App Store Google Play

Проспект Дмитра Яворницького? Перейменування завершено

16.02.2016 19:05
Проспект Дмитра Яворницького? Перейменування завершено

В листопаді 2015 р. Галина Булавка, головуючи в комісії з перейменувань, затвердила список із 316 назв. Але поза списком залишилися просп. Карла Маркса (пропозиція – Дмитра Яворницького), просп. Кірова (Олександра Поля), вул. Леніна (Степана Бандери), вул. Шаумяна (Архітектора Дольника), вул. Володимира Ошка (Солідарності), вул. Маршала Малиновського (Івана Сірка), Маршала Гречка (Генерала Кульчицького), Маршала Конєва (Івана Виговського), Маршала Тимошенка (Юрія Немирича), парк Ленінського Комсомолу (парк Просвіта). Винесення поза дужки цих назв стало стратегічною помилкою пані Галини, бо узгодивши весь список, завершилася би колотнеча з перейменуваннями.

Якщо починати здалеку, то як створити гуманітарну програму? Змалювати з київських міністерств свої департаменти такі ж безпорадні в шароварних діях та амбіціях? Чиновниця з попереднього міського департаменту культури, що була присутня на засіданні комісії, шепотіла: «Будемо жити в чужому місті…» На запитання: «А ці назви вам рідні?», – ображено стулила губи. Якщо деяким людям пощастило, і вони всотали патріотизм із материнським молоком, то в інших це почуття потрібно виховувати, як хороші манери, а деяким навіть прищеплювати, щоби не казилися.

З новим мером з’явилися і нові керманичі культури. Не хотілося би почути від них – «краще назвати «вулицею wi-fi» або «не бентежте привидом Бандери». Сподіваймося на інше, бо таке ми чули на громадських обговореннях. Чули, як представник народу, що пережив Голокост, рекомендував народові, що пережив Голодомор, назвати вулицю Леніна вулицею Гаррі Поттера.

То, може, треба починати з окупаційного дискурсу? Здавалося би, бурхливі події повинні відправити історію на задній план. Хіба зараз до Леніна, Бандери, Сталіна, УПА, якщо таке відбувається тут і зараз? Сталося навпаки – загальноукраїнська війна перетворила декомунізацію на містечкову битву. Але у нас немає зобов’язань перед історією, яку отримуємо за умовчанням. Її створювали інші, а ми вільні оцінювати їхні дії, керуючись сьогоденним світоглядом.

Наші справжні герої – не ті, хто найбільше вплинув на хід історії, а ті, чиї мотиви, переконання і дії нам близькі. Агресору завжди будуть імпонувати тирани і завойовники, лібералу – освічені реформатори, патріоту – борці за національне визволення. Кожен підсвідомо шукає в минулому те, що співпадає з його баченням майбутнього. Роздмухуючи культ Перемоги, росіяни не віддавали данину минулому, а моделювали своє майбутнє – з мілітаризацією суспільства і розв’язанням нової війни. Якщо українець отримав радянську освіту і до сих пір користується інфраструктурою СРСР, це не означає, що йому не можна засуджувати «совок». Коли ж виправдовує жертви тих років, це означає, що він готовий до повторення подібного сценарію. Декомунізація викрила противників змін в Україні – спроби зберегти старі назви вказують на здатність цих людей і надалі підтримувати методи репресивної системи СРСР, обміняти «свободу за харчі».

Суперечка про минуле, насправді виявилася моделюванням майбутнього.

Тепер вам зрозуміло, чому комісія з перейменувань запропонувала назвати вулиці на честь Бандери, Коновальця, Холодного Яру, Донцова, Шухевича, Макуха? Національне визволення – стратегічна мета України на цьому етапі. Ці імена мають сформувати підсвідомий запит суспільства на незалежність. А імена Вернадського, Єфремова, Сікорського, Кондратюка, Крушельницької мають навчити гордитися українцями. А Яворницький, Поль, Сахненко, Сидур, Галич і Марія Лисиченко – наші видатні городяни. От і все пояснення дискурсу.

