App Store Google Play

Війна з варварами

09.02.2015 13:35
Війна з варварами

Невщухаюча суперечка про те, громадянська війна на сході України чи не громадянська, видається то сущим безглуздям у дусі алегорії Джонатана Свіфта з "Мандрів Гуллівера" (з тупого чи гострого кінця треба розбивати варене яйце), то, навпаки, тонкою технологією маніпулювання настроями натовпу, передбаченою ще Ортегою-і-Гассетом і Семом Московічі.

Керований хаос упевнено сіє розруху в головах. Навіть тих просунутих людей, хто, як рекомендував Булгаков вустами професора Преображенського, не читає на ніч радянських газет.

Так, формально минуло 23 роки. Але імпринт "совка" - це просто медичний факт, прив'язаний до дати народження. Як пляма від щеплення на передпліччі, як герпес або лепра, як божевілля певного роду. Одні благополучно доживають до похилих літ, інші ж, за збігом обставин, куди входить добровільна недоумкуватість, впадають у саморуйнівний екстаз, принагідно прихоплюючи в духовну, а тепер уже й фізичну, могилу оточення.

Як термобаричний снаряд, "совок" заповнив своїм аерозолем усі смислові обсяги кількох поколінь. Найменша іскра політичного конфлікту перетворює каламутну суспензію на об'ємний вибух. А тут - ціла війна.

Нинішня російсько-українська війна, як частина Третьої світової, що вже йде у різних гібридних формах,- це насамперед війна смислів. Звучить досить дивно, при тому що гинуть не смисли, а люди.

Класичне визначення війни як смертельного змагання за володіння ресурсами - за колодязь в оазисі, родючу землю або метали, які на поточний час вважаються коштовними, - свого сенсу не втратило. У цифрову епоху головним ресурсом є інформація, її джерела й русла поширення, включно з людською свідомістю. Оскільки саме вона, інформація, змінює поведінку людей, що раніше досягалося з допомогою бичів, кайданів та концтаборів.

Війна цивілізацій і культур, у якій кожна з воюючих сторін вважає іншу варварською, внаслідок чого варварство стає панівною точкою зору. Оскільки варвар (або дикун) вважає, що звичаї й лад його печери або селища найбільш піднесені і взірцеві, найповніше відображають сенс буття. Решта - жалюгідні лохи, яким цей сенс рішуче доноситься вогнем, мечем або "Градами".

Женевські конвенції не містять визначення поняття "громадянська війна" через достатню розмитість критеріїв. Коментарі в дусі "...страждає мирне населення..." - плід або наївності, або дурості. Це скаже будь-який "афганець" або учасник інших воєн. Поклала людина автомат на землю - все, вона вже типу мирна. Підняла - вона вже моджахед, таліб, ополченець, та хто хочеш. Танк, розвернувши вежу, заїжджає в будинок, руйнує стіну, ховається від безпілотників та оптики розвідників за трьома стінами і під рештками даху. Це ще житловий будинок (він же юридично чиясь власність) чи вже капонір? А чоловік із правами тракториста (або просто водійськими) і цивільним паспортом на Т-64 - це хто, орач? Чи, може, таксист-приватник, а зовсім не танкіст?

Усе, що належить до термінологічних суперечок про громадянську війну, цілком можна застосувати не тільки до війни взагалі, а й до революцій і будь-яких повстань, починаючи з повстань рабів. Однак у цій спекулятивності, на мою думку, немає одного важливого моменту, що властивий нашим подіям і відповідає мотивам воєн ХХI ст. як воєн за цифровий ресурс, інформацію, культурно-цивілізаційну ідею. Мова про поняття громадянства, точніше - про його не паспортну, а онтологічну суть. Громадянин - це житель Міста, граду, поліса, який усвідомлює межі своєї правочинності, межі мешкання, права та обов'язки.

Від варвара його відрізняє значно більша інтравертність, рух всередину Міста, стягування й затаскування в засіки, комору і погріб, розумне примноження ресурсу за рахунок тих, хто селиться зовні, за міською стіною. Тих, хто згодом утворює села під захистом Міста.

