App Store Google Play

Біле братство синього кита

5 Березня 18:00
Біле братство синього кита

Байдужість — це природна форма захисту від стресу. Вона ефективно працює в короткостроковій перспективі. Забив, проїхав, ідемо далі. Але коли байдужість стає хронічним внутрішнім станом людини, вона втрачає здатність вчасно помічати загрози й реагувати на них. Неуважність стає побутовою філософією, поведінковим кодом, і в результаті виживаність знижується. 

— Лий ворвань! — гукнув Дік. — Хутчіш!

Під шаром жиру, який потоками лився на хвилі, море заспокоїлося, ніби за помахом чарівної палички, та лише для того, щоб за хвилину завирувати з подвоєною люттю. Проте цієї хвилини затишшя було досить, щоб "Пілігрим" проскочив за лінію рифів. Тепер його несло на берег.

Жуль Верн. "П'ятнадцятирічний капітан"

 

У повітрі відчутно пахне весною. І дивовижною своїм безглуздям комбінацією істерії та байдужості.

Роздратування, про яке я писав у попередньому числі, — це стан, що передує поведінці. Поведінка, вчинок — спосіб полегшити цей стан. Тут же йтиметься про стани глибинні, неконтрольовані. І все ж таки — про спроби їх контролювати.

Певною мірою нинішня істерія — гормонального походження. Все-таки весна. Міра ця скоріше кількісна, ніж якісна. У тому розумінні, що наш стійкий суспільно-політичний невроз отримав своє сезонне нейрохімічне підживлення, і все загострилося. Ну і дати. Без них теж ніяк, до них усе зазвичай загострюють. Та вони й самі по собі болісні, ці дати.

Байдужість — це така форма апатії, коли все вже по барабану. Не тільки життя інших, а й власне. Бажання, щоб усі тебе залишили в спокої ("національна ідея" за Подерев'янським). Бо барабанні перетинки — вже все. 

Байдужість — це природна форма захисту від стресу. Вона ефективно працює в короткостроковій перспективі. Забив, проїхав, ідемо далі. Але коли байдужість стає хронічним внутрішнім станом людини, вона втрачає здатність вчасно помічати загрози й реагувати на них. Неуважність стає побутовою філософією, поведінковим кодом, і в результаті виживаність знижується. 

У сукупності наведених чинників байдужість має шанси стати формою психічної епідемії, з тією різницею, що зараження відбувається не повітряно-краплинним шляхом, а через індукцію.

Для корабля влади це становить певну небезпеку, яку можна порівняти з сильним відливом, що підступно наближає до поверхні підводні рифи, а також залишки кораблів влади попередньої. Що з цього є вагомішою загрозою — природа чи антропогенний чинник, зазвичай довідуються вже при аварії корабля.

Отже, в недавньому минулому в нас було кілька надзвичайно знакових днів, навколо яких розгорнулася люта, зокрема й фізична, боротьба за їхній міфодизайн. Нагадаю, що в нашому випадку міфодизайн — це управління соціальними цінностями. Погана новина для тих, хто вважає, начебто цінності незмінні й основоположні, бо священні, й навпаки. Той, хто управляє цінностями, той і банкує. Управління ними полягає в ранжируванні, тобто в переставлянні пріоритетів місцями і в маніпулюванні тимчасовою шкалою. Якщо не виходить вмонтувати себе в дату, то можна її або трохи посунути, або розмити, а потім "уточнити".

Соціальний масовий запит на висловлення природної скорботи і вшанування пам'яті загиблих на Майдані й війні, з одного боку, наразився на традиційне бажання влади цю врочистість організувати й очолити. З іншого — була спроба противників влади під найрізноманітнішими прапорами конвертувати народну скорботу в народний гнів і таким чином вагомо з владою поторгуватися. Це в телевізорі політика — містеріально-майданна драма невгавного національного Ренесансу. А в житті — чисто бізнес, нічого особистого.

