App Store Google Play

Осінь: амортизатори і детонатори

17.07.2016 09:00
Осінь: амортизатори і детонатори

Вітчизняна політика втягнулася у звичну літню сплячку. Ліниві "тягни-штовхай" у Раді. Партійна метушня, що часом нагадує мишаче порно. Суперечки знавців, які прогнозують, наскільки відчутно після втечі Олександра Онищенка впадуть ціни на коней та "тьолок". 

Про можливі соціальні потрясіння політики, звісно, теж говорять. Інколи навіть кричать (часом дуже голосно) з високих трибун. Але в реалістичність віщованих катаклізмів, схоже, вірять не дуже. Віруючі ж розраховують грядуще невдоволення очолити або, як мінімум, використати в боротьбі з опонентами. Потенційною жертвою можливого народного гніву ніхто зі слуг народу себе, як і раніше, не бачить. 

А від поточної роботи над учорашніми помилками так недоречно відволікають думки про близький відпочинок... 

Однак літня сплячка оманлива. Не за горами осінь — ритуальна пора для політичної стурбованості та вуличних заворушень. Нинішня осінь обіцяє бути тривожною: саме на цей час прогнозується пік "платіжного" невдоволення. Недавній антитарифний марш (навіть із урахуванням організаторських можливостей тих, хто його влаштовував) зібрав загрозливо велику кількість незадоволених. 

У що виллється накопичуване роздратування громадян країни, які втомилися від війни, корупції та балачок? 

Ми вирішили поговорити про можливі сценарії розвитку подій із тими, хто найбільш точно фіксує настрої в суспільстві. Провідним українським соціологам ми поставили такі запитання:

1. Яка, на ваш погляд, імовірність соціальних вибухів? Оцініть, будь ласка, за шкалою від 1 до 10.

2. Який соціальний прошарок потенційно виглядає найбільш вибухонебезпечним?

3. Які форми протесту, на ваш погляд, найімовірніші, і коли може настати їх пік?

4. Хто може виявитися лідером протестного руху?

5. Які дії або події можуть утримати суспільство від соціального вибуху?

Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду "Демократичні ініціативи" ім. І.Кучеріва: 

 

1. Прогнози — річ невдячна. Зазвичай вони будуються на пролонгуванні нинішньої ситуації, наявних тенденцій у майбутнє. Несподівані, непрогнозовані події можуть зламати всю логічність прогнозу. Так, наприклад, дані про готовність до протестів напередодні Революції Гідності не виходили за межі звичайних. Ніхто не міг передбачати різкого зовнішньополітичного віражу Януковича, жорстокого побиття, взагалі-то, досить скромного студентського мітингу й цілком нелогічних рішень влади, кожне з яких тільки загострювало конфлікт. Тому всі прогнози умовні. 

 

Протестна готовність людей (навіть якщо вона декларативна) — в усі роки незалежності України досить висока. Але це не означає, що вона неодмінно перетвориться у якісь реальні масові протести. Наприклад, за останні три роки найвища готовність брати участь у протестах була в січні 2015-го (аж 42%, при звичайних 25—30%.): люди пережили шок від різкого падіння гривні та стрімкого зростання цін, внаслідок чого народ збіднів удвічі-втричі. Але ніяких масових мітингів та демонстрацій тоді не було. І вже через півроку, у липні 2015-го, готовність до участі в протестах становила 18%, хоча за цей час із цінами й валютою істотно нічого не змінилося, хіба що зупинилося падіння гривні. 

Щоб декларована готовність до протестів реалізувалася у реальний, масовий процес, необхідні три чинник. 

Перший — подія, яка одномоментно обурить велику масу людей. У 2004-му такою подією стала очевидна фальсифікація виборів. У 2014-му — обурення побиттям студентів. Тепер збурюючим чинником можуть стати тарифи — масовий шок, який населення переживе з отриманням нових платіжок, особливо з початком опалювального сезону. Але навіть не так тарифи самі собою, як у поєднанні з обурливою ситуацією з безкарністю корупції. 

Днями Юрій Луценко повідомив, що результати перевірки підприємства "Укргазвидобування", прямо причетного до тарифів, виявили завдані державі збитки на 40 млрд дол. Тому в суспільстві формується обурення, і на початок тарифної осені воно може набрати чіткого вираження — "вони жирують, а в нас забирають останнє". А це вже пряма причина для протестів. Коли в країні не працює правосуддя, хочеться взяти його у свої руки.

