App Store Google Play

Знову весна — і старі шори

13 Березня 14:00
Знову весна — і старі шори

Чому життєво важливо нині припинити брехати і в брехню вірити? Тому що брехня — найсильніша, якщо не головна зброя в гібридній війні.

Брутальна або майстерна брехня, маніпуляції усіх левелів і відтінків політиків і ЗМІ, жорстке NLP, малахольне богопочитання й миролюбство відставних КДБшників — усе це, за визначенням, маневр і військова хитрість у війні, яку ми не виграємо четвертий рік. Зокрема і з тієї причини, що весь цей арсенал неправди, який агресор застосовує для захоплення й утримання нашої території, по повній і без тіні сорому використовує корумпована влада України для збереження за собою місця диспетчера суспільних благ.

Це стало можливим зокрема й тому, що висновків з успішної спецоперації російської армії із захоплення Криму та частини Донбасу досі не зроблено. Хоча ціна цієї "недбалості" — життя людей, які чомусь заплатили собою за професійну непридатність політичних лідерів, взявших на себе владу не як тягар служіння народу, а як особисту винагороду.

Одні з багатьох злочинних помилок нової української влади зразка весни-2014, що призвели до втрати територій і війни, — недооцінка (або неспроможність оцінити) реальних загроз і перебільшення загроз уявних задля самовиправдання. Звідси — затяте перекладання політиками відповідальності за здачу Криму на військових: "у нас не було армії", "усі нас зрадили", "ми були знекровлені". 

Неправильні легенди легко ламаються з кожною секундою перегляду архівного відео, яке у великій кількості залили в мережу журналісти та учасники й очевидці подій весни 2014-го в Криму. Багато що стає очевидним, якщо вибудувати перегляд подієвого немонтованого відео в хронологічному порядку (маємо тисячі годин стримів і зйомок, зроблених журналістами різних країн і волонтерами) і забезпечити його "стрічкою" заяв офіційних осіб і рішень органів влади. Проста хронологізація документованих подій приведе вас до висновків про хибність багатьох тверджень, які вже стали усталеними.

Наприклад, що армії у розпорядженні в.о. президента й верховного головнокомандуючого Олександра Турчинова для відсічі агресору в Криму не було. Однак збройне захоплення (не блокування цивільними та військовими РФ за їхніми спинами!), штурми військових частин і кораблів та спуск українських прапорів відбулися вже після "референдуму", тобто після 16 березня. Історичний факт: перший прапор України в бойовій військовій частині Криму впав після 16 березня. Тобто за 2,5 тижня після захоплення ВР і Радміну Криму.

Мінімум 18 днів, 432 години, які могли змінити перебіг історії і врятувати мир.

Ні, звісно, Київ увесь цей час діяв. Призначений 27 лютого за партійною квотою ВО "Свобода" міністром оборони України Ігор Тенюх, своєю чергою, 1 березня призначив командуючим ВМСУ контр-адмірала Дениса Березовського. От він і був, фактично, єдиним, хто відкрито перейшов на бік РФ у перші дні вторгнення — 2 березня, наступного дня після свого призначення. Ця кадрова пробоїна в борту державної оборони — однозначно провина того, хто, виходячи з особистих стосунків, його призначав, і тих, хто з ним погодився.

Звичайно, в проміжку між розстрілом Майдану і втечею Януковича в керівництві Міноборони, командуванні Генштабу й ВМСУ в Криму склалася загрозлива ситуація. Начальник Генштабу Володимир Замана відмовився застосовувати армію для розгону Майдану, і 19 лютого його звільнили, а на його місце призначили на той момент командуючого військовим флотом адмірала Юрія Ільїна. Міністр оборони Лєбедєв ретирувався в рідний Севастополь одночасно з втікачем Януковичем. О 10.20 26 лютого (тобто напередодні захоплення органів влади АРК), за словами екс-командуючого ВМС Сергія Гайдука, до Севастополя, на аеродром Бельбек, прибув начальник ГШ Ільїн.

"Командуючого ВМС на той момент призначено не було. А 28-го числа заступники командуючого Єлісєєв і Шакура подають рапорти на звільнення і йдуть на військово-лікарську комісію, лікуватися. Після цього туди ж пішов і Ільїн. І там же перебував на лікуванні Березовський. Тобто, ви розумієте, була ситуація, пов'язана з кадровими прорахунками, і це було однією зі стратегічних причин того, що сталося в Криму. У тому стані й мене вивели на запасний командний пункт, який знаходився поза штабом Військово-Морських сил України", — розповідає Сергій Гайдук. За його словами, історія зради Березовського неоднозначна:

"1 березня на 13.30 уже почалися адекватні дії за планом виведення кораблів у море. Потім, десь за дві години, Березовський дає команду: "Стоп! Усім зупинитися! Кораблям, які вийшли в море, стати на якір. Тим, які ще не встигли відшвартуватися, зупинитися!" Потім приблизно о 17.00 дається команда: "Усім повернутися до причалів, усім, хто готувався до виходу в море, відшвартуватися до причалів". Виникає запитання: як можна протягом чотирьох годин приймати такі біполярні рішення? Хто на нього впливав у цій ситуації?! Хто йому дав цю вказівку, що він так швидко змінив своє рішення? На ці запитання дуже важко відповісти.

