App Store Google Play

Диверсантські дні

13.08.2016 13:00
Диверсантські дні

У середу підтвердилося те, на що почало заноситись у неділю.

Між неділею та середою пролунало попередження Євгена Марчука, на яке було звернуто незаслужено мало уваги. Втім це моє особисте враження, і я не полишаю надії на те, що ті, кому слід було міркування Марчука врахувати, потрактували їх найсерйозніше. Тобто в повній готовності (дипломатичній, політичній, військовій) чекали, яким чином, коли і звідки вилізе їхнє підтвердження.  

У середу воно вилізло. У середу Путін сказав що сказав. Той, хто бачить у його словах якісь неоднозначності і простір для різнотлумачень, намагається ховати голову в пісок. «Люди, що свого часу захопили владу в Києві, (…) перейшли до практики терору», – після таких формулювань російський головнокомандувач (йому ж іще рейтинги нарощувати і тріумфально вибори вигравати) вже просто зобов’язаний іти далі звичайної констатації. Що він і робить: «Ми, безумовно, повз такі речі проходити не будемо».

Пригадується, як минулої осені він погрожував туркам – щось на зразок «Одними помидорами не отделаетесь». І тут те саме, але, можливо, й гірше: якось сухіше все сформульовано, без специфічного гумору, без усяких там помідорів.

Не менш тривожний момент у тому ж путінському висловлюванні – його апеляція «до наших американських, європейських партнерів»: приведіть мовляв урешті до тями вашого маріонеткового терориста. «Вони (США та ЄУ – Авт.) повинні все-таки вдатися до якихось реальних кроків, для того щоб здійснити відповідний тиск на сьогоднішню владу в Києві», – вимагає Путін. І вкрай неправильно вважати це натяком на те, що він хоче звалити на Захід всю «виховну роботу» з Україною. Насправді він у такий спосіб формулює свої умови для невідновлення широкомасштабних воєнних дій на українських територіях. Мовляв якщо Захід прислухається, зробить належні висновки і якнайсуворіше Україну покарає, то так тому й бути – у наступ Росія не перейде. Поживіть ще трохи.

Отже, він нібито відводить якийсь часовий проміжок для Заходу. Реаґуйте мовляв, а я подивлюся. Захід поки що не ведеться. Держдеп реаґує надзвичайно спокійною заявою, де ставить аґресора на місце й водночас нічого не нагнітає. Європа до вчорашнього пополудня мовчала (або відмовчувалася). Хоч урешті й ця гора породила миш. Дякуємо й на цьому. Бо дотепер за  всю Європу говорила тільки Литва, яка не боїться називати речі своїми іменами: «Старі методи КДБ. Фальшиві звинувачення Росії проти України з метою виправдати майбутній удар у відповідь?». Ці фрази треба ретранслювати світові якомога гучніше, бо потім виявиться, що їх своєчасно не почули.

Зате мовчить наш польський «адвокат». Як на мене, вже передбачувано.

Загальне враження таке, що в Москві вже запущено конкретний план із погодинним та поденним графіком його виконання. Скільки днів у ньому відведено на попереднє «вікно можливостей» для «американських, європейських партнерів», знати нам не дано. Але нам чітко дано знати дату, в околицях якої все має відбутись і заради якої все й було заварено. Це 24 серпня. І в цьому – відповідь на запитання одного з російських оглядачів: «...Усю цю історію з "українськими диверсантами" зліплено так халтурно, що цілком очевидно – у  "контори" зовсім не було часу на ретельніше пропрацювання операції. Цікаво, куди Путін так поспішає?».

Справді – цікаво. Але й по-своєму зрозуміло. Той, хто стверджує, що в Путіна сьогодні немає жодних поважних мотивацій для широкомасштабного наступу, знову ж таки ховає ту саму голову в той самий пісок. У Путіна є надзвичайно поважна причина – 25-річчя нашої державної незалежності. Цілих чвертьстоліття, ви собі уявляєте? І цілих 16 років із 25-ти особисто він, Путін, наділений фактично необмеженим фінансовим і владним ресурсом, робить усе можливе, щоб цю незалежність повалити! Коли, коли ж нарешті ця «справа всього життя» увінчається успіхом?

На мій погляд, саме цей акцент може бути вирішальним. І саме це варто наголошувати з усіх міжнародних трибун, які в нас тільки є на цей момент найспекотнішого місяця з його дещо розмореною реакцією. Того самого місяця серпня. Місяця, як багато хто вже зауважив, зі своїми диверсійними та воєнними традиціями. Місяця Іловайської трагедії. Бо якщо пам’ять мені не зраджує, то й два роки тому все почалося десь приблизно тоді ж. Тільки річниця була 23-тя.

Тобто це тут і тепер. Це значно ближче, ніж польське Ґлівіце, і трохи ближче, ніж грузинське Цхінвалі.

І гріх забувати про таку близькість.

ЗБРУЧ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Багато чую останнім часом про геройство, мотивованість та крутість, як необхідні якості для солдата. Скажу чесно: фігня це все, як на мене.Герої затикають подвигами чужі або ж свої помилки.Найкраще пр...
Всі журналісти у Дніпрі знають, що я завжди відкритий для співпраці. Незважаючи у владі я, або ні. І жодного разу я не пошкодував про співпрацю. Бо завжди витримувались ази журналістської етики. Тобто...
Ярема ГАЛАЙДА

Про акції і провокації

Вчора не зміг прийти на мітинг «Свободу полоненим», бо приїхав до міста лише сьогодні рано вранці.Але, дякувати Кирилл Дороленко, сьогодні акція продовжилась біля «парку ракет»...
Антон МОРОЗ

Футбол поза спортом

Великий футбол, як і будь-який великий спорт, був, є і буде частиною політичних ігор. Варто лише зануритися у події минулого століття і побачити, що переважна частина масштабних змагань перетворювался...