App Store Google Play

Народоблуддя

12.09.2016 14:00
Народоблуддя

В Україні буйним цвітом розцвітає популізм, перетворюючись на загрозу для державності. Протистояти йому українці можуть, лише демонструючи свою громадянську зрілість і відповідальність за майбутнє країни. Про це йдеться у зверненні ініціативної групи "Першого грудня", синкліту українських мудреців.

А навіщо протистояти? Що такого в слові "популізм"? Подумайте, які глибинні асоціації воно викликає, як ніжно відлунює в сутінках народних душ? Який милий діапазон образів — десь між "популею" і "папулею", ну хіба ж не чарівно? За визначенням таке не може містити нічого негативного. Ніхто ж не згадує при цьому avanti popolo й інші грізні однокореневі латинізми. От і ви не партеся.

Чи партеся?

Є, звісно, мудрі люди, які розуміють, як усе влаштовано насправді. Як в алегоричному дурдомі. Утримується там такий собі милий, безпечний, але дуже недоумкуватий народ. Який страждає, крім усього іншого, чи то на ретроградну амнезію, чи то на розсіяний склероз. Історії своєї новітньої не пам'ятає геть-чисто, а стародавню — ого-го!

Є також жменька психопатів, параноїків, носіїв біполярного розладу, маніакально-депресивного психозу. Якимось побитом ці люди з такими різними діагнозами перебувають в одній електоральній палаті. Хоча дехто приїжджає амбулаторно, зі своїми діагнозами.

Особливо буйних примотано простирадлами з мокрими печатками до ліжок своїх виборчих дільниць. І вони постійно верещать щось жалісливо-погрозливе.

Буйні, які хитріші, розсікають на інвалідних візках і по ходу нашіптують іншим те, що їм повідав вищий розум. Попутно цуплячи з тумбочок волонтерську допомогу. 

Недоумкуватий народ слухняно дослухається їх з доброю слинявою усмішкою. Але, виявивши зникнення харчів, гірко й щиро плаче, бо не спроможний встановити елементарні причинно-наслідкові зв'язки.

Ну й, зрозуміло, той, хто викривально витійствує про популізм, себе вважає як мінімум головлікарем цього бедламу. Він типу поза палатою. Бо його ліжко взагалі в коридорі.

А якщо без алегорій? Тут теж усе просто. Люди з дитинства люблять, щоб їм казали приємне. Їх же вчили: з тими, хто каже всіляку бридоту, не дружи, і списувати не давай, і взагалі нічого не давай. А добре вбрані, ввічливі, та ще й уміють вправно говорити дорослими словами, ті — ого-го! З ними можна й треба. 

Такий-от імпринтинг і атитюд. Подивімося на логічну рамку. Єдиного наукового визначення популізму немає. Хоча тему авторитетно мусолять із початку 1960-х. 

Сходяться мислителі на двох напрямках, що визначають суть популізму, — на різноманітних ходіннях у народ (і сюди, на кривду багатьом, можна цілком зарахувати наше волонтерство) і політичній демагогії, тобто авторизованій медійній брехні. 

Популізм завжди опозиційний і бореться за повернення влади народу, в якого її вирвали з рук захланні олігархи при владі. Але бореться так, щоб ненароком не віддати, бо самому треба. Це в науці називається "інституціональний парадокс". Протиставлення "простого народу" і "лиходіїв" — обов'язкове. Простий народ — це завжди ті, до кого популіст звертається. 

Народ не буває розумним чи дурним, такими бувають люди, з яких він складається. Причому в різних обставинах вони то дурні, то розумні. А більшості людей у всіх країнах світу взагалі по барабану, що в них відбувається навіть за рогом. Війни, до речі, на це не особливо впливають, хіба що прямо в город прилетить і помідори попсує. Але в народу завжди є народний набір несправджених очікувань, причому байдуже, хто саме не справдив. Це і є основний популістський темник.

Хоча жодному супер-пупер-харизматикові не до снаги самим базіканням змінювати поведінку мас. Що більше говорять про чиюсь харизму, то виразніше в цьому слові вчувається шелест грошових купюр. Ба більше, різномасте, але аж ніяк не численне стадо домашніх політичних шахраїв своєю невигадливою брехнею скоріше самовикривається, ніж надихає нових імбецилів. 

Та парадоксальним чином на боці саме цих людей симпатії мільйонів. Ну так, ці мільйони у хвилини електоральної слабкості з головою не дружать. І не збиралися. Дружать із серцем, душею, настроями. Головне завдання будь-якого політика — сподобатися масовому виборцеві і запам'ятатися цим. Казати не "ви повинні", а "зроблю для вас". Це навіть не побічний ефект представницької демократії, а її породження-виродок. 

Популіст завжди походить з тієї соціальної групи, класу чи клану, чиє існування вже поставив під питання сам перебіг історії. Він спекулює на природному протиріччі між поняттями "справедливість" і "закон", розширюючи його до драматичного конфлікту.

Популіст, борючись за своє виживання, попутно перетворює народ на предмет обожнювання й поклоніння, і народ від цього кейфує, попутно констатуючи катастрофу соціального порядку і втрату віри в те, що політична система здатна його відновити.

Рівень популізму прямо пропорційний масштабу суспільної кризи. Популізму іноді приписують фашистські тенденції, оскільки концепт "народ" він зводить в абсолют, але на цьому подібність закінчується. Популізм занадто боягузливий і неконкретний, а головне — неорганізований, це, скоріше, ґрунтянство й апологетика ідеального колгоспу.

