлях національного самовизначення якихось 100-150 років тому, а зараз націоналізм для них є надто небезпечним.

Російська агресія якраз і мала в своїй основі стратегію поділу України за мовними, етнічними та культурними ознаками, однак, не дивлячись на те, що на окупованих територіях це спрацювало, більшість населення країни об’єдналося навколо ідеї побудови поліетнічної та мультикультурної нації. Етнічні меншини були включені в український національний історичний дискурс як невід’ємні складові модерної української нації.

Українське суспільство, незважаючи на накидувану Кремлем модель поділу України, переглянуло власну історію так, що це забезпечило їй надію на подальше існування як незалежної держави.

 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...