App Store Google Play

Історія з географією

03.02.2015 10:16
Історія з географією

Отже, Україна знову стала фронтиром. Поняття «фронтíр» (англ. frontier від франц. frontière) означає смугу на пограниччі цивілізованого - в беземоційному, суто операційному сенсі слова - світу й зони загрози, дикого поля, території постійної невизначеності. Нашій країні до цієї ролі не звикати: від раннього Середньовіччя вона була форпостом Європи на кордоні з Великим Степом, звідки на Захід періодично набігали кочовики того чи того походження. Це не наш вибір, так розпорядилися історія та географія, і випробування залишили свій слід у національному характері, навіть якщо хтось вважає це явище застарілою абстракцією.

Але, якщо століття потому історія примудрилася зробити повний оберт, чи означає це автоматично й беззаперечно, що ми перебуваємо повністю по цей бік ментального розлому? Можливо, європейцями ми є тільки номінально, внаслідок примх історії з географією, а насправді, за глибинною суттю речей, залишаємося проміжною ланкою між двома ментальностями? Ще півтора року тому і я, і чимало моїх друзів були схильні до такого бачення самих себе. Події останнього часу маніфестували достатньо проявів свідомості, самоорганізації, відповідальності й інших рис громадянського суспільства, які пов'язуються саме з Європою, щоб упевненіше прокласти на мапі лінію поділу по східному кордону країни.

Однак це не знімає з порядку денно­­го необхідність знову окреслити дефініції. Європа взагалі термін не стільки географічний (як відомо, її від Азії відділяє досить умовний пунктир на мапі), скільки культурний, а відносно віднедавна ще й політичний. Ми сприймаємо її як простір остаточного й беззаперечного панування абсолютних чеснот. Яких саме? Тут складніше, бо аж ніяк не все в повсякденній практиці Євросоюзу (ми ж виходимо з того, що Європа = ЄС) витримує критику, багато того, що нам здається кінцевим результатом розвитку, є лишень проміжним пунктом у пошуках досконалості. Тож Брюсселеві можна докоряти замалою ефективністю, бюрократизмом, забарливістю в ухваленні термінових рішень, потуранням утриманству тощо. Але цивілізаційний феномен, про який тут у нас ідеться, пам'ятає і значно конфліктніші, направду драматичні епізоди.

Щоб далеко не ходити, візьмімо Грецію. До ЄС вона вступила третину століття тому - ще до Іспанії з Португалією. Та і які були сумніви? Країна, що подарувала світові саме слово «демократія», годі вже й казати про засади наук та мистецтв! І що? Попри неоціненний культурний спадок, вона виявилася не готовою до співіснування в глобальному середовищі. Лінощі (для грека-держслужбовця нормою вважається працювати до обіду, а потім проводити сієсту з келихом узо), патронування «своїх» (штати переповнені небожами й хрещениками), звичка витрачати більше, ніж заробляти, рано чи пізно не могли не довести державу до межі банкрутства. Приєднання до зони євро тільки пришвидшило крах і підкреслило жалюгідну реальність. Як виявилося, капітали, що вражали уяву, мали переважно спекулятивний характер, а реальний сектор зводився до туризму й виробництва традиційних сільськогосподарських продуктів на кшталт оливкової олії. Дефолту вдалося уникнути лише завдяки колективним зусиллям усього Євросоюзу, який у відповідь на багатосотмільйонні кредити зажадав суворої економії. Результат: минулої неділі на парламентських виборах перемогла радикальна ліва партія «Сіріза» під популістськими гаслами пом'якшення фінансових обмежень, інак­­ше кажучи шари. Цілком імовірний дальший сценарій - вихід із єврозони й, не виключено, навіть Євросоюзу, аж до пошуків собі якогось нового патрона (у списку кандидатів не на останньому місці Росія).

Тобто сенс не в тому, щоб потрапити до привілейованого клубу країн-аристо­кратів, а щоб запропонувати партнерам щось вартісне. Наприклад, мені не раз доводилося чути, що Польща та країни Балтії влили до щоденної рутини ЄС свіжий струмінь нових ідей і практик, хоча насправді йдеться лише про переконливу реалізацію давно задекларованих принципів. Усередині клубу чи за його ворітьми Україні доведеться долати відстань до «справжньої» Європи - з її трудовою етикою, «тупою» повагою до правил, нетерпимістю до проявів нечесної гри, з її вірою в самоцінність прав та свобод. Це дистанція, що відділяє нас від цивілізації на Заході й споріднює з варварством на Сході. Особливого вибору немає. Або реформи та робота над собою (і тоді виявиться, що ЄС тільки інструмент задля досягнення наших внутрішніх цілей, допоміжний атрибут самореалізації), або капітуляція (і тоді Україну неминуче поглине сусіднє дике поле з перспективою розчинення в його ентропії. І тут ніяка історія не врятує від географії.

Тиждень

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Ярема ГАЛАЙДА

Уроки Пунічних воєн

Друга Пунічна війна. Ганібал розбив римлян при Требії та Тразименському озері. У цих битвах він вирізав майже 60 000(!!!) римлян та їхніх союзників.А потім нова перемога канфагенян: Канни! За 6 (!!!)...
Тимур Желдак

Про кризу виконавців

Якщо БорисФілатич © як називають його деякі опоненти не стане міським головою вдруге, я точно можу сказати, хто в цьому винен. Я не знаю, це «проіскі врагов» чи звичайне нехлюйство, а...
Максим Мірошниченко

Термінатор з Холодного Яру

Якби ми мали якийсь свій Голівуд, то ми б зняли супермегашпіонську драму про ось цього чоловіка. Юрій Горліс-"Горський". Почав служити в українському війську у 1918-го року, долучившись до антигетьман...
Ледь не щодня, читаючи в стрічці новини про ДТП за участю громадського транспорту, я вкотре впевнююся: корупція вбиває! У середньому щодня в автокатастрофах гинуть 16 людей і близько 90 травмуються. Д...