У цьому протиході тенденцій за три роки війни зі спалих, але все ще бурхливих вод суспільного занепокоєння проступили і вже раніше відомі політичним лоцманам, і геть несподівані гострі факти.

"Якщо вилити китовий жир на поверхню води, коли "Пілігрим" проходитиме крізь буруни, це на мить заспокоїть море, зв'язавши хвилі, і кораблю буде легше пройти між рифами. Дік вирішив не нехтувати жодною можливістю врятувати життя екіпажу і пасажирів", ідеться у творі Жуля Верна. 

Китовий жир справді має майже вдвічі менший поверхневий натяг, ніж вода, і набагато більшу в'язкість. Внаслідок малого поверхневого натягу вітер тієї ж сили збуджує на поверхні набагато менші капілярні хвилі, і вони не можуть легко наростати. Водночас більша в'язкість жиру не дозволяє вітру розірвати його шар, хоча він і дуже тонкий. Але це все ненадовго.

Інформація певного штибу, яку в достатньому обсязі зливають за борт, точно так само здатна на певний час змінювати властивості бурхливої соціальної поверхні. Звичайно, якщо правильно розуміти властивості цієї поверхні, а не приймати за істину власні вигадки про неї. Так діти (та й дехто з регресуючих дорослих), які бачили милих і добрих ведмедів тільки в мультиках, залишалися без рук, щиро намагаючись у зоопарку почастувати їх цукерками.

Про дітей і почуття. Жінки і діти в суспільстві, яке хоч трохи зберігає риси розвитку, — недоторканні символи. Незалежно від того, закріплене це законодавчо чи ні. Просто основні інстинкти. 

Та важливо також зазначити, що ця беззастережність стосується лише символів. Це те саме що соціально схвалена релігійність — показушне дотримання наймасовіших обрядів. Достатньо побіжно поглянути на кримінальну хроніку, і стає очевидним, що на соціології побутових злочинів ця сакральність ніяк не позначається. 

Ба більше, відбувається деформація — дитячу й жіночу злочинність, крім найбільш одіозних випадків, преса виносить за кадр. Річ навіть не в цензурі чи приховуванні — свідомість не приймає фактів, які спростовують те, що вважається непорушним. Але ці символи — універсальні нейромедіатори, що дозволяють протягти в масову свідомість те, що потрібно. (Первинне сприйняття "казусу Савченко" проти історій десятків інших полонених українців — найяскравіший приклад.) 

Повернімося до істерії. Дати Майдану вже перестали бути винятковим інфоприводом, коли владі ставлять незручні запитання, безвідносно до політичної орієнтації. Ці запитання лунають постійно. Відповіді, втім, є. Але: а) вони не переконливі для суспільства; б) на додаткові й уточнюючі запитання їх і поготів немає, або йдуть відсилання в жанрі смішного плану "Шатун". Про який, до речі, вже всі забули.

З викраденнями теж усе погано. По-перше, українським імітаціям замахів на себе теж уже приблизно чверть століття, це просто нудний і бездарний прийом привернути або відвернути увагу, який пропонують дилетанти від технологій дилетантам від політики. Тим, кому цікаво, як відбуваються справжні замахи, рекомендуємо освіжити в пам'яті вбивство Шеремета і повне безсилля хоч когось хоч щось виразно пояснити.

Із вкидами й викидами компроматів — схожа історія. Не можна підраховувати репутаційні ризики за відсутності репутації як такої.

Я вам нагадаю дві трагікомічні історії.

Восени 2009-го в Україні з подачі Партії регіонів у медіа вибухнув колосальний педофільський скандал. Боязкі спроби пояснити, що цей термін означає з юридичного погляду і як у яких країнах тлумачаться відповідальність, "вік згоди" тощо, рубали на корені. Оповісниками скандалу були Монтян, Колесніченко, Омельченко (той, що Григорій) і ще якась політично схожа публіка зі специфічними смаками. Метою був "чорний піар" проти трьох депутатів з оточення Ю.Тимошенко з "доважком" іще кількох персонажів, і в принципі мети було досягнуто. Його кульмінація припала приблизно на жовтень, коли суспільство трохи охололо й роздуплилося, що тема замовна, але осад же залишився. А тоді саме заповідалося на президентські вибори, якщо хто забув.

