App Store Google Play

Сусідські війни

16.10.2015 20:10
Сусідські війни

Дніпропетровськ, як і Донецьк, довгий час претендував на статус політичної столиці України. На зорі незалежності, коли донецький клан ще тільки зароджувався та формувався, дніпропетровські вже взяли владу в свої руки й довгий час повністю контролювали країну. Стільки знакових фігур українській політиці за весь період незалежності, скільки Придніпров’я, не постачав жоден інший український регіон. Хоч як дивно, ні «перша», ні нинішня столиці України так і не народили такого клану, який міг би скласти конкуренцію провінційному лобі. Виклик Дніпропетровську змогли кинути лише донецькі, але їхній успіх виявився короткочасним, а крах — жахливим.

Після того як Леонід Кучма переміг на президентських виборах у 1994 році, зірка Дніпропетровська яскраво засяяла на політичному небосхилі. При цьому дніпропетровський клан не був монолітним. До кінця 1990-х він розпався відразу на кілька великих угруповань, які конкурували одне з одним. У Донецьку таку роздробленість дніпропетровських довго вважали фатальним недоліком, який коштував їм влади, але врешті-решт виявилося, що саме цей недолік і дав змогу затриматися у великій політиці. Коломойський, Пінчук, Тимошенко, Турчинов, незважаючи на деяку втрату впливу, все ще вельми значущі фігури в політиці та бізнесі. Згуртованість донецьких допомогла їм здобути абсолютну владу в країні на короткий час, але потім, після поразки, обернулася катастрофою як для самого клану, так і для регіону, що його породив.

Немає нічого дивного в тому, що саме Дніпропетровськ першим утвердив свою гегемонію в Україні. Насправді якраз Придніпров’я, а не збитковий, дряхліючий Донбас завжди було реальним локомотивом української економіки. Дніпропетровськ у радянські роки набув статусу великого науково-промислового центру, де виробляли не тільки сталь і машини, а й високі технології. Ця обставина дуже вплинула на якість еліт. Дніпропетровські олігархи та політики здебільшого були вихідцями із заможних за радянськими мірками сімей і здобули в СРСР престижну освіту. На чолі донецького клану, нав­паки, стали вихідці з бідних та криміналізованих верств населення.

Протистояння дніпропетровських і донецьких сягнуло апогею в 1996 році, що вилилося в короткочасну кримінальну війну. Її найвідомішою жертвою став донецький політик Євген Щербань, ліквідація якого привела до короткочасного успіху дніпропетровського клану. Тоді він перебував у повному розквіті й легко усував конкурентів. Здавалося, ніхто не зможе похитнути його лідируючих позицій. Проте лише через рік угруповання розкололося зсередини, а його члени почали із задоволенням пожирати одне одного.

Леонід Кучма, ставши президентом, зміцнював і цементував свою владу. Разом із ним з Дніпропетровська до Києва перебрався й Павло Лазаренко, який стрімко набирав сили. У 1995-му він був призначений віце-прем’єром, а в 1996-му — прем’єр-мі­ністром. Апетити Лазаренка, як відомо, були невгамовними. Він із задоволенням конвертував владу в гроші. При цьому його інтереси передусім були спрямовані на Донбас, де в той час зароджувалися свої еліти.

У 1996 році Павло Лазаренко працював у тісній зв’язці з Юлією Тимошенко, яка очолювала компанію «Єдині енергетичні системи України». Зусиллями адмінресурсу ЄЕСУ перетворилися на найбільшого газотрейдера України з річним оборотом коштів кілька мільярдів доларів. У той час в Україні ще не було доларових мільярдерів і цифра вважалася непомірною.  

Компанія Тимошенко постачала газ на державні підприємства. Однак у Донецькій області тоді діяв свій газотрейдер — компанія «Індустріальний союз Донбасу», створена за ініціативою Євгена Щербаня в 1995-му. Керівникам найбільших підприємств Донеччини в облдержадміністрації переконливо рекомендували укладати з ІСД угоди на постачання газу, підкреслюючи, що паливо потрібно неодмінно купувати у своїх, а не в дніпропетровських. Ця область була єдиною в Україні, яка не стала купувати газ у ЄЕСУ. Враховуючи те, що Донеччина споживала більше енергоносіїв, ніж будь-який інший регіон країни, ця обставина не могла не дратувати Лазаренка.

Саме переділ газового ринку, за загальним визнанням, і був причиною відстрілу донецьких, який стався в 1996 році. 16 травня біля під’їзду свого будинку в центрі Донецька був убитий один із засновників ІСД впливовий донецький підприємець Олександр Момот. А осінь 1996-го позначилася ще гучнішим злочином: у Донецькому аеропорту разом із дружиною був розстріляний Євген Щербань. На той момент він був визнаним лідером донецьких і вважався найвпливовішим політиком у регіоні. Його ліквідація фактично обезголовила клан і загальмувала його сходження на кілька років. Після цих убивств ЄЕСУ стали єдиним постачальником газу на підприємства донецького регіону. 