Варвар же бачить у місті джерело багатства, яке можна здобути не працею, а зброєю. Джерело мародерства, простіше кажучи. Для варвара набіг - сенс життя, руйнування побудованого - естетичний критерій.

Тут кожен студент обурено вигукне: даруйте, але ж міста-держави в давнину тільки те й робили що воювали одне з одним! Так, але не так. Філософ Платон у трактаті "Бенкет" у розділі "Війна і військовий обов'язок громадян ідеальної держави" вважає взаємну ворожнечу еллінів не війною, а розбратом, а ось війною він називає виключно війну з варварами. Протистояння з чужинцями - оце і є справжня війна, націлена на знищення ворога-невігласа.

У своєму розлогому інтерв'ю прохановській газеті "Завтра" говіркий нині Ігор Стрєлков-Гіркін нарікає на те, що, образно висловлюючись, він і його загін, які прийшли на Донбас із Криму, чиркали сірником 5-6 разів. Але місцевий люд не поділяв їхнього запалу й ніяк не загорявся бажанням повоювати за "русский мир". Доки нарешті шляхом чималого кровопролиття він таки натиснув на "спусковий гачок війни", чим дуже пишається.

Тому в Україні йде не громадянська війна, а війна містян і варварів. І річ навіть не в очевидному всьому світові масштабному набігу ззовні. Варварство інтернаціональне, як і цивілізованість. Між варварськими племенами єдність виникає не на основі культурної угоди, а на основі бажання взяти й розграбувати ще одну східну Римську імперію.

Зрозуміло, було б трохи марнославно і, м'яко кажучи, нерозумно вважати Україну імперією. Але одна з рис імперії у нас, виявляється, є - задавати такі собі риси властивої їй культурної поведінки народам довкола, які втратили пасіонарність через природну ветхість. Майдан, що розбурхав і присоромив стару зажирілу Європу, кинув неабиякий виклик спокійному й ситому бюргерському життю, оскільки підняв на свої знамена ті цінності, на яких ця сама Європа й створювалася. 

І тут у Європи трапився горезвісний когнітивний дисонанс: визнати це цінностями, підтвердити їх - означає діяти згідно з ними, поставити пріоритет духу над шлунком. Не визнати - означає публічно розписатися перед історією в повній своїй імпотенції і поступитися історичним місцем бодай і східним європейцям, а то й взагалі власним "правим". Повний цугцванг - куди не кинь, скрізь клин. Час працює проти тих, хто довго тупить і нескінченно висловлює "глибоке занепокоєння".

З Україною щодо Європи відбувається те саме, що сталося зі Старим Світом і Америкою понад два століття тому. Люди, які повірили в цінності, почали підкріплювати цю віру побудовою власного поселення-Міста, в підсумку - нової держави, яка змінила перебіг світової історії. Тому саме США, а не Європа, до якої ми тепер себе так уперто зараховуємо, значно більше розуміють, захоплюються й підтримують Україну в цій війні. Війні проти варварів. 

Російський поет Олександр Блок, який у поемі "Скифы" гордо ототожнив Росію саме з цим варварським плем'ям ("Да, скифы - мы!"), сам через 3 роки після відмови в еміграції посидів у ЧК, потім свідомо знищив свої записи, відмовився від прийому їжі та ліків і помер.

У III ст. нашої ери імператори в Римській імперії змінювалися дуже часто, гинучи насильницькою смертю внаслідок громадянських воєн, армійських заколотів та змов. Легіони проголошували у віддалених від Рима частинах імперії одночасно різних "солдатських імператорів", яких часто самі скоро вбивали, а римський сенат на противагу їм обирав своїх "сенатських імператорів". Система управління єдиною імперією практично розвалилася.

Є пряма паралель у цій історії з горезвісною темою "годування Донбасу" і вже забутою темою "єдиного економічного простору".