Другий чинник —мають бути лідери, котрі поведуть на протести. Вони є. Насамперед — політичні сили, які хочуть дострокових виборів, щоб радикально поліпшити своє політичне становище. Це й Тимошенко, чий рейтинг дуже зріс насамперед на темі тарифів, і Ляшко, і Опозиційний блок, який натужно намагається повернути собі "тарифне лідерство". 

Третій чинник, що трохи збиває два перших. Люди мають розуміти, яка мета і який бажаний результат протестів. Під час Помаранчевої революції хотіли чесних виборів, а коли зовсім чесно — президента Ющенка. Під час Революції Гідності — скинути Януковича і його владу. Яка зараз мета? Зниження тарифів? Але чи потрібні для цього масові протести? 

Крім того, протестну активність дуже гальмують чинник війни та велика кількість зброї на руках у населення. Люди розуміють, що це може бути дуже небезпечно й неконтрольовано (як снігова лавина в горах). 

Враховуючи ці чинники, загалом імовірність соціальних вибухів я б оцінила на 6 балів. 

2. І тут не все так просто. Об'єктивно — найбільш обурюються і незадоволені найбідніші. Але вони найменш спроможні до організації. На двох попередніх Майданах (особливо останньому) рушійною силою був середній клас, хоча кількісно й не становив більшості. Масові протести взагалі охоплювали меншість, —у подіях як Помаранчевої революції, так і Революції Гідності брали участь близько 15% населення. 

3. Як свідчить історія протестів в Україні, громадяни схильні до мирних форм — мітингів, демонстрацій тощо. Але не слід забувати про нашого північного сусіда, особливо про ті спецслужби, до чиїх професійних обов'язків входить дестабілізація ситуації в Україні. Тому можливі провокації, і цілком мирні акції протесту можуть вийти з-під контролю їхніх організаторів. 

4. Думаю, політиків, які пробуватимуть організувати протестні акції, не бракуватиме. Питання в тому, наскільки люди взагалі схильні вірити політикам як таким. Із цим проблеми. Крім того, досвід Майдану-2 свідчить, що і вулиця може висунути своїх лідерів. Відмінність можливих осінніх виступів може полягати і в тому, що вони будуть не тільки зосереджені в столиці, а й розосереджені по країні, з місцевими лідерами та специфікою. 

5. Резюмуючи, я б сказала, що розвиток подій вирішальною мірою залежатиме від того, наскільки розумною буде політика влади. Насамперед це стосується питання тарифів, яке всіх хвилює. Необхідно, по-перше, об'єктивно проаналізувати, наскільки виправдане таке різке підвищення — яка собівартість послуг і, головне, яка норма прибутку. По-друге — дати чіткі й прості пояснення людям про субсидії, куди і як звертатися. По-третє, почати нарешті, садити тих, хто цього заслужив повною мірою (першу річницю суду над "діамантовими прокурорами" ми вже пережили, чи дочекаємося другої?) Ну й варто все-таки спробувати пояснити МВФ, що боротьба з корупційними схемами та корупціонерами значно перспективніша, ніж витискання останнього з громадян, — і для економічного розвитку країни, і для соціального спокою. 

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАНУ:

 

1. Імовірність акцій, які можуть набути досить радикального характеру, підвищує зміна характеру протестних настроїв в українців за останні роки. Про це свідчать останні дані.

 

Динаміку ми спостерігали впродовж 25 років. Одні з найагресивніших із пропонованих позицій — "захоплення будівель державних установ" та "блокування шляхів сполучення" — аж до 2012 р. підтримували не більше 2%. У 2012-му — 4, а у 2013-му — 5%. 

Соціологічна група "Рейтинг" ці акції розділила: "блокування основних доріг", "блокування залізниці", "блокування аеропортів" та "захоплення будівель, установ". За даними їхнього червневого опитування, кожну з зазначених форм протесту вважають для себе прийнятною від 11 (захоплення будівель) до 17% (блокування основних доріг). 32% схвалюють участь у несанкціонованих мітингах і 23% — у несанкціонованих страйках. 

Загалом, протестна активність за останні три роки зросла. Такого ніколи не було, щоб 52% населення (більшість) підтримували бойкот (відмову від виконання рішень органів влади). Пасивна форма нелегітимного протесту, але ж. Отож імовірність соціальних вибухів я б оцінив на 6 балів. 

