App Store Google Play

Українське суспільство має тиснути на владу, аби змусити її працювати, - Тарас Тополя

20 Березня 10:00
Українське суспільство має тиснути на владу, аби змусити її працювати, - Тарас Тополя

Останнім часом гурт "Антитіла" звучить не лише в контексті музичних досягнень, прем’єр та фестивалів. Більшість українців знає хлопців як волонтерів-першопрохідців. У інтерв’ю для Дніпрограду лідер гурту "Антитіла" Тарас Тополя розповів, що змусило відкласти мікрофон і взятися за бронежилети, як це вплинуло на музичну діяльність гурту, як встигає поєднувати батьківство, кар’єру та волонтерство. Окрім того, музикант поділився власними поглядами на ситуацію в Україні.

Тарасе, ваш гурт відомий своїм волонтерським рухом «Вільні – ЮА», з чого все почалося? Яких успіхів вже досягли?

Якщо говорити про несистемне волонтерство, а у вигляді різних благодійних акцій, то «Антитіла» волонтерили протягом всього свого існування. Так чи інакше ми грали на різних благодійних концертах, з різних приводів збирали гроші або якійсь речі для тих, кому це було дійсно потрібно. Вже  навесні 2014 року, коли почали розвиватися загальновідомі події – анексія Криму, конфлікт на Донбасі, коли Російська Федерація брутально втрутилася в нашу країну, в цей момент до нас почали звертатися українські солдати з проханням допомогти забезпечити їх засобами захисту, медициною та різними важливими речами.

Зверталися вони до нас, тому що ми особи публічні, і у нас є можливість звернутися до великого загалу за допомогою у збиранні коштів. А кошти потрібні немаленькі. Люди підтримали нашу ініціативу, ми почали закуповувати на той час потрібні бронежилети та аптечки. Так і почалася наша волонтерська діяльність.

Протягом певного часу до нас долучалися небайдужі і ми створили благодійний фонд  «Вільні – ЮА». Ми – команда. Проте головне не команда, головне – люди, які давали кошти на те, чого потребували інші. Потреба багато в чому є й дотепер: в медичних засобах, в оптиці, в теплих речах. Нещодавно ми отримали посилку з Чикаго, котру доставили морем, та відвезли на Схід. І вже близько 9 млн. грн. загальними силами трансформовано у різні речі, які необхідні військовим.

За вашими спостереженнями, від початку до тепер наскільки змінилася готовність і спроможність людей допомагати армії?

Армію повинен забезпечувати народ, сплачуючи податки. Ці податки повинні не розкрадатися, а йти на потреби військових. Інститут Збройних Сил України повинен утримуватися цілком і повністю з держбюджету. Люди це розуміють, і ми всі разом тиснемо на те, щоб саме з державного бюджету повною мірою забезпечувалися потреби військових у формі, зброї, медицині, засобах захисту. Український військовий повинен бути екіпірований найкращим чином.

Між станом на тепер і станом, коли все вищесказане стане реальністю, очевидно, має минути певний час. У цей період, поки держава сама не почне повною мірою забезпечувати військових, волонтери, а головне — народ України, будуть і повинні допомагати.

Як ви ставитесь до думки, що творчість і митець мають бути осторонь політики та понад війною?

Я, як громадянин, хочу, повинен і буду робити все від мене залежне, щоб це місце і надалі називалося Україною, щоб вона ставала сильною, багатою і щасливою державою. Я не маю жодного морального права бути осторонь, я, як публічна людину повинен перший кричати про нагальні потреби та вирішувати їх. Це — моя позиція, це позиція музикантів гурту "Антитіла".

Але я ніколи не засуджував іншу точку зору. Є артисти, які не вважають себе громадянами цієї держави, це їхнє право. Я не маю права вказувати, що їм робити. Я роблю своє, наскільки можу.

Чи їздите Ви в зону АТО? Які враження від побаченого?

Я особисто їжджу раз на два-три місяці. Але наші екіпажі курсують постійно. Навіть вчора поїхав мікроавтобус із потрібними речами. Такі дії відбуваються один-два рази на тиждень. На окупованих територіях дуже багато проукраїнських людей, вони інертні, не звикли діяти, тому знаходяться під владою сепаратистів. Рано чи пізно, нам доведеться співпрацювати з цими людьми.  

Тоді виникає наступне питання, чи варто людям знати все, що робиться у зоні АТО? Чи варто все ж героїзувати ті події, які там відбуваються? 

Перш за все треба шукати золоту середину. Ні в якому випадку не треба ідеалізовувати війну. Бо на війні є різне - відвага, звитяга, доблесть, подвиг, честь, а є й блюзнірство, ницість, страх, дезертирство, алкоголізм та усілякі інші людські пороки, які притаманні і цивільним, і військовим людям. Тому потрібно аналізувати і видавати інформацію в тому форматі, в якому вона буде найліпше сприйнята людьми.