Популізм жорстко вилучає "інших" зі свого утопічного раю. Культурне різноманіття — одна з важливих популістських мішеней.

І, зрозуміло, жоден сучасний популізм неможливий без медіа на чолі з телевізором. Заздрісне прирівнювання медійників до трудівників секс-індустрії нині безнадійно застаріло, бо цю нішу зайняли популісти. Преса ж у цьому разі виконує респектабельніші сутенерські функції, в особливо яскравих випадках розповідаючи про збалансованість підходів до задоволення масового клієнта, пропонуючи популістів на будь-який смак і розмір. Усе найгидкіше, що відбувається в суспільстві, негайно стає надбанням прайм-тайму, і весь бурхливий потік телеглядацького реактивного психозу спрямовується прямісінько до популістів. Риторика "маленького українця" протиставляється планам влади. При цьому антивладна риторика найгучніше лунає якраз із цих самих правлячих кіл, які пнуться виглядати зовсім не правлячими і навіть зовсім не багатими.

Якщо говорити про глобальні аналогії, то Україні геть далекий респектабельний популізм США з його філософією "маленького платника податків", так само як далекий і центральноєвропейський з його класовим і водночас расовим дискурсом. Ми набагато більшою мірою відповідаємо латиноамериканській моделі, де місцевий популістичний колорит став наслідком незавершеності або кострубатості соціально-економічних реформ. Коли культурні звички городян усього лише масштабують і оцифровують звички соціально близького їм села, то всі, хто голосно пропонує їм жити у більш звичному світі побутового права й клієнтських відносин, є для них за промовчанням харизматичними лідерами. Тому будь-який процес для них немислимий без лідера, та це точно не вони самі, бо навіть українське лідерство передбачає сяку-таку, але ж відповідальність.

Український популізм новітньої постмайданної фази перепрошиває поняття "людина з народу" у соціальному контексті до "громадянина", хоча суть залишається тією самою. Народ уже потроху вимагає політичних прав і залучення себе в політичний процес без посередників, але при цьому в нього ще немає (та й звідки було взятися?) поняття про реальне громадянське суспільство, в якому лідери й посередники не потрібні. "Потрібні! Потрібні!" — щосили скандують популісти, об'єднуючись у цьому русі за свої права і можливості у справді згуртовану коаліцію.

У цьому місці слід іще раз нагадати, що будь-яке соціальне явище, яке ми справедливо чи несправедливо вважаємо масовим, не є всеосяжним, стовідсотковим. Це якраз хитра теза з арсеналу популістів, підміна понять: якщо щось є досить представницьким, тобто масовим, то воно є абсолютною величиною, стовідсотковим показником. І — так, ця реальність однаково неприємна і "нашим", і "їхнім". Ілюзія того, що якісні зміни в наших однодумцях є показником, зокрема, й кількісного їх зростання, може призвести до ще більших розчарувань і підтримки першої-ліпшої диктатури.

Хороша новина в тому, що аудиторія популістів хоч і численна, але зазвичай надзвичайно ледача й не здатна вчитися, у тому числі чогось поганого.

Погана новина в тому, що демократія однаково цінує голоси всіх, попри їхній соціальний статус чи розумовий потенціал.

А реальність така, що за наявного стану речей ми приречені мати в майбутньому ще більш популістичних і безвідповідальних лідерів, ніж нинішні. Але це взагалі нічого драматичного не означає. Бо громадянське суспільство — це, насамперед, не безвіз і соціалка, а горизонтальні багаторівневі комунікації, що створюють таку систему суспільних відносин, за яких їхніх учасників уже не залякати й не розвести. 

Естетично, звичайно, перспектива огидна. Але можна заплющити очі і думати про Україну.

 DT.UA.



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Історичні міфи

Мало хто знає, що Дніпро/Дніпропетровськ/Катеринослав мав назву Січеслав. Ще меньше людей знають, що це - міф. Ще меньше людей розуміють що міфи - це основне, що доходить до масової свідомості з істор...
Максим Мірошниченко

О полиции и провокаторах

Полиция действовала на определенной стороне. Не нашей. Так будет несколько лет. Несколько лет вилкулы будут свозить сюда титушню от Бахмута до Кривого Рога. Проныривать в Днепре и подмучивать электора...
Васіліса ТРОФИМОВИЧ

Про деда и победу

Да, кстати, я сама из семьи орденоносных военнослужащих. Не деда, а дедов, прадедов и бабули. Которые прошли Вторую мировую и часть из которых - в братских могилах.Но. Нет никакого праздника. Нет "вра...
Альтернатива парламенту є! Це - Рух "Справедливість"!Альтернатива Порошенку є! Це - Наливайченко!Вдруге ми - Рух "Справедливість" - приймаємо участь у виборах до #ОТГ. Вдруге пишаюся нашою командою!Тр...
Рік тому прем’єр Володимир Гройсман заявив: Кабмін втілить антикризовий план дій. Програма його уряду містила багато обіцянок і гасел, але мало конкретних цифр. Рік потому країна побачила: попул...
В последнее время вокруг стал замечать тотальную усталость людей. Нашего актива от всех этих движух. Заключение на первый взгляд не новое, но и руку на пульсе я держу не всегда и только с осени 2016-г...