App Store Google Play

Перманентна війна, або те, що потрібно знати про Сашу Вілкула

20.10.2015 21:38
Перманентна війна, або те, що потрібно знати про Сашу Вілкула
Є в Україні люди, що знищують її постійно. Вони ведуть перманентну війну проти країни та українців, яких рахують за бидло чи, мінімум, - за незначні перешкоди у власному збагаченні. Вони безперервно Україну розкрадають, продають та хоронять живцем. Це - смертельна пухлина країни, яку можна тільки видалити оперативним шляхом, вирізавши та випаливши.

Колись у далекому 2001 році я працював на посаді заступника начальника відділу державної виконавчої служби Інгулецького райуправління юстиції м. Кривого Рогу. Для непосвячених поясню: займався примусовим виконанням судових рішень. На території Інгулецького району м. Кривого Рогу є таке підприємство - Відкрите акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Станом на 2001 рік заступником генерального директора з комерційно-фінансових питань ПГЗК був Олександр Вілкул. Всі оборудки, комерційні угоди, розрахунки проходили саме через 21- річний «талант». Гендиректор Танай займався суто виробничими питаннями. Чому така шана? Все просто! На той момент головою Наглядової ради комбінату був Юрій Вілкул - батько цього юного дарування. До речі, сміливо можете назвати О. Вілкула брехуном, коли він розповідає, що трудовий шлях починав з помічника водія екскаватора.

І ось восени 2001 року на комбінаті повністю змінюється менеджмент та все статутне керівництво. Змінюється на підставі протоколу зборів акціонерів та судового рішення. Більш простою та зрозумілою мовою, щоб не займати час у читачів, - потрібно було в примусовому порядку державному виконавцю вивести під білі рученьки і старшого і молодшого Вілкулів з комбінату, який вони покидати дуже не хотіли, звільнивши кабінети для інших осіб.

Як тоді казали, Вілкули на ПГЗК були первісно ставлениками пані Юлі Тимошенко. Керуючою компанією, що вони представляли, було ТОВ «Смарт-Груп».

Може це і було схоже на те, що потім у середині 2000-х почали називати «рейдерськими захопленнями», але мене те мало переймало, тоді навіть ще термінів таких не вживали. І судове рішення, яке би там воно не було, надане до виконання, виконанню підлягало в обов'язковому порядку. Декілька днів було «гаряче». Хтось намагався домовитись, хтось давив на совість: ну ти ж, мовляв, знаєш, Вілкул же (старший) - поважна у місті людина, академік. «Академік» мене не дуже вразив. Як потім, через десяток років і «ПроФФесор». Саша Вілкул, мабуть, під ними - «Доцент».

Рішення суду було виконане. За лічені дні. За ці дні також «забив стрілу» зі мною начальник Інгулецького РУМВС С. Шматов. Пропонував «таємну зустріч» з зацікавленими особами. Казав, що це особисте прохання від тодішнього керівника УВС м. Кривого Рогу. Така ж розмова була і з очільником Інгулецької райради, той посилався на прохання колишнього міського голови Кривого Рогу Ю. Любоненка. Та я був дещо «отморожений» вже на той час: посміхався, слухав, робив загадковий вигляд - «мы вам перезваним!» Хоча, віддаю належне перемовникам, бесіди проводились досить дипломатично.

І нарешті Саша Вілкул! Зустріч була майже вночі, в кафе «Аркада» на бульварі Вечірньому у м. Кривому Розі. Забігайлівка - так собі. Окулярчики, коротка шкіряна курточка, кепочка, портфельчик. Просив повернути все «взад». Пропонував гроші (великі), а у випадку професійних неприємностей - будь-які соціальні гарантії на майбутнє. Я відмовив, сказав, що навіть теоретично-юридично це неможливо, рішення суду вже виконане. Потім «Доцент» зробив помилку. Значну.

Він запропонував мені стати інформатором, «стукачем» по-простому. У них. Є у мене в біографії певні моменти, в зв'язку з якими я це називаю «значною помилкою» з його боку. Але то інша історія. При цьому, з кимось поспілкувавшись телефоном, Саша дістав з портфельчика 1 (!) тисячу доларів, типу «аванс». Я знову сидів і збентежено посміхався - такі великі гроші! «І що, - кажу, - як будемо спілкуватися?» Він дав номер телефону, по якому з ним зв'язуватися, для конспірації запропонував називати його «Едіком».