Римляни, багато в чому завдяки дружнім стосункам імператора Каракалли з варварами, перетворили готів на федератів-союзників, виплачуючи їм щорічні внески. Коли внески припинилися, готи приблизно у 247 р. через Дунай зробили вдалий набіг на провінції Фракію і Мезію. Успіх окрилив варварів. Почався великий черговий похід готів, тайфалів, вандалів-асдингів, карпів, певкінів. Варварам вдалося взяти викуп з оточеного Марціанополя. Одні кажуть, що місто взяли, інші - що ні, але грошей таки зрубали. 

Нічого не хочу сказати, проте справді на слух звучить як "Маріуполь".

Новий імператор поспішив укласти мир з готами, дозволивши їм забрати навіть знатних бранців і обіцяючи щорічні виплати грошей в обмін на відмову від нападів на римські землі.

Тут я взагалі ні на що не натякаю.

Потім, через величезну кількість неприбраних "200-х", прийшла чума. І на тривалий час очистила довколишній простір самостійно. (Ну це ми в себе навесні побачимо).

Змінилося швидко ще кілька імператорів, доки до влади не прийшов Клавдій, який дав нищівну відсіч 320-тисячному війську восьми варварських племен. Усі варвари, котрі вижили, були або зараховані в римські легіони, або наділені землею і стали селянами.

Ми теж маємо в особі противника союз, так би мовити, різних горніх і низинних племен. Досить сильних і самовпевнених, оскільки, як уже сказано, системна помилка варварства - повне нехтування зовнішніми обставинами, які вони за визначенням ігнорують.

Не хочеться, правда, дочікуватися ні чуми, ні зміни імператорів. Оскільки ті римські правителі, котрі були змушені визнавати одних узурпаторів, щоб у союзі з ними боротися проти інших або зовнішнього ворога, зрештою ставали одночасно жертвою і внутрішніх ворогів, і зовнішніх.

Я далекий від думки, що якийсь новий Клавдій з'явиться в Україні - це, швидше за все, буде хтось із американських президентів. Клавдій, як пишуть, "був воєначальником і став популярним у сенаті та військах". Це більше скидається на можливого наступника Обами.

Ми сьогодні - як одне з тих периферійних утворень цивілізованого світу давнини, в яких точилася боротьба між прибічниками інтересів якогось галльського чи франкського "міра", і врешті-решт міська культура перемагала варварство.

Українська культура так само складається з прибічників варварства і цивілізованості. При цьому межа проходить не по якійсь окупованій північними варварами частині держави, а в головах людей. 

Безліч людей щиро дивуються, чому реформи в Україні такі повільні й чому військова ситуація так незграбна і драматична, адже вони стоять пліч-о-пліч і дивляться в одному напрямку. Це так, ось тільки рухаються вони спиною вперед, а дивляться - у світле минуле, та ще в таке, книжне, якого насправді ніколи не існувало. І щира образа на те, що їм стріляють у спину, саме й випливає з нерозуміння того, що вони весь час спиною до ворога-варвара.

Варварська картина світу не інфернальна. Взагалі, несамовите обзивання ворога, згідно з тим-таки Платоном, - справа, воїна не достойна. Варвар вважає містян звироднілим, зажерливим і розбещеним племенем, яке відпало від витоків. І норовить запхати відщепенців у ці самі витоки й тримати там до повної втрати пульсу.

Але ресурс, який завжди давав цивілізації військову перевагу над варварством, - це обов'язкова і беззастережна пам'ять про полеглих воїнів. Невисока популярність нинішньої масової армії пов'язана з тим, що вона, на відміну від армій давнини, не гарантує посмертного перетворення воїна на демона, якому поклонятимуться після смерті.

Пам'ять про кожного полеглого - це не просто основа перемоги. Це те, що противник прагне знищити або перехопити, як важливий цифровий ресурс. Ось якщо її не буде - у нас просто кривава суперечка двох варварств.

Але вона - є. І це найважливіший блокпост.

ДТ



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Вчера товарищ с гордостью показывал мне подготовленный к покраске кузов его будущей новой игрушки – мерседеса 70-х годов. Главным предметом его гордости было то, что кузов в семидесятых на завод...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...