App Store Google Play

Про привілейованість російськомовних в Україні

04.02.2016 11:40
Про привілейованість російськомовних в Україні

Цей допис адресовано переважно чоловікам, які в мене тут, у журналі, виступають за рівність і дивуються, що жінки замість квітів закидають їх банановою шкіркою.
Хлопці, я по собі знаю, що усвідомити свою привілейованість – неймовірно важка річ.
Я знаю це тому, що сама належу до привілейованої групи і спостерігаю реакції привілейованої групи на зміни в безпосередній близькості.

Як ви розумієте, йдеться про російськомовних України.

Так, на 25 році незалежності і на другому році “гібридної війни” російськомовні досі привілейована група. Будь-хто це зрозуміє, щойно спробує в побуті перейти на українську – я це назвала “ефектом гумової рукавички”. Це в першу чергу постійне почуття незручності від того, що ти звертаєшся до людей мовою, якої вони, можливо, не розуміють.

Ефект зникає в міру просування на захід. У Кам’янці та Вінниці вже майже не відчувається. Але російськомовний не відчуває цього ефекту практично ніде - ось у чому петрушка. Він може приїхати у Львів, Тернопіль, Чернівці і говорити російською, будучи впевненим, що його розуміють. Тонни захоплених відгуків туристів з Росії тому підтвердження.

Як і багато інших привілейованих груп, російськомовні в цілковитій більшості не усвідомлюють себе привілейованими. Я не усвідомлювала себе привілейованою, я цей привілей відчувала як щось само собою зрозуміле. Ніколи за весь час моєї трудової діяльності жоден роботодавець не ставив питання, чи володію я українською мовою.

Нота бене: починала я свою трудову діяльність як журналіст. Жодного разу в українському місті не запитали у мене, журналістки, чи володію я українською і наскільки добре.

Б’юсь об заклад: якби я, влаштовуючись на роботу, говорила українською, питання, чи володію я російською й наскільки добре, було б порушено негайно. Бо в Дніпропетровську у людини за замовчуванням може бути тільки одна причина говорити українською: вона не знає російської.

Тож я дуже ДУЖЕ добре розумію реакцію чоловіків, коли жінки ставлять їх перед усвідомленням своєї привілейованості. Моя реакція була тотожна, коли україномовні вказували мені на мої привілеї.

doroshenko

Стадія перша: ЗАПЕРЕЧЕННЯ
(1993 – 2002 роки). Які це привілеї? Що значить “українська мова пригнічена”? Особисто я нікого не утискаю. Так, було колись, у сталінсько-брежнєвському минулому, але зараз українська – державна мова, і якщо навіть так україномовні не можуть “дати собі раду”, то я не винна! Якщо уряд / Міносвіти / чарівник Смарагдового міста не зробили нічого, щоб мені зручніше було спілкуватись українською, ніж російською, то я і поготів нічого не робитиму!

Стадія друга: ГНІВ (2002 – 2005). Що?! Ви ще будете оцінювати мій рівень української? Ви ще будете його критикувати? Та ви взагалі подякуйте, що я зволила вивчити цю мову, від якої користі як від козла – молока! У мене немає мовної практики. Не всім, знаєте, ха-ха, пощастило вирости в селі Голопупівка Задрищенского району! Ну, перепрошую, що мої батьки були інженери, а не колгоспники! Ну, вибачте, що мій україномовний дід помер ще до мого народження, і я не мала з ким говорити солов′їною мовою, крім книг! Я намагаюся взагалі-то! Як ви смієте мене не хвалити за самі старання?!

Стадія третя: ТОРГІВЛЯ (2005 – 2008). ОК, я визнаю, що проблема є. Ну, і що масштаб її трохи більший, ніж мені здавалося. Я дійсно привілейована особа, частина привілейованої групи. Я можу, наприклад, безперешкодно звертатися до більш ніж стомільйонної російськомовної аудиторії й отримувати російські гонорари – а українському літератору доведеться спершу шукати перекладача на російську. Але чому я повинна робити собі гірше і переходити на українську? Залиште мене в спокої, і я … що-небудь зроблю. Буду ходити на українські меси, статтю в “Парафіяльний вісник” напишу, ще щось … Ну, ви ж не можете вимагати, щоб я добровільно в рідному місті стала мовною парією, правда?

Стадія четверта. ДЕПРЕСІЯ (2008 – грудень 2013). Ой *нецензурне*… (дивлячись у френдстрічку під час і після Грузії) Ой, *нецензурне*, ось це, ось я … (дивлячись під френдстрічку під час Майдану) ось це, ось я, одна з них, ой *нецензурне*… от з цими людьми я дружила, ось це ось (дивлячись на мадам Осипову під час Юкону і слухаючи Криса там же), ось це, ось цих людей думка мені була важлива (дивлячись у френдстрічку напередодні НР), я їх вважала своїми читачами, а вони ж, серйозно пишуть, що ми не народ, а так, жарт, що ми непотрібні і не існуємо, і найбільший *нецензурне* у тому, що вони вважають, я повинна з ними погоджуватися, бо розмовляю РОСІЙСЬКОЮ! Вони мене вважають своїм агентом в Україні, своїм актором. Як це забути і більше не бачити, матінко?

Стадія п’ята. ПРИМИРЕННЯ (2014 – …) Так, треба послідовно працювати над знищенням привілейованого становища російськомовних, а надто – в галузі телебачення, ЗМІ та освіти, бо в ситуації, коли російська мова вважається за “дефолтну”, як показала практика, не лише нема анічогісінько хорошого, а, власне, то є реальна мовна окупація та мовна агресія, плацдарм для власне військової агресії й окупації. Так, російськомовним треба робитись україномовними, бо збереження російської ідентичності неминуче призводить до “визволительських” силувань з боку “старшого брата”, хай би шляк його трафив. І те, що російськомовні воюють в АТО, волонтерять і займаються громадянською діяльністю – не є підставою для збережання наших привілеїв, а лише спокутуваням провини, бо ми таки зробили кожен свій малий внесок у наступ “Русской вєсни”.

Оригінальний допис
Переклад: Спільнота “Переходь на українську“.
Редагування перекладу: Катерина Мельник.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Масштаби еміграції з України вражають не тільки нас, а і європейську спільноту. Протягом останніх років для українців бажання виїхати на заробітки стало домінуючою ідеєю. Особливо це помітно серед мол...
Ярема ГАЛАЙДА

Хто кому переможець

Во, тввваю ж маму нехай. Навіть не знаю, що і сказати. Точніше знаю, але воно якось усе з області зоофілії та ненормативної лексики.Сиджу оце, гортаю стрічку новин аж тут, опа-на! Бачу ще раз розпрекр...
"Вийду с самогоном вєсной на цвєтущій пагост...І в честь сваіх радних праізнєсу я тост!"©Проголосую за того міського голову (чи кандидата), який побудує і запустить в експлуатацію в Дніпрі кремат...
Не хотів писати цей пост. Та оці навколофутбольні срачі, цькування солдатика через фотку з хіпстерами і, останній цвях у голову, Міністерство ветеранів добили мене остаточно.Сидів позавчора у кафешці,...