2. Наш досвід свідчить, що, звісно ж, це представники малого і середнього бізнесу, творча інтелігенція, політичний прошарок. Ну й у більшості випадків відіграють роль ідеологізовані люди крайніх поглядів. Крайні ліві тепер, з огляду на заборону КП й декомунізацію, досить проблемна сила. А крайні праві цілком реальні, оскільки посідають досить вагоме місце в суспільстві. Крім того, є ще одна сила — сезонні робітники.

Хоч як це парадоксально, в Україні економічний протест сам собою ніколи масово не поширювався. Навіть у тяжкі 90-ті в акціях, котрі набували масового характеру, основну роль все одно відігравав політичний процес. Економічний був тільки підґрунтям. Невдоволення економічним становищем, дуже тяжким, є й тепер. Але акції протесту проти тарифів, наприклад, масштабного характеру не набрали, оскільки не було політичної складової. Їх, звісно, ще й погасили субсидіями, знявши потенціал соціальної активності, перетворюючи людей на пасивний електорат. Якби їх не було, вибух відбувся б уже давно. 

Не випадково, за останніми даними, люди вважають, що корупція зростає, її треба долати, але успіхи влади на цій ниві оцінюють досить скептично. 

3. Є дві форми протесту. Про відкрите протистояння я не став би говорити впевнено, тому й ставлю оцінку 6. Інша форма, пасивна, — саботаж і бойкот усього, що робить влада. Це теж можливо. Хоча чи набиратимуть протестні акції активного характеру, залежить, звісно, від того, які політичні сили включаться. Без певної зацікавленості політичного класу та економічних агентів не обійдеться. Тут можуть бути різні сценарії. 

4. Це дуже цікаве запитання. Взагалі-то, звісно, лідер може виникнути з нових політичних сил, із волонтерів та воїнів АТО, тих, хто реально чинить опір російській агресії. Але ці люди більше за інших усвідомлюють, що це, зрештою, може бути вигідно не Україні, а тим, хто хоче її загнати в пострадянський простір. Це стримує багатьох активних людей. У цьому сенсі роль зіграє те, що переважатиме, — розпач (а він стає дедалі більшим, оскільки економічно дуже важко виживати і багато що, проти чого протестували на Євромайдані, залишається актуальним) чи розуміння того, що коли зараз Україна втратить стабільність і керованість, то може остаточно втратити й демократичну європейську перспективу. Це ускладнює ситуацію, роблячи її непередбачуваною. 

У кожному разі, думаю, знайдуться політичні сили, зацікавлені в масових протестах. Є протистояння правлячої коаліції і "Батьківщини", Радикальної партії, Самопомочі, які можуть скористатися цим як гаслом для дострокових виборів, перезавантаження влади. Це гасло повністю сприймається більшістю населення і може виявитися дійовим. 

5. Трохи стримати протестну активність можна, зокрема, спростивши правила ведення підприємництва. Один крок уже було зроблено — знижено соціальні відрахування, хоча результат поки що важко оцінювати. Як амортизуючий фактор, що стримуватиме радикальний протест проти шокового підвищення тарифів, діятимуть і субсидії. Але ймовірності масових протестів я не знижую, оскільки в нас є і підвищена готовність до протесту, і радикально налаштовані прибічники протесту агресивного, і внутрішньополітичний конфлікт. А саме це — вирішальна умова перетворення спонтанних протестних акцій на соціальний вибух.

Володимир ПАНІОТТО, гендиректор КМІС:

 

1. Щоб прогнозувати такого роду події, соціологи мають використовувати математичні комп'ютерні моделі. Методи, які ми використовуємо зараз, не дозволяють прогнозувати соціальні вибухи. Ні у 2004-му, ні у 2014-му ніхто не зміг цього зробити. Результати досліджень, проведених незадовго до Майдану-2, показали рівень протестних настроїв приблизно удвічі нижчий, ніж під час Помаранчевої революції. Проблема ще й у тому, що, крім самої ситуації, має бути спусковий гачок, щось, що провокує вибух. Ми просто запитуємо, чи готові люди захищати свої права і якими методами? Але ми не можемо передбачити таких дурних, ворожих дій влади проти населення, як, наприклад, наказ "Беркуту" побити студентів. 