Я почав відстежувати ситуацію, і 2 березня, в день зради, він о 00.15 дає команду: "Кораблям приготуватися до виходу в море". На 07.00 — команда кораблям не виходити в море, відтягнутися на якорях, щоб не було зв'язку з берегом, і всім так і залишатися до окремого розпорядження. Тобто в ці дві доби приймаються абсолютно полярні рішення. Потім настає пауза.

О 15.25 2 березня він виїжджає в штаб Чорноморського флоту, нібито на переговори.

О 16.32 він по мобільному телефону дає команду "Бойова готовність постійно. Усім зброю здати". І формується графік здачі зброї на склади Військово-Морських сил України. Цю команду він дає мобільним телефоном!

Після цього я з ним зустрічався в штабі флоту, запитав у нього: "Денисе, що ти твориш? Як ти міг так зробити?" Скажу відверто, він був у повному неадекваті, він був настільки психологічно розбалансований, що пояснити свою поведінку і свої вчинки не зміг. Єдине, що він мені сказав, що він виїжджатиме в частини та спілкуватиметься з командирами з питань переходу і подальшого проходження служби у "Військово-морських силах Криму".

На що я йому відповів, що це в нього навряд чи вийде. Мене вже допустили до тимчасового виконання обов'язків командуючого, і я вже тоді по оперативній лінії дав команду не пускати його на території військових частин, і не вести з ним жодних переговорів. Тому його спроби поспілкуватися з командирами не вдалися. Він залишився один".

Сергій Гайдук стверджує, що наказ Березовського про здачу озброєння він скасував. Але й після 2 березня ми бачили, що військовослужбовці в багатьох частинах стояли на КПП з автоматами з відімкнутими ріжками. У вакуумі публічної позиції Києва спрацьовувала пропаганда агресора: "Воєнний стан Київ не ввів. Якщо стрілятимете, підете під трибунал". За свідченнями багатьох командирів, діяв негласний наказ міністра оборони Тенюха про здачу озброєння на артсклади. Силовий віце-прем'єр Віталій Ярема це підтверджував 17 березня: "Те, що сьогодні відбувається, той наказ міністра оборони, про який ідеться, — це ситуація, яка реально відбиває позицію української сторони з нереагування на провокації Російської Федерації. Ні для кого не секрет, що Російська Федерація сподівалася почати воєнні дії на території Криму, як це було проведено під час операції в Абхазії. Ми не повелися на цю ситуацію. Справді, військовослужбовці здали зброю і стали живим щитом, захищаючи свої військові частини. Це саме показник того, що ми не хочемо війни, але добровільно ми звідти теж не підемо".

Пішли. І все що відбулося логічно: як могли воєначальники дати наказ на збройний опір, якщо політики — на пам'ятних засіданнях РНБО — ухвалили рішення не опиратися?!

Це тільки один точечний підхід до "снаряда" новітньої міфології, яка дивним чином влаштовує як українських політиків, так і російських агресорів. "Нас підло зрадили"/"Усі радісно перейшли на наш бік".

Другий подразник, який сьогодні розколює лояльне до України населення Криму, — "проти російської окупації виступали тільки кримські татари". Усувається легко тим самим переглядом відеосвідчень у суворій хронології.

Напередодні окупації спостерігаємо нечисленні, але яскраві акції руху Євромайдан—Крим, у яких Меджліс кримськотатарського народу не брав участі (навіть коли людей жорстоко били тітушки, на допомогу приходили тільки ультрас "Таврії").

26 лютого — багатотисячний мітинг, скликаний Меджлісом кримськотатарського народу, в якому брали участь усі проукраїнські сили, але в переважній більшості — кримські татари. І далі — щодня, — акції протесту, ініційовані рухом Євромайдан—Крим і просто людьми, які організувались у соцмережах. 6 березня Меджліс закликав референдум бойкотувати. Загугліть відео по датах до 16 березня — і ви переконаєтесь у тому, що опір, всупереч мовчанню Києва, був гучним і багатоголосим.

Та багато хто в Україні переконані: у Криму живуть "кримнаші", і якщо внаслідок санкцій їм погано — так їм і треба. І взагалі — ату їх, ату... що, знову-таки, відповідає завданням як структур окупантів, так і наших вітчизняних ледарів. А це і є одним із проявів гібридної війни — займати територію, яка не обороняється, в тому числі — в головах. Недієспроможні вони в наших командорів.

Виходить, що ми, по життю, ніби вже про цю заразу все знаємо. І гуру Почепцова, мабуть, усі читали. А нейтралізувати гібридні арсенали політичних структур, продажних чиновників, спецЗМІ, попівщини та сатанинщини, які служать ворогу, — не можемо. Тому що влада повсякчас має потребу в комусь із них. То парламентській більшості потенцій бракує, то по бізнесу розклади не дозволяють. Тоді й трапляються дуже дикі для атакованої країни випадки, коли компанії депутата Держдуми Бабакова, який голосував за анексію Криму, Антимонопольний комітет України дозволяє докупити для контролю пакет ще одного обленерго. При тому, що Київщина та "прикордонна" Херсонщина в нього вже в руках.