Останнi політичні події, які сталися у житті всієї країни показують, що серед українцiв щодалi бiльше людей, якi розчарувались у наших лiдерах. Якої ви думки щодо цього?

В українців є така особлива риса - спочатку зачаровуємося, а потім розчаровуємося. Лідери будуть різні. Людям властиво когось ідеалізувати, а потім дивуватися, що ті ідеали все ж не небожителі, а вміють обманювати, будувати схеми та красти. На мою думку цей процес буде постійним, бо це людська природа. А для того, аби лідери працювали на народ, треба, щоб народ давив на них і контролював. Публічно чи непублічно - через будь-які інструменти впливу на владу, громадянське суспільство повине тиснути. Ми не повинні зачаровуватися, наше завдання - змусити владу працювати.

Які проблеми Ви бачите в сучасному українському суспільстві?

У суспільстві головна проблема в тому, що люди живуть по принципу «моя хата скраю». Не менше проблем виникає через тотальну некомпетентність, в свою чергу вона виникає через недосконалість системи освіти та, власне, мотивацію, точніше, її відсутність. Люди не мають серйозної бази знань і досвіду, але намагаються видавати себе за професіоналів, коли ними не є.

Також треба вже зруйнувати стару парадигму, досі залишаються сфери інтересів, клани, які намагаються ділити країну, у нас є досі спекулювання у мовному питанні, багато популізму, який треба переростати.

Яка ваша особиста думка щодо мовного питання?

В умовах демократії, плюралізму думок та цінностей західного світу жорстка українізація просто неможлива. Натомість єдиний можливий шлях до українізації – це тренд. Якщо ми зробимо українську модною, нас будуть наслідувати. Політики, представники мистецтва, громадські діячі, лідери – саме вони мають власним прикладом заохочувати говорити українською. Також держава повинна захищати україномовний музичний продукт. І однозначно - український музичний продукт давно вже якісний, а не другосортний, як деякі до цих пір вважають. 

Батьківство це одна з найважчих професій, яка потребує багато уваги та часу. Як бути водночас співаком, волонтером і батьком? Як встигнути все у такому шаленому темпі?

Встигати важко. Щось однозначно страждає. Ми зараз у турі, я давно не бачив своїх дітей, і звичайно, вони сумують, та і я теж. І в цьому варіанті я батько такий собі. Але музика - це моє життя, це моя професія, і я є артист. Сподіваюся, діти у майбутньому мене зрозуміють. Щодо волонтерства, то наразі воно зведене до того, що я більше контролюю даний процес, рідше — здійснюю закупки і тому подібне. Ця робота не потребує мого безпосереднього втручання, але завжди під моїм контролем.

Розкажіть, будь ласка, про ваш новий альбом "Сонце"? Яку мету та ідею він несе? Що вас надихнуло на його створення? 
Чим новоспечений альбом відрізняється від інших?

"Сонце" - це нова програма, сучасне світлове шоу, драйв, незабутні емоції та. Альбом, в принципі, новий, але на деякі композиції ми вже реліз робили. Він свіжий. Більш електронне звучання у нього, ніж у попередніх платівок. По емоції, він позитивний, світлий, добрий, здебільшого. Саме тому і названий так - "Сонце". Багато у нас соціальних пісень і ми їх напишемо в силу того, що ми живемо у цій країні. Нам болить все те, що стається тут і ми від того не можемо бути відірвані. І хочеш, не хочеш, а така музика народжується, як наприклад "Ярмо" чи "Завжди моя", чи пісня "В книжках" - ряд таких композицій.

Які ваші враження від Дніпра та самих дніпрян? Що можете побажати мешканцям міста?

Враження від Дніпра у нас завжди позитивні. Неймовірно приємна публіка - повні зали людей, які хочуть чути нас, які підспівують. Дніпрянам хочу сказати одне, все наше життя — це мрії, цілі і шлях до їх досягнення. Якщо людина хоче, вона шукає можливості і діє. Якщо не хоче, вона шукає причини, чому ні. Не скажу, що все залежить лише від тебе, але багато що таки залежить. Тому бажаю дніпрянам продовжувати не тільки мріяти, а й діяти.



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Странная страна

Странная страна... Поколение выросшее в 90-х, по сути своей - ещё дети. Часть этих детей сложила головы на войне, часть - похоронила друзей которые были ещё с песочницы, часть отвоевала и навсегд...
Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.1918-1919 рік. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу.  А хтось, щоб урвати влади, до...
Максим Мірошниченко

Історичні міфи

Мало хто знає, що Дніпро/Дніпропетровськ/Катеринослав мав назву Січеслав. Ще меньше людей знають, що це - міф. Ще меньше людей розуміють що міфи - це основне, що доходить до масової свідомості з істор...