 

За всіма нашими даними, можливість соціальних вибухів не видається такою вже ймовірною. Я б оцінив її у 6 балів. Як не дивно, за останній рік рівень бідності практично не змінився і, якщо порівнювати з максимумом для України (52% у 1999 р.), не дуже вже й лякає — 18–20%. З кінця 2015 р. ситуація погіршується, але важко прогнозувати, якою вона буде після підвищення тарифів.

Хоча мої міркування наразі, швидше, обивательські, ніж соціологічні, оскільки на даний момент я не маю нових даних. Наступне опитування проводитиметься в листопаді. 

2. Найгірше сьогодні живеться мешканцям сільської місцевості та людям віком за 70 років, але це не означає, що вони виступатимуть. Революції, взагалі, відбуваються не тоді, коли все дуже зле, а тоді, коли певний час було добре, а потім стає зле. Ініціюють їх люди більш активні. 

Мені здається, що це ті, хто повернувся з фронту або продовжує воювати. Люди, в котрих є зброя. Але це ті, хто просто робить ситуацію небезпечною. Самі по собі вони не виступатимуть. Тільки на підтримку тих або інших настроїв.

3. Мирні форми протесту з економічними вимогами здаються мені найбільш імовірними. Але, крім природних процесів і невдоволення населення, є ще чинник гібридної війни та вкидання інформації. На якомусь етапі інформаційної війни починається робота з опозицією. Це те, що відбувається тепер. Частина опозиції (можливо, через посередників, колишніх регіоналів, олігархів) просто перебуває на такому собі підживленні й утриманні в Росії. Тому якісь найрадикальніші форми протесту можуть бути інспіровані, організовані, і їх важко спрогнозувати.

4. Поки що для населення найпереконливішою видається Тимошенко. На даний момент вона найбільш успішна в організації невдоволення населення й отримує від цього найбільше дивідендів. 

Крім того, мені здається, це деякі об'єднання соціалістичних сил, які ще зберігають рештки довіри. Поки вони між собою сваряться, є фактична криза довіри до всіх. Дані соцдосліджень свідчать, що майже всі партії посідають місце в рейтингу в межах похибки вибірки і, залежно від невеликих нюансів, переставляються місцями. Може, крім Тимошенко та Опозиційного блоку. Але з останнім є певні проблеми, що вносять наразі великий дисонанс у дані соцдосліджень. Соціологи не можуть домовитися, як досліджувати Донбас. Наприклад, у наших останніх дослідженнях електоральних симпатій ми задіюємо тільки контрольовану частину Донбасу і враховуємо її реальну вагу — 13%. А наприклад, колеги з Центру Разумкова теж проводять дослідження на контрольованій частині, але екстраполюють її на весь Донбас із вагою 20%. Тому Опоблок у них має рейтинг вищий. 

5. Та, оскільки найбільш вибухонебезпечним прошарком я вважаю тих, хто повернувся з фронту або продовжує воювати, то, на мою думку, необхідні програми з реабілітації, допомоги і забезпечення високого рівня престижу для ветеранів АТО. Такі програми нині намагаються створювати. Але ще раз — це люди, котрі просто роблять ситуацію більш небезпечною. 

Андрій БИЧЕНКО, директор соціологічної служби Центру Разумкова: 

 

1. Досвід українського суспільства за роки незалежності свідчить: попри те, що соціально-економічні чинники дуже відчутні для людей і суспільства загалом, жодна акція соціально-економічної спрямованості (хоч би якою масовою вона була) не досягла якихось результатів, крім того, що її показали по телевізору і якісь політики про неї заявили. Масові протести, які приводили до якихось результатів, завжди мали політичне, коли хочете — світоглядне підґрунтя і були спрямовані на обстоювання принципів, а не грошей. 

 

Тому масові акції протесту проти підвищення тарифів будуть. Але якщо вони залишатимуться акціями проти тарифів або за підвищення зарплати, то єдиним їх результатом стане тільки посилення нервозності в суспільстві. 

Хоч як дивно, найбільша готовність до протестів в Україні була наприкінці 2008–2009 рр., коли під час економічної кризи різко все погіршилося. Але соціальних вибухів не було. І пов'язано це насамперед із тим, що не було політичних мотивів. Люди просто чекали виборів. І, власне, результатом їхнього невдоволення стала поразка Тимошенко. Саме з її економічною політикою як прем'єр-міністра люди пов'язували всі невдачі. Аналогічна ситуація з тарифами.

