App Store Google Play

Ядерна загроза під боком

26 Березня 14:00
Ядерна загроза під боком

Неподалік околиць міста Кам’янське Дніпропетровської області (колишній Дніпродзержинськ) — величезні ядерні могильники. Місцеві жителі до цього вже звикли, та й слово «радіація» тут нікого особливо не лякає. Адже те, що не помацаєш рукою, — ефемерне.

ТО ЧОГО його боятись? А варто було б якщо й не боятись, то бити на сполох, адже під кількаметровим шаром ґрунту там поховано, за оцінкою уряду, 42 млн тонн ядерних відходів! Чи не в цьому криється причина високих показників онкозахворювань серед місцевих мешканців? Чому експерти МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії. — Ред.) саме зараз почали ретельно стежити за ситуацією у Кам’янському? І чи, бува, не здетонує на всю Україну «ядерна бомба сповільненої дії»? Спробуємо розібратись.

Місто Кам’янське 1948 року стало майданчиком для створення ядерної зброї. На тамтешньому Придніпровському хімічному заводі (ПХЗ) добували з руди, а потім збагачували уран — один із головних компонентів «немирного атома». До речі, «начинку» для першої ядерної бомби СРСР (РДС-1) виготовляли теж тут. Обсяги вражають: у «врожайні» роки переробляли, за словами колишнього директора ПХЗ Юрія Коровіна, до мільйона тонн урановмісної руди! Після чого, звісно, залишалися тонни небезпечних відходів.

Припинив працювати завод-гігант на межі 1991-1992 років — розірвався чітко вибудуваний «ядерний ланцюг» із підприємств усього СРСР.

ПХЗ спочатку називали таємничими словами: «поштова скринька 115», «поштова скринька 11», «завод 906», затим — «шлаковий завод». Аби шпигун не здогадався, ага. Територія заводу вражає: 260 га.

У Кам’янському — дев’ять так званих хвостосховищ (уранових могильників). Сперечатися, чи мають уплив уранові захоронення на здоров’я місцевих жителів, можна, проте факти — річ беззаперечна: Дніпропетровська область — серед регіонів із найвищим рівнем онкозахворювань.

На території хвостосховищ в місцях, де вкопані спеціальні труби, дозиметр зашкалює. «Чує» радіацію, відтак можна заміряти рівень випромінювання того, що сховано під товстим шаром ґрунту. Коли чуєш тріск, а потім вереск апарата — здається, наче ти в Чорнобильській зоні, а не в густонаселеному місті. Сейсмологи переконують, що жодних підземних поштовхів тут бути не може, тож нічого хвилюватись. А те, що поруч Дніпро — джерело питної води для мільйонів українців? По тонкій кризі ходимо, по тонкій і радіоактивній...

А що тепер робити зі спорудами колишнього хімзаводу, адже там деякі приміщення є загрозою для життя людини? Бета- та гамма-випромінювання стін та металевих конструкцій суттєво перевищують допустимі показники. Попри це там досі перебувають люди. Адже на базі колишнього ПХЗ зараз працює кількадесят підприємств. Серед них, наприклад, гігант «Дніпровський завод мінеральних добрив». Звісно, працівники цих підприємств — загалом їх тут до 1000 чоловік — здебільшого не мають змінного одягу і не проходять дезактивацію спеціальними розчинами. А навіщо?

Державне підприємство «Бар’єр» створили 2001-го для обслуговування згаданих хвостосховищ — здійснювати моніторинг рівнів радіації на території колишнього ПХЗ, уранових могильників та розробити стратегію щодо їх подальшої долі.

Директори на підприємстві останнім часом регулярно змінюються. Дивна закономірність: таких «одноразових» менеджерів профільне Міністерство енергетики та вугільної промисловості України призначає саме тоді, коли уряд або ЄС виділяє якусь копійчину.

А від початку 2017 року, за словами одного з працівників ДП «Бар’єр» Володимира Титаренка, почалося взагалі нечуване. Метал з території «промки» почали вирізати на брухт. Начебто «кришують» таке дике і бездумне грабування самі правоохоронці, які взяли на себе обов’язок слідкувати, аби навіть радіоактивна миша не проскочила. Чи це насправді так?

Українські й міжнародні фахівці з атомної енергетики стверджують: усю радіоактивну «спадщину» на околицях Кам’янського слід рекультивувати, а хвостосховища довести до ладу, щоб шкідливі речовини звідти не потрапили у води Дніпра. Загальна сума для повної та надійної ізоляції «немирного атома» сягає кількохсот мільйонів євро. Оскільки це не інвестиції, а фактичне закопування грошей, то кому це цікаво?

Поки що МАГАТЕ та ЄС виділяють держпідприємству «Бар’єр» 4-5 млн євро на розробку стратегії та моніторинг. Приблизно раз на три місяці приїжджають представники міжнародних організацій з ядерної безпеки. Ще б пак, хто в ЄС волів би, щоб Україна мала доступ до власного урану, тим паче збагаченого? Раптом вона заговорить про власну ядерну стратегію? А тут і готовий майданчик під боком...

P.S. А ось фрагмент інтерв’ю журналіста інтернет-видання «Событие» Віктора Куленка з Юрієм Коровіним, який довгий час працював директором ПХЗ: «Нещодавно я виступив як експерт і запропонував задіяти хвостосховище, — розповідає Ю. Коровін. — Для цього треба, щоб на майданчику працювало якесь містке виробництво. Один варіант — відкачувати уранові відходи, яких накопичилося 6 млн тонн (це тільки з одного хвостосховища. — Ред.). До речі, вміст урану в ньому техногенний, звідти можна витягти ще 1400 тонн. Інший — золото добувати. Я вже п’ятий рік ношуся з цією ідеєю як із писаною торбою. Побував у всіх інстанціях — аж до Президента. До речі, в Узбекистані технологія, за якою там добувається золото, працює з використанням нашої смоли. Золота в Україні дуже багато, але його можна добути тільки хімічним шляхом. І ми це зробили, переробивши близько 50 тис. тонн руди (золотовмісної. — Ред.) з умістом 4 грамів золота на тонну. При цьому собівартість становила близько п’яти доларів за грам. Сьогодні вартість золота удесятеро вища. Ну яка норма прибутку ще потрібна? Ось воно, все готове. Ніде, крім Дніпродзержинська, в Україні це зробити не зможуть».

Сільські вісті



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...