App Store Google Play

Біси

03.07.2016 16:15
Біси

Почну з того, чим зазвичай закінчують: у мене для вас інших політиків немає. Справді, схоже, що таки немає. Кожен новий призов до влади підтверджує це правило: на одного чи двох нормальних, або умовно нормальних, або тимчасово нормальних припадає вісім-дев’ять перевертнів.

Чому, власне? Хіба українці такі потвори, що не можуть висунути зі своїх лав кількох гідних і відповідальних представників? Ну, по-перше, не кількох. У парламенті 450 депутатів. У кожній обласній раді теж по кількадесят депутатів (до 100), а їх, обл­рад, між іншим, 24 (є ще Крим, який для зручності поки що не враховується). Плюс міські ради: лише в столиці 120 представників народу. Плюс районні ради... Тисячі людей! Усі вони так чи так фахові політики, принаймні на півставки. А до того ж ще міністри, заступники міністрів, голови відомств, мери... Може, когось забув. Одне слово, не все так просто.

Далі: слід визначитися, як ми відрізняємо політиків від держслужбовців будь-якого рівня. Не за законом, а за суттю: люди, яким су­спільство довірило ухвалювати рішення з обслуговування того самого суспільства. Сьогодні він держслужбовець, а завтра, диви, політик. Якщо порахувати всіх разом, «ім’я їм — легіон» (нагадаю, у першоджерелі йдеться про кількісну оцінку бісів: Лука, 8, 30; Марк, 5, 9).

І кожен, буквально кожен «маленький» українець, кажучи час від часу «Що вони собі дозволяють?» або «Їх треба стріляти» залежно від градуса й давнини завданої йому образи, має на увазі всі ці інстанції разом із людьми всередині. «Вони» означає «не ми», і це величезна психологічна загадка, точніше таємниця. Вживаючи займенник «вони», «маленький» українець автоматично купує індульгенцію, даючи зрозуміти, що жодного стосунку до «них» не має й жодним чином не відповідальний за «їхні» вчинки. Хоча якісь спадкові касти чи квоти в нас відсутні, соціальні ліфти до останнього часу працювали більш-менш задовільно. Понад те, залишивши буквально вчора якесь козирне місце й ставши таким чином «маленьким», українець миттєво дистанціюється від «них» і солідаризується з ображеними.

Але я не про те хотів сказати. Чому ж такі проблеми з особовим складом серед «них»? У чому прокляття політичної еліти? Маю одну гіпотезу, причому досить банальну. Будь-яка людина, обираючи життєвий шлях, мріє відбутися: реалізуватися професійно, забезпечити собі добробут, суспільне визнання, душевний комфорт. Ніхто не вступає до консерваторії, щоб стати вчителем скрипки в музичній школі. Але реальність невблаганна: якщо не буде вчителів, через 20 років не буде кому вступати до консерваторії. Тож наочні й переконливі сценарії успіху — один із рушіїв розвитку будь-якої країни. А тепер дивімося, які сценарії пропонує сучасна Україна своїй підростаючій генерації.

Футболіст. Боксер. Ну, зрозуміло, якщо в якійсь спільноті історії успіху вичерпуються ролями професійного спортсмена чи співака (репера), щось у ній негаразд із цінностями. Врешті-решт її члени попов­нюватимуть лави професійних бандитів, рекетирів, тітушків.

Інженер. Програміст. Непогано, але якщо в країні немає високотехнологічної промисловості, а на айтішників регулярно влаштовують полювання, наші таланти в кінцевому рахунку зміцнюватимуть собою ніяк не вітчизняний Airbus або, не знаю, Microsoft.

Лікар. Зрозуміло: кілька тисяч офіційної зарплати, гонорар у конверті, черга знервованих пенсіонерів, обшарпані стіни, позавчорашні технології. І лист від колеги-кардіолога з Флориди, на фотографії будиночок із басейном, щаслива родина...

Підприємець... Еге ж! Бізнесмен, якщо він марить своїм маленьким раєм на території власного ресторанчика або в масштабах бізнес-імперії, мусить враховувати локальний ландшафт: законодавство, кількість і якість перевіряльників, суди, ймовірність «наїзду» або «відкусу». В українських координатах, якщо бізнес не вмонтований у владу, він практично приречений.

Тому бізнесмен рано чи пізно суне у владу. Це така особливість нашої міні-Візантії, яку ретельно розбудовували всі 25 років на уламках прогнилого «третього Риму», де влада = гроші. Дайте бізнесменові дихати, водночас зашпаклюйте шпаринки (пиріг, преференції й, головне, «дах»!) — і він сам не захоче під купол. На біса йому такий головний біль?

Ще раз: не буде в країні якісних еліт, якщо їхнє основне заняття — розподіл місць біля водопою під час засухи. Найактивніші, найамбітніші пруть не туди, де їм місце. Віддайте бізнесменові бізнесменове — отримаєте серед тих, хто лишився, трохи іншу мотивацію. Може, не ідеалістів-святенників, але хоча б честолюбних політиків, орієнтованих на владу, себто на керування процесами. Процесами, а не потоками — різні компетенції!

Тиждень



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...