Удар був завданий і по ще одному «хазяїну» регіону — очільнику області Володимиру Щербаню, який також противився дніпропетровській експансії. Влітку 1996-го Донбас охопила чергова хвиля шахтарських страйків. Гірники перекривали дороги й вимагали відставки голови ОДА, а також прем’єра і президента. У ту пору масові виступи робітників вугільної галузі траплялися щороку, але саме цей страйк став приводом для звільнення Володимира Щербаня і його людей, якого домігся Лазаренко. Так в один рік у Донецьку закінчилася гегемонія двох однофамільців.

Пов’язують із дніпропетровськими й гучне вбивство того самого року донецького кримінального авторитета Ахатя Брагіна. Однак версій його загибелі занадто багато. Можливо, вибух на стадіоні «Шахтар», що обірвав життя Брагіна, лише випадково збігся в часі з дніпропетровсько-донець­кою війною і не має до неї жодного стосунку. Загалом 1996-й увійшов в історію як чорний рік для донецьких еліт, які, здавалося, були повністю розгромлені й зім’яті. Втім, місце довго не лишалося порожнім, і зовсім скоро на залиту кров’ю арену вийшли добре знайомі нам персонажі: Рінат Ахметов, Віктор Янукович, Борис Колесніков. Складно сказати, як склалася б доля донецьких, якби Щербань не був убитий, проте можна стверджувати напевно, що саме його смерть розчистила дорогу нагору нікому не відомому на той час директорові Донецькавтотрансу, який у 2010 році став четвертим українським президентом та відіграв у долі своєї країни вельми зловісну роль.

Хоч як дивно, насолоджувалися перемогою дніпропетровські недовго. Прем’єр Лазаренко, який за загальним визнанням стояв за розгромом донецьких, дещо втратив почуття реальності від власної величі й потрапив в опалу до президента Кучми. Вже в 1997 році він був усунутий з посади, а потім взагалі змушений був тікати з країни. Відразу після його краху стався й крах ЄЕСУ.

Цікаво, що Лазаренко намагався створити й власну партію, яка за більш вдалого збігу обставин могла б стати тим, чим у підсумку стала на дов­гі роки Партія регіонів. Його «Громада» завдяки шаленій підтримці адмінресурсу в Дніпропетровській області змогла пробитися до парламенту на виборах 1998 року. Єдиною областю, де ця політсила здобула перемогу, стала Дніпропетровська. При цьому сусідні регіони проголосували за КПУ.

Донецький клан свою силу набрав тільки наприкінці 1990-х, коли дніпропетровський уже розпався на кілька ворогуючих груп. На початку 2000‑х утворився альянс сім’ї президента Кучми та донецької ОЗУ, що легалізувалася в політиці. На виборах 2002 року до парламенту пройшов блок партій «За єдину Україну», у якому були як люди Кучми, так і представники донецьких. Як і «Громада» в 1998-му, ця партія перемогла лише в одному регіо­­ні — у Донецькій області — за рахунок адмінресурсу. Цікаво, що дніпропетровська Юлія Тимошенко при цьому опинилася у ворожому таборі помаранчевих і стала опозиціонеркою. Втім, її ставка виявилася вдалою. Після відходу Кучми з політики роль головного представника Дніпропетровська у владі перейшла якраз до неї. 

Протистояння Тимошенко і Януковича, яке почалося в другій половині 2000-х, навряд чи можна розглядати як протистояння тільки донецьких і дніпропетровських. У 2010-му це були вже політики загальнонаціонального масштабу, за якими стояли не лише регіональні бізнес-інтереси, а й фінансово-промислові групи всієї країни. Причому Придніпров’я, яке прийнято зараховувати до Південного Сходу України, переважно підтримувало на виборах донецького Януковича, а дніпропетровська Тимошенко перемагала в Києві та західних областях. Цікаво, що третє місце на перегонах 2010-го посів ще один представник Дніпропетровська Сергій Тігіпко. Утім, він не потягнув ролі самостійного політика, швидко влився в донецьку команду й поставив хрест на своїй подальшій політичній кар’єрі.

Важко сказати, як склалася б історія України, якби дніпропетровські змогли домовитися й утворили суперклан, подібний до донецького. Можливо, їхня гегемонія існувала б і досі, а країна пішла б зовсім іншим шляхом. Але представники Придніпров’я, які заробили капітали на початку 1990-х, виявилися занадто різними й занадто амбітними для того, щоб довго співіснувати в одній команді. У якийсь момент після перемоги Януковича та арешту Тимошенко здавалося, що дніпропетровські остаточно переможені й незабаром зовсім перестануть відігравати в країні значущу роль. Але історія показала, що Дніпропетровськ так просто не зламати.

Дедалі більший рейтинг живучої Юлії Тимошенко та підступні інтриги Ігоря Коломойського обіцяють нам цікаве продовження дніпропетровської саги. І як знати, можливо, незабаром представники Дніпропетровська знову зосередять у своїх руках всю владу в державі. Адже їхні одвічні вороги — донецькі — розбиті й більше не стоять у них на шляху.

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...