App Store Google Play

Нова вертикаль

24 Березня 10:00
Нова вертикаль

Якщо уявити собі український інститут президентства як своєрідний історичний конструктор, то, добре покопирсавшись у ньому, можна було б зібрати більш-менш прийнятну й комфортну модель: ядерна зброя — як за Кравчука, темпи економічного зростання — як за пізнього Кучми, лояльність західного світу — як у перші роки правління Ющенка, монолітна пропрезидентська партія — як у Януковича й патріотичний підйом — як у 2014-му, коли Порошенко очолив державу.

Можливо, саме про таку конфігурацію мріє Петро Олексійович у затишному кабінеті на Банковій, коли розмірковує над нинішніми політичними пазлами, що не складаються в ідилічну картинку, як їх не крути. Люди з оточення глави держави нерідко говорять, що він прагне все контролювати особисто, однак для цього потрібна абсолютна монархія, а українська дійсність зовсім інша.

Є «іменний» блок у парламенті, який пропрезидентською партією назвати складно: різні групи відкрито ворогують між собою, а єврооптимісти, наприклад, прямо критикують Порошенка та його курс. Є земляк прем’єр-міністр, політичні амбіції якого стають виразнішими й окрему думку якого чути дедалі частіше. Уряд коаліційний, що тут і казати. Є західні партнери, які втомилися спостерігати за «початком реформ» і ніяк не можуть побачити їх у дії. Є невдоволена вулиця, а на ній радикали, які то залізницю заблокують, то російські банки, — і спробуй із ними не рахуватись, не поліцейська ж держава, та й ініціативи цих вуличних «отаманів» неабиякі популярні в народі. Є аудит НАБУ, Рахункова палата, Центрвиборчком — усюди потрібні кадри, а от із ними, здається, не складається.

Україна занадто велика країна, щоб перекрити всі стратегічні посади особисто відданими товаришами, плюс не слід забувати про пильне око Заходу і громадськості, політичних союзників. «Правити» не вийде, доводиться балансувати. Питання лише в тому, де знайти точку опертя для президента. Останні події вказують на те, що він її шукає… Але, здається, йде манівцями попередників. Віктор Ющенко, стараючись продемонструвати свою владу, проводив багатогодинні засідання Ради нацбезпеки і в такий спосіб намагався врівноважити неконтрольовані уряд та парламент. Янукович, коли відчував небезпеку вулиці й потрапляв під шквальний вогонь опозиційної критики та зауважень із Заходу, згадував про створену ще за Кучми Раду регіонів і скликав її, щоб відчути могутність і слухняність адміністративного ресурсу. Такі процедури, мабуть, неабияк підвищують самооцінку: збираєш чимале представництво чиновного люду, де всі тебе слухають, поважають і не сперечаються.

Протягом тижня Петро Порошенко встиг скликати й засідання РНБО, й Раду регіонів: для ухвалення рішення про блокаду ОРДіЛО потрібно відчути міцний ґрунт під ногами, донести власну позицію, викладену як державна мудрість перед вдячною аудиторією. Ніби спрацювало: президента почули, навіть на інтерв’ю трьом телеканалам наважився, однак до великої прес-конференції так і не дійшло. Остання була, до речі, у червні 2016-го. Тенденція невесела, так і до «телемостів із трудовими колективами» недалеко. Це, звісно, жарт. Петро Порошенко — людина сучасна і прагне йти за трендами, хоч і надміру обережно. Може, він просто чекає благої звістки про безвіз із Євросоюзом — отоді, певно, вже не втримається від великої публічної розмови.

Інша річ, коли РНБО та Рада регіонів були зібрані не для того, щоб випустити інформаційну пару, а з метою розбудови президентської вертикалі, мобілізації адмінресурсу. Це ми вже проходили, і результат відомий. До того ж треба розібратися: у нас вертикаль чи децентралізація? Якщо державний лідер робить ставку на адмінресурс, це означає тільки одне: він набавивсь у реформи і прагне законсервувати стару політичну систему, проти якої, власне, і постав Майдан.

Чи існує альтернатива адмінресурсові, коли бракує підтримки в парламенті та уряді? Так, це те саме громадянське суспільство, про яке люблять говорити політики з високих трибун. Не вуличні активісти, які вміють зробити так, щоб їх почули на Банковій, часто при цьому порушуючи закон, а ті, хто менш схильний до прямої дії і має натомість належний досвід, освіту, напрацьовані ідеї. Вони не так голосно кричать, у них інші методи, тож їх і не чують. Ба більше, нерідко намагаються підмінити організаціями, які є громадськими лише за назвою, — різними кишеньковими ветеранськими збіговиськами, відгалуженнями радянських (за своєю сутністю) профспілок, штучно створеними для лобіювання інтересів окремих політиків чи олігархів. Узяти до прикладу Національну раду реформ, що могла б бути місцем зустрічі й майданчиком для діалогу між виконавчою владою та громадянським суспільством. Востаннє вона збиралася торік у жовтні. Чи можна вважати той час початком згортання реформ? Не хотілося б.

Можливо, активність вулиці, з якою доводиться рахуватися, змусить президента швидше збагнути, що в разі активнішого діалогу з громадянським суспільством і більш рішучого запровадження змін в усіх сферах життя запит на радикальні дії в українців почне зменшуватися.

Тиждень



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...