App Store Google Play

Не заважайте!

20.10.2015 14:12
Не заважайте!

Ось у Франкфурті відбувся цьогорічний книжковий ярмарок. За участі України, до речі. Що вже сприймається як успіх. Минулого року, скажімо, України там не було. Держава сказала, мовляв, війна, не до літератури. Цьогоріч кошти виділили, але їх, наскільки можна зрозуміти, поки що ніхто не бачив – вітчизняним стендом займалися волонтери та ентузіасти, авторів запрошували німці. Держава, щоправда, обіцяє все повернути й з усіма розрахуватися. Але вона завжди щось обіцяє.

І ось що хочеться сказати з цього приводу. Дивно, коли хтось питає, чи потрібна нашій державі культура. Я б запитав – чи потрібна нашій культурі держава? І навіть відповів би – абсолютно не потрібна. Державні структури, всі ці міністерства та держкомітети, прямими обов'язками яких є займатися розвитком культури, не те що самі ним не займаються – вони й іншим не дають. Вони заважають. Навіть не лишаються осторонь, не спостерігають збоку, а відверто заважають. Найпротивніше – що з ними так чи інакше доводиться рахуватися. Оскільки вони офіційно цю культуру й презентують. Вони, офіційно, і є ця культура. Офіційно саме на них лежить відповідальність, від них очікують ініціативи за кордоном, на них посилаються, так цієї ініціативи й не дочекавшись. Ну бо справді – потрібно, скажімо, представити країну на якому-небудь "міжнародному рівні". Не звертатися ж до приватних осіб, до платників, так би мовити, податків. Звертаються до державних структур. В результаті державні структури успішно гроблять чергову можливість гідно представити національні здобутки, але звітують наприкінці року про перевиконання планів та освоєння фондів. Звітують, ясна річ, не перед платниками податків.

І так із року в рік, незалежно від фінансових криз та змін у складі Кабміну. Тому що можна скільки завгодно тасувати прізвища в міністерських кабінетах, але в жодному разі, за жодних обставин, ніколи і ніяк, не можна змінити головного – їхнього невміння та небажання виконувати свої безпосередні обов'язки.  

Сподіватися лишається хіба що на німців. Ну або на ентузіастів. Актуальна українська культура загалом існує не так завдяки, як усупереч державній культурній політиці. Не приходять із перевірками – вже добре. Не беруть під контроль – уже чудово. Розпустили комісію з питань моралі – взагалі свято. В будь-якому разі – чим далі держава, тим більше можливостей для успішного культурного менеджменту. Чим більше чиновників приїжджає на свято книги, тим менше туди приїжджає поетів. Інакше наразі не виходить.

 

А що виходить? Виходить існування дивних совкових структур, які катастрофічно відстають від реалій і не вписуються у вимоги часу, які не надто знаються на матеріалі й абсолютно з цього приводу не журяться. Виходить цілковита відсутність бодай якогось більш-менш притомного й чіткого голосу, візії, бажання бути почутими десь поза межами партійних зборів. Виходить пародія й карикатура. За гроші платників податків, ще раз наголошую. Виходить так, що коли державні структури беруться за представлення української культури "на міжнародному рівні" - обов'язково слід очікувати або скандалу з бюджетом, або конфузу з оформленням. А якщо українська культура на цьому самому міжнародному рівні "отримує схвальні відгуки" - можна не сумніватися, що це справа рук ентузіастів і волонтерів.

Ось ви зараз скажете, що я перебільшую. Нічого я не перебільшую. Ні про цьогорічну присутність України на бієнале у Венеції, ні про її участь у численних книжкових ярмарках та літературних фестивалях. Ні про цілковиту тишу в культурному просторі, ні про шалене небажання цю тишу бодай чимось заповнити. Я не перебільшую про бюрократів, і про постійні провали не перебільшую. Не перебільшую про політиків, які беруть до рук книгу виключно перед виборами й на камеру. Не перебільшую про шкоду, якої вони завдають цьому самому "культурному розвитку". Не перебільшую. Ви й самі це знаєте. Якщо, звісно, цікавитеся українською культурою.

ТСН 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...