Удар у відповідь по фобіях суспільства був не менш нищівний і цинічний. 30 жовтня 2009 року у пресі стартувала кампанія з нагнітання істерії довкола "свинячого грипу". Пам'ятаєте слово "Таміфлю"? Князевич, Тимошенко, Ющенко, Уманський, Богатирьова — у кожного зі спікерів були свої мотиви. В основному це стосувалося грандіозного розпилу — цифри стрибали від 500 млн грн, потім 3 млрд і 5,5 млрд грн. 

Ну й які такі педофіли можуть цікавити людей далі, якщо навколо смертельні віруси, що загрожують усім, хто без марлевої пов'язки у два шари?

Не зайвим буде зауважити, що обидві теми (як перша, так і друга) у пресі починалися й закінчувалися дуже дисципліновано. 

Історію з сектою "Білого Братства" 1993-го, спробу масового самогубства при пророкуванні кінця світу 24 листопада пам'ятаєте? Так 1993-й — це ще й гіперінфляція, початок кримського сепаратизму, ваучерна афера, трасти й стукання касками по асфальту шахтарів у Києві. З цього всього переляку Звягільський першим віце-прем'єром став. 

Нині ми спостерігаємо здування інформаційної кампанії про епідемію дитячих самогубств, що до них спонукають зловісні групи лиходіїв у соціальних мережах.

Коротка довідка. Тема "синіх китів" виникла вперше рік тому в російській "Новой газете", що спеціалізується на журналістських розслідуваннях. Видання, яке відчутно хитає кремлівський човен і яке, проте, кілька разів публічно вибачилося за публікацію недостовірних матеріалів. У сухому залишку матеріал отримав шалений читацький рейтинг, жодних груп ніхто не закривав (у Росії, нагадаю). Єдиний затриманий — підозрюваний адміністратор — ніяк не піде під суд. Недостатньо доказів. 

Усе, коротше кажучи, здулося в них дуже швидко. Після того як очманілі від такого "нежданчика" психіатри вирішили трохи просвітити суспільство і поставити зустрічні запитання, на які відповідей у газетярів не було, та й не могло бути.

Об'єктивно різке зростання деструктивного контенту (криміналу, корупції, суїциду, конфліктів) також є одним з оперативних завдань Росії в інформаційній війні. Є медіа, що впевнено тримають лідерство в цій діяльності, а є й самозбудні "корисні ідіоти".

З якого бодуна ця тема несподівано (!) виникає в Україні в лютому 2017-го? 

Та тому що до третіх роковин Майдану запитань, на які влада не відповіла, додалося, і нові теми з'явилися. У діапазоні від плану Пінчука до плану Артеменка. А по цьому діапазону ще некерована Надя туди-сюди. Поверх усього якісь кавери викрадень у стилі "Гості з майбутнього".

А люди ніяк не лякаються. Налякалися вже. Та ще й сміються і знущаються з "лякальників"… І отут якраз їм прикро. 

Дитячі й підліткові самогубства існують, як і дорослі. І їх причини інтернету ніяк не стосуються. Це приблизно так само, як із появою відеомагнітофонів комуністичні ідеологи серйозно вважали, що відеокасети — то розсадники розпусти й насильства. Преса теж це всерйоз обговорювала.

Потім була серія істерик з приводу комп'ютерних ігор, як вони отупляють, учать поганого й доводять до самогубства.

Про ігровий бізнес теж писали, про проституцію, аж поки ринки ці пішли у "правильну" тінь.

