App Store Google Play

Десять фронтменів Української революції початку 1917-го

11 Березня 18:00
Десять фронтменів Української революції початку 1917-го

Лютнева революція 1917 року зруйнувала стару систему влади в Російській імперії, докорінно змінивши тогочасні політичні реалії. А невдовзі революційна хвиля вирвалася за кордони та лінії фронту, поширившись на інші держави. Однією з ознак тієї революційної доби стала цілковита ротація еліт – до влади прийшли люди, які донедавна не мали навіть підстав на це розраховувати. Усе це повною мірою стосується і провідних діячів Української революції та національно-визвольної боротьби 1917-1921 років – їхні долі вражають своєю карколомністю.

Раніше Дніпроград писав про революції у Катеринославі 1917 року.

У даному випадку дозволимо собі визначення «Українська революція» розглянути в широкому контексті та взяти до уваги не лише діячів українського національно-визвольного руху, і не лише революціонерів, а й усіх, хто, визнаючи себе українцем, безпосередньо творив Україну.

«ІСТОРИК»
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ
(1866, Холм – 1934, Кисловодськ)
Голова Української Центральної Ради
 

Не маючи права повернутись до Києва, проживав у Москві. Тут він займався науковою діяльністю – працював в архівах над матеріалами до восьмого тому «Історії України-Руси», а також співпрацював із часописом «Украинская жизнь», який щомісяця виходив у Москві. Майже одразу після революції повернувся до Києва, де вже заочно був обраний головою Центральної Ради.

 

«ЗВЕРХНИК»
СИМОН ПЕТЛЮРА
(1879, Полтава – 1926, Париж)
Голова Директорії УНР, головний отаман військ УНР
 

Повноважний представник Всеросійського союзу земств (організація, що займалася допомогою російській армії) на Західному фронті. Мешкав у Мінську. Кажучи сучасною термінологією, напередодні революції майбутній очільник УНР займався волонтерською діяльністю. У квітні 1917-го організував у Мінську з’їзд вояків-українців Західного фронту, від якого був делегований до Києва на Перший всеукраїнський військовий з’їзд. Там був обраний головою Українського генерального військового комітету та делегований до складу Центральної Ради.

 

«ЛІТЕРАТОР»
ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
(1880, Єлисаветград – 1951, Мужен поблизу Ніцци)
Перший голова уряду УНР, перший голова Директорії УНР
 

Нелегально – за підробленими документами, під чужим прізвищем – проживав у Москві, займався літературною діяльністю, співпрацював із журналом «Украинская жизнь». Одразу після Лютневої революції приїхав до Києва, де став одним із організаторів Центральної Ради, а влітку очолив її виконавчий орган – Генеральний секретаріат.

 

«ЯСНОВЕЛЬМОЖНИЙ»
ПАВЛО СКОРОПАДСЬКИЙ
(1873, Вісбаден у Гессені – 1945, Меттен у Баварії)
Гетьман Української Держави
 

У званні генерал-лейтенанта командував 34-м стрілецьким корпусом російської армії. Корпус входив до складу Південно-Західного фронту і тримав позиції в районі Коломиї. Також мав придворний чин «генерал-ад’ютанта свити його імператорської величності». Попервах звістку про початок українського руху сприйняв вороже, проте вже влітку, за наказом головнокомандувача, розпочав українізацію корпусу.

 
«БАТЬКО»
НЕСТОР МАХНО
(1888, Гуляй-Поле – 1934, Париж)
Лідер повстанського руху на Півдні України, командувач Революційної повстанської армії України, творець Південноукраїнської трудової федерації 

В’язень московської Бутирської тюрми – був засуджений до смертної кари за вбивство поліцейського, яку замінили на довічну каторгу. Серед інших в’язнів мав прізвисько «Скромний». Невдовзі повернувся до рідного Гуляй-Поля, де зайнявся громадсько-політичною роботою, очолив місцеву раду та профспілку.