Тим часом у багатих Європах засновуються цілі інститути для боротьби з "русским миром" і політикою його "м'якої сили". Google фейки береться фільтрувати, а "русский мир", як чорт зі старої табакерки, щодня десь та вискакує. Від невдалого путчу в Чорногорії — до успішного впливу на вибори в США, Франції, Німеччині... Скрізь? Судячи з вибухів справжнім і підігрітих світлом публічності "консервів", час, коли нафта була по 0+, російські спецслужби не марнували. І навіть коли вона стала дешевшою вдвічі-втричі, грошей на підкуп агентів впливу та скупку місць у виборчих списках партій країн Європи в Росії не шкодують. Щоб переконатися, слід відкинути бридливість до читання чужої пошти та витратити час на вивчення попиту і пропозиції на дармові російські гроші на політичному ринку Східної Європи. Вони — у зламаній пошті радника президента РФ з окупованих територій Владислава Суркова. В українському інет-просторі докази злочинів викладені проектом InformNapalm і підтверджуються розслідуваннями російських журналістів видання Инсайдер.ру.

Звісно, методи впливу з арсеналу "м'якої сили" вигадали не в РФ. Але так сталося, що для Владіміра Владіміровіча Путіна це, по суті, особиста історія. 

Ви пам'ятаєте, ким служив підполковник КДБ Путін у Дрездені? 

Він грав роль директора Будинку дружби СРСР–НДР — попередника мережі агентства "Россотрудничество". Концерти, виставки, фуршети, вербування, компромат — напевно, так виглядає робота офіцера КДБ під прикриттям. Загалом, у Росії знаються на "перевдяганнях" від першої особи та з його ж досвіду. 2012 року Путін, оголошуючи нову зовнішньополітичну доктрину, повідомив, що провідниками політики "м'якої сили" РФ будуть "Россотрудничество" та Фонд "Русский мир". Обидві структури, які мають густу мережу по всьому світу, перебувають під парасолькою МЗС. Фантастичну кількість грошей, які пішли на лобізм і підкуп у світі, можна пояснити не тільки фактом наявності нафтодоларів. Підкуп — давній і надійний інструмент просування Росії (СРСР) у світі, яким володіє й ВВП особисто.

І тут уже, хочеш не хочеш, а не зможеш не співставити різнорідну інформацію, що б'є на користь РФ. Наприклад, про те, як помічник президента США Дональда Трампа Майкл Флінн "несподівано" розкрився на контактах із російським послом щодо теми скасування санкцій, і те, що восени 2016-го, тобто в період "перевороту" в Туреччині, компанія Флінна була найнята лобістом турецького уряду, а як іноземний агент зареєстрована в мін'юсті США тільки зараз.

На головному ТБ-каналі Білорусі цього тижня демонстрували фільм "Звонок другу". Головний меседж — акції опозиції та рух протесту в Білорусі мають закордонне джерело. І воно тієї самої природи, що й Майдан в Україні. "Експерт" з інституту Затуліна Володимир Корнілов розповідає, що велику частину героїв Небесної сотні було вбито в спину своїми ж з боку готелю "Україна". По ходу фільму українським "досвідом" діляться Кость Бондаренко та інші незалежні від нас експерти з українських центрів, широкому загалу не знайомі. Якщо фільм було знятийо і показано з відома/схвалення чи навіть на замовлення Олександра Лукашенка, то легко може статися, що Бацька стоїть на порозі тієї самої помилки, яку зробив три з хвостиком роки тому Віктор Янукович. Він думав, що люди з організацій-клонів сурковських "Наших" та інші НОДівці бігали з гаслами "СтопМайдан" за нього. А вони вже бігали за Путіна. Але, цілком можливо, ще за гроші Януковичів. 

На тлі розгортання механізованих бригад у Брянській і Смоленській областях РФ і наполегливості Путіна щодо розміщення в Бобруйську авіаполку винищувачів, Бацьку, мабуть, слід перейнятися запитанням: а що ці прекрасні люди, які бігають Мінськом з проросійськими гаслами та колорадськими стрічками, роблять у Білорусі? 

І що вони роблять у Польщі, де, за перепискою з "хакнутої" пошти Суркова, гендиректора малофєєвського ТБ "Царьград" Шаройкіної та націоналіста Усовського, можна запросто та задешево купити місця для проросійських діячів у 43 списках воєводств? А що роблять у Чорногорії, де Костянтин Малофєєв веде переговори про купівлю телебачення? А що — в Україні, де "Россотрудничество" продовжує діяльність без будь-яких обмежень?

А коли відповідей спецслужб немає, залишається тільки дивитися на малофєєвському "Царьградє" фейк про мироточення погруддя Миколи ІІ у виконанні колишньої української прокурорші Наталії Поклонської, яка вибилась у депутати Держдуми.

Дзеркало тижня



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...