Не варто так голосно реготати - це правда! Я навіть на поліграфі готовий підтвердити. І є люди, які може ще це пам'ятають. Отак от - Едік! Ви розумієте? Едік, Карл!

Він почув чергове «мы вам перезваним!», я собі поїхав. Поїхав весело ображений пропозицією і ціною.

Але це не було кінцем знайомства. «Едік» зрозумів через декілька днів, що фактично я його «послав». Якось вночі до будинку під'їхала автівка з хлопцями з однієї охоронної фірми. Зателефонував начальник з обласного управління юстиції, сказав, щоб я негайно вирушав до Дніпропетровська. По прибутті поспілкувався з керівником охоронної фірми. Той повідомив, що надійшла достовірна інформація про замовлення. Начебто вже й кіллера виписали з іншого регіону. У Дніпрі я поселився в готелі «Академія», де прожив два з половиною місяці. Періодично підписуючи документи, працюючи по телефону, спілкуючись з обмеженим колом осіб.

Так, звичайно, я одразу ж написав подання на керівництво обласного управління юстиції та на тодішнього першого заступника обласного УВД генерал-майора Юрія Черкасова. Майже одразу приходили хлопці зі «СОРМу» (був такий підрозділ по охороні працівників судових та правоохоронних органів), особисто їх начальник на прізвище Токарь. З приводу СОРМу я сказав, що то лишнє. Але охорону цілодобову приставили. Подеколи доводилось навіть тікати від них, - не ченець же...

Навіщо я перенасичую оповідь фактами? Лише для достовірності; ті документи, подання, рапорти може й досі в якихось архівних справах лежать. С. Шматова, керівника Інгулецької міліції, невдовзі після того з посади зняли. Через декілька років, коли Вілкули були вже «під Ахметовим» та Партія Регіонів почала приходити до влади, він знову з'явився, але вже на посаді начальника УВД м. Кривого Рогу. Згадав я тоді фразу про «любые социальные гарантии». Між тим, ПГЗК тоді Вілкулам так і не відійшов назад, вже пізніше його перепродали концерну «Євраз» Абрамовича. Але то теж вже зовсім інша історія...

Навіщо я взагалі це викладаю на публіку? Це ніяк не стосується теперішніх виборів в плані якогось передвиборчого піару чи анти-піару. І взагалі, не є якоюсь мемуаристикою, плітками, цікавою розповіддю.

Я лише хочу сказати - і перш за все побратимам з Правого Сектору, з ДУКу - що не потрібно вважати, буцімто на Донбасі та в Криму війна локалізована. Що, повертаючись на умовно мирні території, можна розслаблятися; що є речі чи процеси у країні, які нас не стосуються; що Гарант Конституції дійсно щось гарантує. Або що у олігархів «розборки» тільки між собою і виключно у фінансовій сфері чи владних кабінетах.

Війна проти України не прийшла з «Русской весной», вона йде давно, постійно, цілеспрямовано і жорстко. Я не був якоюсь поважною персоною, «шишкою», чи тим, хто міг би прийняти в тих умовах будь-яке остаточне та категоричне рішення. Але підлягав знищенню просто як дратівливий фактор, як той, хто посмів не послухатися, грубо кажучи - «послати». І це було в роки, які вони зараз називають роками стабільності та спокою.

Облиште будь-який сумнів! Йдучи за грошима та владою, а потім оберігаючи їх, всі ці Вілкули та такі, як вони, не зупиняться ні перед чим. Не буде ніяких домовленостей, компромісів, страху перед законом чи важелів впливу на них. Вони будуть робити лише одне - знищувати. І, в першу чергу, саме таких, як Правий сектор. Іноді замилюючи очі публіці якимось перемовинами чи боротьбою зі злочинністю, іноді ж прямо цю саму злочинність і долучаючи до справи, - але знищувати.

Тому у нас немає іншого шляху, крім як перемагати. І перемагати треба остаточно.

Слава Україні!

Сектор Правди 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...