Противники перейменувань починають з нищівного з їхньої точки зору запитання: «Хіба немає важливіших завдань?» По-перше, шановні, нічого нового не відбувається. Хочете дізнатися, як це проходило в Катеринославі в 1904 році? Без революції, без війни, у найбагатшій губернії – слово має депутат Юр’євич: «Несвоєчасно саме зараз, бо у Думи є більш серйозні питання. Перейменування тільки внесе плутанину в життя обивателів, і вони все одно будуть користатися старими назвами». Нічого не нагадує? Але Катеринославська міська дума все одно затвердила список Яворницького.

Сьогодні найбільших дорікань дістають пани Клімкін і Вятрович. Вятрович – за закони про декомунізацію з тисячами перейменувань по всій країні, а Клімкін – за кроки в отриманні безвізового режиму. Чому саме ці двоє впадають в очі? Після Революції Гідності начебто всі погодились створити нову країну, кожен отримав ланку роботи – від Генпрокуратури до сільських голів. Тільки ці двоє зі своєю задачею вправилися, виконали заплановане, тому і виглядають білими круками серед політиків і службовців. Якби всі реформи зрушили, то містяни не рахували гроші на заміну вуличних знаків, а поїхали на відпустку в Європу задоволені собою, своєю країною і паном Клімкіним. А так бідні, і з того злі, чіпляються до нових назв.

Тепер, коли переможно пройдено другий етап декомунізації і затверджені майже всі рішення комісії, можна надати деякі пояснення щодо, на кшталт, Блаватської, Дольника, Бандери або Герої Сталінграду.

1) З матеріалів комісії: «Вул.Героїв Сталінграда (через використання в назві імені Йосипа Сталіна – керівника більшовицької тоталітарної держави) перейменовується у проспект Богдана Хмельницького».

Головний аргумент прихильників Герої Сталінграду: «В Парижі є станція метра з такою назвою і крапка!» Так в Парижі нехай і буде – Париж не був під сталінськими репресіями, і у Франції Сталін не організовував Голодомор. Навіть росіяни позбулися Сталінграду на користь Волгограду. Ім’я Сталіна – геть з нашого міста, без обговорень. Своїх ветеранів треба вшановувати у інші способи, ніж збереження імен злодіїв. Ніяких «дєдивоєвалі»!

2) З матеріалів комісії: «Вул. Щербицького перейменовується на вул. Олени Блавацької. (Олена Блавацька (1831-1891 рр.) народилася в Катеринославі. Прибічниця окультизму та спіритуалізму, науковець та релігієзнавець. Одна з засновників міжнародного Теософічного товариства)».

Багато містян вважають Олену Блаватську місцевою принадою. Музей там, рік вшанування, ювілей, таке інше. Насправді, мало хто ґрунтовно може розповісти про велич цієї персони, а хто дійсно цікавився, той надалі не залишається симпатиком пані Олени. На історичному факультеті переконані, що вистачить і невеличкої вулиці (колишня Щербицького), щоби увічнити землячку. А вулицю Ленінградську, де розташований музей, перейменовано в Князя Ярослава Мудрого. Все, що треба знати про Блавацьку, можна довідатися з її ж слів: «Что же делать, когда для того, чтобы владеть людьми, необходимо их обманывать, когда для того, чтобы их увлечь и заставить идти за кем бы то ни было, нужно им обещать и показывать игрушечки… Но я давно уже, давно поняла этих душек-людей, и глупость их доставляет мне громадное иногда удовольствие…» 

3) З матеріалів комісії: «Вул. Шаумяна перейменовується на вул. Архітектора Дольника. (Олександр Дольник (1952-2013 рр.) – дніпропетровський архітектор, автор численних житлових, офісних і торгівельних комплексів, лавреат Державної премії України в галузі архітектури. Створив ансамблі Набережної, Європейської площі, Катерининського бульвару. Започаткував високі стандарти щодо якості втілення сучасної архітектури)».

