App Store Google Play

Лютий 1918 року у Катеринославі

14 Лютого 15:00
Лютий 1918 року у Катеринославі

“Дніпроград” до 100-ліття початку Визвольних змагань продовжує знайомити дніпрян з “Українською революцією у Катеринославі”. Про мету проекту ви докладніше зможе прочитати тут.

Цього разу мова піде про українське життя у місті в останні дні зими 1918 року, коли на початку січня більшовики підняли криваве повстання проти влади УНР в місті та за допомогою загону військ Радянської Росії, яка розпочала агресію проти УНР і над містом замайорів червоний прапор.

Отже, 11 січня 1918 року став фактично першим днем червоної влади у місті. Одним із перших рішень влади стало розпущення місцевої Ради робітничих та селянських депутатів. І це незважаючи на гасло “Усю владу Радам!”. Втім, як побачимо з наступних радикальних кроків нової влади, яка керувалася більше вказівками з Москви, у місцевих Радах соціалістичні єврейські, польські, меншовицькі рухи, що під час повстання зберігали толерантний нейтралітет, (не кажучи уже про рух український, який єдиний із демократично-революційних рухів міста став до збройної боротьби) навряд чи б підтримали широке вилучення хліба у місцевого населення чи політику “червоного терору”.

За спогадами члену штабу червоної гвардії І. Сємьонова, коли більшовики увійшли до штабу гайдамаків на другому поверсі Головпоштамту, там від куль та уламків не було жодного живого місця. Зброю складали біля 300 вояків та 10 старшин. Більшість полонених солдатів відправили до казарм сердюцького полку чекати своєї долі, а офіцерів зачинили в одній з кімнат на другому поверсі пошти. “Долями старшин уже ніхто не цікавився” – пише Сємьонов. Далі дані різняться – є повідомлення про те, що більшовики розстріляли 9 старшин, є дані про страту 80 полонених. Втрати більшовиків у боях склали 11 вбитих та 44 поранених, загін Єгорова втратив 10 вбитих та 20 поранених. Бойові втрати вояків УНР були, ймовірно, не набагато більшими.

11 січня до міста прибув сам Єгоров. Більшовики ховали померлих (на Соборній площі – через рік там будуть поховані бійці полку Січових Стрільців Вільного козацтва – вояків УНР, яка утретє воюватиме за місто), повністю брали усю владу до своїх рук, продовжували роззброювати до того нейтральні військові частини. Гайдамаки, які не вступали у бої за місто, були вимушені складати зброю. Їх роззброєння не відбувалося без ексцесів – де погрозами чи вогнем більшовики змушували їх припиняти опір. Деякі гайдамацькі частини відходили з міста балками (а нинішні великі балки Тунельна, Красноповстанська та Аптекарська на той час були на околицях міста чи взагалі за його межами) та кілька днів відстрілювались уже там. Через це Єгоров не поспішав продовжувати наступ вглиб Подніпров’я, оскільки очікував контрудару УНР. Хоча згодом дістав команду зайняти Олександрівськ (Запоріжжя) аби переїхати шлях козакам зі Східного фронту на Дон, де Каледін створював потужну армію проти більшовиків.

Фактична влада у місті належала ще революційному штабу більшовиків, що створювався напередодні повстання. Його очолював Василь Аверін. Відразу ж українські політичні діячі перейшли на нелегальний стан, побоюючись переслідувань. Побоюватися було чого – перші ж заяви більшовиків струшували увесь Катеринослав – готувалася “націоналізація” усіх заводів міста, які у значній частині належали іноземному капіталу, оголошувалась також робота по вивозу запасів хліба на Північ – до Росії, де виснажені громадянською війною більшовицькі міста вимагали хліба. У повітових селах губернії уже велася відповідна робота, - для вилучення хліба туди стягувалися війська. По місту також прокотилася хвиля пограбувань – під гаслом “націоналізації” червоногвардійський пролетаріат, маючи зброю на руках уже мало рахувався з законами та правами приватної власності. В місто приїхав і ще один атрибут червоної влади, - легендарна ВЧК (“всероссийская чрезвичайная комиссия”) – перший орган з безпеки червоних. В місті відразу ж почалися арешти ворожих більшовикам політичних елементів та соціальних класів. Масштаби червоного терору у місті до нинішніх днів лишаються не надто глибоко вивченою темою і якусь авторитетну та конкретну інформацію віднайти досить важко. Відомо, що в Україні “червоний терор” (теоретично обґрунтований у працях Лєніна ще до появи відомого офіційного “Декрету про терор”) проходив з особливою жорстокістю – у Харкові були випадки знімання скальпу та знімання “рукавичок” з рук, у Полтаві священнослужителів саджали на кіл, є повідомлення про те, що у Катеринославі їх розпинали на хрестах. Взагалі ж більшовики затримували та ліквідовували колишніх дворян, офіцерів царської армії (багато з них перейшли на службу до УНР), поміщиків, священнослужителів, - усіх, кого можна було назвати “буржуями”.