На мій погляд, єдиною, справді реальною причиною, яка може призвести до серйозних масових вибухів цієї осені, може бути прийняття якихось рішень, котрі сприйматимуться як поступки "ДНР"—"ЛНР": особливий статус Донбасу, ухвалення положення про вибори в Донбасі або ж положення про амністію бойовикам. Тобто такі, які не дозволять відкласти ці вибори на той час, коли Україна контролюватиме зазначені території. 

Якщо ми говоримо про соціально-економічні речі, то вони можуть призвести до більш-менш масових акцій. Але це не буде вибухом. Шкала від 1 до 10 — це безумовна ймовірність. А в цьому випадку — імовірність дуже умовна. Тому — важко відповісти. 

Це залежить, швидше, навіть не від суспільства, а від дій і рішень влади, які суспільство готове сприймати. Влада може зробити так, що не тільки соціальних вибухів, а й заворушень практично гарантовано не буде. І може ухвалити рішення, які призведуть до соціального вибуху. 

2. Та сама, що й у 2014 р. Насправді Майдану-3 не буде. Якщо щось схоже станеться, то це, швидше, стане завершенням Майдану-2, практично жодна з вимог якого не була виконана. Тому найбільш незадоволеними й готовими до дії залишаються ті самі люди, які насправді, а не на картинці, робили Революцію Гідності. Насамперед — більш-менш молоді, проукраїнськи і проєвропейськи налаштовані активісти.

3. Теоретично можливі всі форми протесту. Але це не означає, що вони здійсняться. Пік, швидше за все, випаде на листопад, коли люди отримають платіжки. Але це може статися й раніше, якщо будуть ухвалені якісь поступки "ЛНР"—"ДНР" або Росії.

4. Лідерами справжніх протестів, тих, які зможуть щось змінити, будуть люди, про яких зараз мало хто знає. Швидше за все, вони про це й самі наразі не знають, бо це спонтанні ситуації. На Майдані-2 були обличчя, політики, які регулярно проводили переговори з Януковичем, але навряд чи їх можна називати лідерами протесту. І, до речі, однією з найбільших постмайданних помилок Тимошенко було те, що, вийшовши з в'язниці, вона приїхала не дякувати Майдану, а очолити його. 

Якщо говорити про тарифні протести, то, очевидно, організовувати їх будуть ті політики, які вже тепер заявляють про грабіжницькі тарифи. Не хочу когось образити, не назвавши.

5. Перше — імовірність соціальних вибухів, фактично, звели б до нуля дії, спрямовані на реальну боротьбу з корупцією, тобто ув'язнення високопоставлених чиновників. Ми бачимо, що тих, кого суспільство звинувачує в першу чергу, ніхто не чіпає. Це — представники влади Януковича, які оговталися від переляку 2014-го, непогано почуваються і стають дедалі сміливішими. І люди, безпосередньо пов'язані з П.Порошенком, який мало відрізняється — в чому майже ніхто не сумнівається — від решти олігархів або покровителів політгруп. Тому, за Лі Куан Ю, потрібно посадити трьох друзів.

Друге — розворот економічної політики у бік підтримки насамперед реального, спрямованого на внутрішній ринок сектора економіки, причому як бізнесу малого й середнього, так і працюючого населення (маю на увазі не роздачу грошей, а створення умов для безперешкодного їх заробляння).

Третє — це, умовно кажучи, розворот держави до громадян. Зробити так, щоб державна машина, яка живе на податки, допомагала громадянину, а не створювала йому проблеми. Це було однією з вимог Майдану. Вона не виконана. Будь-яке звернення до держорганів із будь-якого питання, крім проблем, громадянинові, як і раніше, нічого не дає. 

Четверте. Зрозуміло, що зниження тарифів могло б істотно знизити нагнітання пристрастей у суспільстві. Також зрозуміло, що навряд чи хтось на це піде. З іншого боку, якщо держава раптом вирішить підтримувати людей (впроваджуючи енергозберігаючі технології), а не олігархів та їхні монопольні компанії (субсидії), то це, навіть без зниження тарифів, теж дозволить знизити рівень напруженості. 

Будь-яка бездіяльність або ж просто інформаційна, звична для наших політиків діяльність імовірність соціальних вибухів підвищить. І, як я вже сказав, майже напевно до соціальних вибухів приведуть поступки "ДНР"—"ЛНР" і Росії. 

Дзеркало тижня



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...