Відразу скажу, що жодна участь у жодних мережевих групах чи квестах не може бути приводом або причиною самогубства. У це можуть вірити лише люди, які надивилися другорядних трилерів, українського телебачення і втратили між ними зв'язок. 

Згадайте переполох із приводу похмурої підліткової субкультури "готів", усі ці демонстративні леза на ланцюжках і цвинтарний макіяж, похоронні картинки в інтернеті. Підросли, вмилися — і все. Ті ж, хто був схильний до аутоагресії, прийшли й приходять у подібні групи вже з певними нахилами. Не навпаки. Це в казці — попив з копитця і став козенятком. У реальності депресивних інтернет-груп у мережі безліч (це ви ще в Даркнет не заглядали). Але це лише невелика частина загальнокультурної екзистенціальної кризи. І ці групи не можуть бути гаданим інструментом управління дитячою поведінкою. Як говорить прислів'я: "Можна привести коня до річки, але не можна змусити його напитися".

Дитячі й підліткові самогубства в переважній більшості демонстративні. Це означає, що має сенс лише сама спроба. "Щоб знайшли і врятували". На лихо, ці спроби іноді вдаються. Але в кожному разі метою є жорстоке покарання байдужих або злих дорослих: "Я помру, і всі плакатимуть".

Мережеве життя сучасних дітей — масовий доконаний факт. Так, вони порпаються в Мережі з таким самим ентузіазмом, як сто років тому їхні однолітки — у звичайних помийницях і смітниках у пошуку чогось цікавого. Вміст карт пам'яті дитячих телефонів уже давно може змусити почервоніти або вжахнутися навіть бувальців.

Нинішні заклики убезпечувати дітей і стежити за ними в основному так і залишаться лише гарними сезонними словами, як святкові заклики священиків шанувати Заповіді. Діти граються у свої ігри, їм з дорослими не вельми цікаво.

Зміст мережевого спілкування в тому, що людина симулює свою якусь діяльність, при цьому взагалі не напружуючись. Саме цим Мережа й приваблива для сучасних підлітків, узагалі не схильних до зайвої рухової активності.

Кіберзлочинність існує, але її мета, як усякої іншої злочинності, — виманювати за допомогою спокусливих пропозицій у людини (або її друзів) гроші. А не позбавляти себе джерела доходів ризикованим способом незрозуміло заради чого.

Певна річ, що дуже кортить контролювати провайдерів і взагалі весь трафік в інтернеті, але потрібен привід, зрозумілий суспільству. 

Зрозуміло, що на тлі запитань хоча б про той-таки бурштин треба показати силовикам щось гуманне, бо епоха селфі із вродливими копами теж безславно закінчилася, як я колись і пророкував — до першої крові це все. Ми ж не читали про запобігання самогубству людей похилого віку. А їм ніякого інтернету не треба, досить платіжок за комунальні послуги.

Не працює це все. 

Суспільство в масі своїй уже збайдужіло до будь-яких подразників. У цьому є гіркий плюс, бо старі примітивні маніпуляції вже не працюють. Прямий підкуп, пакт щодо совісті з таємними протоколами — так, це ще можливо. Але не більше. 

Історія з "дитячим" вкидом і відсутністю реакції на нього показує, що суспільство по суті стало жорстоким. Просто ще не настав час це побачити, бо жорстокість є атрибутом поведінки, а не наміру. Так, у небезпеці не тільки діти, а й усі ми. І ця небезпека передусім походить від малограмотних, корисливих і аморальних функціонерів української політики. Так, вони не політики, а її обслуга. Політика здійснюється за межами цієї країни. 

Від їхньої вбивчої поведінки можна захиститися лише непримиренністю в обстоюванні своїх принципів. Національна ідея не може полягати у примиренні з ворогом, прощенні колаборантів і визнанні власної неспроможності. Це нас закликають до зрадництва. І жодні маніпуляції "сльозинкою дитини", жодна імпортована медійна достоєвщина нас уже не обдурить. 

Дзеркало тижня

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...