Міська дума, не кажучи уже про земські відомства, уже геть нічого не контролювала, - більше того, більшовики зовсім не визнавали влади Думи. Хоча за спогадами Ісаака Мазепи, члена Катеринославської організації Української Соціал-Демократичної Робітничої партії, саме представники Думи під час більшовицького повстання змушували війська УНР вести переговори з повсталими. Врешті цими діями лише відтягувалася поразка повстання і сприялося червоним частинам з Росії, що поспішали на допомогу тутешнім більшовикам. Місцеві політичні кола почали здогадуватися що більшовики геть розпустять міську Думу. Ісаак Мазепа, наприклад у перші дні червоної влади, взагалі старався не з’являтися вдома по вулиці Зеленій, 7 в районі Гірничої Академії (нині дослідники припускають, що на тому місці геть нова забудова). Саме у нього Адама і проходили засідання місцевого осередку УСДРП. Однак він принципово відвідував засідання управи губерніального земства, куди був обраний на початку січня.

У цей час міські українські революційні кола слідкують за дипломатичним життям своїх соратників – у ці лютневі дні у Брест Литовському завершувалися переговори німців з Радянською Росією по сепаратному виходу Росії з Першої Світової війни. Українська делегація, ще до втрати Києва встигла проголосити незалежність від Росії та пристати до переговорів у якості союзниці Центральних Держав. Делегацію маріонеткової Радянської України на переговорах не визнали. 9 лютого було підписано мирний договір, згідно з яким Радянська Росія виходила з Першої Світової. Скасовувався Східний фронт, тому Німеччина перенесла основні бойові дії на Західний фронт аби дотиснути Францію до вступу в Європу американських військ.

УНР у результаті миру отримувала визнання від Німечини та її союзників, однак вона автоматично ставала поза законом для членів Антанти та деяких російських демократично-революційних кіл. Однак натомість більшовики за умовами угоди мусили покинути Прибалтику, Білорусь та Україну. УНР, яка на даний момент контролювала деякі райони Правобережжя Дніпра, одразу мала можливість постати у вигляді держави з великою територією (від Галичини, до Білорусі з узбережжям Чорного моря з Донбасом та Харковом) під охороною німецьких та австрійських військ. Однак і німці, і австрійці вбачали в УНР перш за все державне об’єднання, влада якого задовольнить німецькі міста та міста Австрійської імерії та їх солдат хлібом та продовольством. За для цього всю територію України майбутня окупаційна армія поділила навпіл.

Наслідки підписання цього договору ще повністю не могли осягнути у Катеринославі, який за домовленістю німців та австрійців відійшов до зони окупації австро-угорців. Українські діячі палко доводили більшовикам що піти на союз з Німеччиною уряд Української Народної Республіки, змусила агресія проти республіки червоних та їх терор. Більшовики ж звинувачували українців у зраді революційного руху. Як би там не було, революційні процеси на території колишньої Росії уже вийшли на новий рівень і пересічні громадяни просто не встигали за ним. Було ясно, що колишня імперія, яка мирно стала республікою, тріщить по швах – руйнуються її соціалі та політичні конструкції. Тимчасовий уряд, що підтримував війну проти Центральних держав і визнавав УНР (проте не в тих межах, на які претендувала республіка) був повалений більшовиками, що спричинило Громадянську війну на теренах колишньої держави. Агресія більшовиків проти УНР змусила ту оголосити незалежність та перейти у стан Німеччини.

Однак у лютому у Катеринославі більшовики тільки брали владу у свої руки і не збиралися віддавати її навіть за умовами Брест-Литовського миру, намагаючись створити органи своєї, радянської України.

Джерело: “Історія міста Дніпропетровськ”

Ісаак Мазепа, член УСДРП, майбутній прем’єр міністр УНР
Будівля Банку – нині будівля Фінуправліня
Вигляд на вулицю Тиху (Мєчнікова) до рогу з вулицею Садовою (Андрія Фабра)
Млин братів Гезе по вулиці Столярова
Миловарня на розі проспекту Пушкіна та вулиці Надії Алєксєєнко (колишня Чічеріна)
Водонапірна башта на площі Соборній
Будівля міської Думи (нині коледж культури і мистецтв) на розі проспекту Яворницького та Катеринославського бульвару


Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
В городе появился новый департамент с очень интересным названием - по вопросам энергоэффективных технологий и инициатив Днепровского городского совета.Ознакомиться с его положением можно здесь - http:...
Юрій Фоменко

Знакова зустріч

 Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити і оцінити.  Вони раптові і неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це ста...
Юрій Фоменко

Щастя

Шлях з Кодака понад Дніпром, повз острова Кодачок до Лоц-Кам’янки.  Назустріч мені рухаються два велосипедиста. Ще  далеко щоб їх детально розгледіти, але в їх рухові є відчуття чогось...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Странная страна

Странная страна... Поколение выросшее в 90-х, по сути своей - ещё дети. Часть этих детей сложила головы на войне, часть - похоронила друзей которые были ещё с песочницы, часть отвоевала и навсегд...
Дніпро. Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять січових стрільців.1918-1919 рік. Коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу.  А хтось, щоб урвати влади, до...
Максим Мірошниченко

Історичні міфи

Мало хто знає, що Дніпро/Дніпропетровськ/Катеринослав мав назву Січеслав. Ще меньше людей знають, що це - міф. Ще меньше людей розуміють що міфи - це основне, що доходить до масової свідомості з істор...