 
«УКРАЇНІЗАТОР»
МИКОЛА СКРИПНИК
(1872, Ясинувата – 1933, Харків)
Перший голова українського більшовицького уряду – Народного секретаріату
 

Перебував на засланні у Моршанську Тамбовської губернії. Невдовзі повернувся до Петрограда, де долучився до діяльності більшовицької партії. Був членом Військово-революційного комітету Петроградської ради, який керував більшовицьким переворотом у жовтні 1917 року. У грудні 1917-го приїхав до Харкова, де став народним секретарем (міністром) з питань праці, а на початку 1918-го очолив більшовицький український уряд, який проіснував до квітня того ж року.

 
«НАЦІОНАЛІСТ»
ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ
(1891, Зашків поблизу Жовкви – 1938, Роттердам)
Організатор формації Січових стрільців, один із очільників антигетьманського повстання
 

Лейтенант австрійської армії, перебував у таборі для військовополонених під Царицином (нині Волгоград). Організовує організаційно-просвітницьку роботу серед полонених українців. У липні 1917-го втікає де Києва, де вступає до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни, а восени, разом із соратниками, сформував Галицько-буковинський курінь січових стрільців.

 
«АДВОКАТ»
ЄВГЕН ПЕТРУШЕВИЧ
(1867, Буськ – 1940, Берлін)
Президент, Уповноважений диктатор Західно-Української Народної Республіки
 

Посол (депутат) до австрійського Рейхсрату (парламенту) у Відні, голова Української парламентарної репрезентації. Наприкінці травня 1917-го виголосив у парламенті вимогу про створення української автономії та дотримання владою Австро-Угорщини принципів самовизначення націй.

 
«ПРОСВІТЯНИН»
ДМИТРО ВІТОВСЬКИЙ
(1887, село Медовуха поблизу Галича – 1919, Ратибор у Силезії)
Організатор Листопадового чину (встановлення української влади) у Львові 1 листопада 1918 року, державний секретар військових справ Західно-Української Народної Республіки
 

Капітан (хорунжий) легіону Українських січових стрільців (добровольче формування в складі австрійської армії), командир роти (сотні). Був відряджений до австрійської окупаційної адміністрації на Волині, де активно організовував систему української шкільної освіти.

 
«ГОСПОДАРНИК»
МИКОЛА РЯБОВІЛ
(1883, станиця Дінська поблизу Катеринодара – 1919, Ростов-на-Дону)
Голова Законодавчої Ради Кубанської Народної Республіки, лідер українського руху на Кубані
 

У чині прапорщика служив у саперному підрозділі на території Фінляндії (тоді – в складі Російської імперії). Був обраний до ради солдатських і офіцерських депутатів. У травні 1917-го повернувся на Кубань, де долучився до громадсько-політичної діяльності – очолив Обласний продовольчий комітет, обраний до козачої Військової ради, а відтак – до крайової Законодавчої Ради, яка проголосила Кубанську Народну Республіку.

Радіо Свобода

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Дана новина попалася на очі випадково – через моніторинг новин по Дніпру. Від Дніпра тут якщо чесно лише аеропорт, але сама новина – просто пісня. В тому сенсі, що є наглядною ілюстрацією...
Ігор КУЛІКОВСЬКИЙ

В одній країні...

В одній країні керівник республіки пішов в замєс з міністром МВС. (опускаючи терміни "псевдо", "помилка", "404")Хтось казав про різність ідеологій і глобальні політичні мотиви. Хтось казав про "руку о...
Максим Мірошниченко

Не лише початок, але й поворот

21 листопада - це не тільки початок Революції Гідності. У цей день у 1920-му році уряд УНР перейшов польський кордон і назавжди втратив територію. 12-тисячне військо та урядовці вірили у те, що продов...
Так заведено, що у дошкільному та шкільному віці дитини батьки вигадують додаткові заняття своєму нащадку і відводять на всілякі секції. Одразу після народження, зазвичай протягом року відбувається ці...