Незважаючи на звернення Спілки архітекторів із проханням увічнити цю персону на мапі міста, в комісії сперечалися декілька засідань і спромоглися проголосувати лише на історико-краєзнавчій секції. Що ж не так із Дольником? В якості контраргументів наводились неправомірне відведення земельних ділянок (так це до Куліченка), знесення історичних пам’яток (дехто вважає, що має монополію на визначення всього лахміття за історичну спадщину), на вторинність власне архітектури (мода присутня в одязі, дизайні, і архітектура – не виключення, за взірець бралися найкращі сучасні приклади). Суперечки проходили в залі міськради № 724 під фото на всю стіну: «Панорама набережної Дніпра» із гармонійним ансамблем авторства Дольника. Місцеві інтелектуали, виховані на класичній архітектурі Красносельського, ніяк не можуть опанувати невідворотність зміни стилю – колони назавжди замінені на ж/б каркас, а частка місцевих архітекторів продовжує заздрити успішному авторові комерційної архітектури. Подобається вам, шановні, чи не подобається, але саме Олександр Дольник перетворив провінційний обласний центр на місто, що стало взірцем принаймні для України системного освоєння простору. І цей факт втілений у камені. 

4) З матеріалів комісії: «Вул. Леніна перейменовується на вул. Степана Бандери (Степан Бандера (1909-1959 рр.) український політичний діяч, один з керівників українського націоналістичного руху ХХ століття… Один з авторів Акту проголошення Української Держави… його ім’я було символом боротьби за самостійну Україну)».

Декілька слів Степана Бандери з інтерв’ю «Перспективи Української Революції»: «Мета наших визвольних змагань – повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, – не може бути нічим підмінена. …Як по московському боці немає інших діючих сил, тільки імперіалістичні, що найбільш ворожо ставляться до визвольних змагань України й інших народів, так само з нашого боку супроти них може бути тільки одна підстава: відпір і боротьба».

Тепер зрозуміло, чому російські імперці ненавидять Бандеру? А в нашому місті Степан Бандера вчергове виконує місію національного прапора. До речі, bandera іспанською прапор і є. Малодосвідченій юрбі впало в очі саме це ім’я, навколо нього почали ламатися списи, і ніхто вже не звертав увагу на інші новітні назви: вулиця Євгена Коновальця або вулиця Василя Кука. Під прапором Бандери до нашого міста увійшли українські національні герої. Навколо назви вулиці Леніна–Бандери згуртувалися як симпатики, так і супротивники. Дуже мало надії, що місто отримає таку назву, хоча комісія проголосувала і надала місту шанс. Патріотичні сили і народні депутати таке рішення підтримали, а от міське і обласне керівництво, порушивши демократичні процедури, виключили ім’я Степана Бандери зі списку нових назв. Сором’язливо прикрились релігійною історичною назвою – вулиця Воскресенська. Тобто, попри сподівання, і від нових керманичів ми почули – «не бентежте привидом Бандери». В питанні Бандери влада виявилась «трохи вагітною», тобто, не зважаючи на війну з Путіним, «трохи українською», яку все одно бентежать знані лідери нації. Але то таке, маємо працювати далі.

21 лютого 2016 р. – дедлайн другого етапу декомунізації – спливає термін підписання  топонімів міським головою. Із 10 топонімів, що залишилися поза списком «316», на мапі міста з’являться проспекти Дмитра Яворницького і Олександра Поля, вулиці Архітектора Дольника і Солідарності.

Вітаю всіх, шановні, з остаточними перейменуваннями проспектів і вулиць. А тим, кому це не подобається, рекомендую заспокоїтися, бо у порівнянні зі злочинами СРСР, які ви терпіли, це лише гуманітарна зміна. Вона не несе загрози ні життю, ні благополуччю і розрахована не на вас, а на довгострокову перспективу. Виконання закону про декомунізацію – складова гуманітарної стратегії міста. Українізація, одним словом.

ЛИЦА

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...