App Store Google Play

Рік, який змінив ЗМІ

16.01.2015 15:59
Рік, який змінив ЗМІ
Рік, що минув, приніс силу силенну викликів українському суспільству. Складнощі змушували як окремих людей, так і цілі спільноти гуртуватися, змінюватися. Вимоги часу диктували нові тренди, проявляли сутності. В медіаспільноті стали говорити про нову якість українського репортажу та журналістики загалом. Події Майдану, анексія Криму та окупація Донбасу підвищили попит на оперативну і достовірну інформацію з фронтів, суспільство поклало ще вищі сподівання на якість роботи ЗМІ, а праця в умовах бойових дій без попереднього досвіду та у дуже стислі строки вимусила багатьох репортерів перепрофілюватися на воєнкорів. Без претензії на всеохоплюючий аналіз, запрошую оглянути, що приніс цей рік зокрема дніпропетровським медіа.

Боротися за право на професію готові не всі

Минулий рік розпочався із одного з найскандальніших для медіаспільноти регіону інцидентів. 26 січня під час розгону майданівців тітушками з-під будівлі Дніпропетровської обласної державної адміністрації постраждали також і журналісти. Знімальна група 34 каналу отримала тілесні ушкодження, зокрема оператор Сергій Кочет був поранений з травматичного пістолета. Також в цей день постраждали журналісти газет «Урядовий кур'єр» та «Вести» - у них відбирали та пошкодили техніку, перешкоджали їхній роботі. Та ці розслідування досі не доведені до завершення.

На запит ІМІ в ГУМВС України в Дніпропетровській області повідомили, що за минулий рік троє осіб визнані винними за статтею 171 ККУ (перешкоджання законній професійній діяльності журналіста) за наслідками подій 26 січня. Суд зобов'язав цих осіб сплатити штраф у розмірі 850 грн. До слова - це мінімальне покарання, яке може понести порушник за перешкоджання роботі працівників ЗМІ.

Справи відносно конкретних журналістів передаються із відомства у відомство. Самі потерпілі по другому, а то і третьому колу дають одні і ті самі пояснення - а віз і нині там.

Про аналогію із 26 січня, яку висловили самі журналісти, я вже писала. Коли 11 листопада під Індустріальним райсудом Дніпропетровська невідомі з міліцейськими шевронами штовхали і затуляли камери журналістам. Тоді міліціонери сказали, що не можуть встановити особи цих людей, бо посвідчення їм не показують, а без заяви журналістів провести службову перевірку не мають підстав. Самі ж кореспонденти вирішили не витрачати час на заяви, не маючи надії на справедливе вирішення питання: камери цілі, ніхто не побитий, емоції вщухли.

На противагу хочу навести два приклади. Протягом минулого року блогер В'ячеслав Поїздник кілька разів ставав жертвою перешкоджання - співробітники міліції вимагали, аби він їх не знімав, хоча перебували при виконанні обов'язків, були вдягнені у службову форму. На початку цього року, вчергове наткнувшись на заборону знімати, В'ячеслав взяв і подав заяву до міліції. У ній дав посилання на публікацію про інцидент та просив відреагувати на поширену інформацію. Внаслідок співробітнику, який затуляв камеру, винесли догану, з особливим складом обіцяли провести профілактичну бесіду. Якщо ця обіцянка справді буде виконана, то це хоч трошки поліпшить культуру спілкування міліції з журналістами та розуміння не лише власних прав, а і прав самих журналістів.

Другий випадок - боротьба журналістки-розслідувачки Ольги Юдіної за доступ до інформації. Фонд соціального страхування не надав їй публічну інформацію на відповідний запит. Журналістка вирішила оскаржити це у суді. Наразі справа перебуває у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Ольга дала прес-конференцію, на якій закликала колег не миритися із нехтуванням права на професію, а добиватися реакції на щонайменші порушення, писати заяви, звернення та позови. Чи сприйняли колеги ці заклики, чи мовчки собі покрутили пальцем біля скроні - питання відкрите, адже деякі газети не цуралися розміщувати замовні матеріали, підготовлені Фондом соцстраху у відповідь на розслідування Юдіної. Проте журналістка заявила про свою готовність іти хоч до Страсбурга навіть через відписку на запит.

Загалом на Дніпропетровщині у 2014 році спостерігачі ІМІ зафіксували 30 порушень свободи слова. Переважна більшість із них - фізична агресія (погрози, побиття, перешкоджання професійній діяльності).

Журналістика і громадянська позиція

Питання одвічне - журналіст має бути лише інформатором, чи поєднувати інформаційну роботу із громадською активністю - здається, у дніпропетровських медійників уже не виникає.

Пам'ятаю, як під час перших тижнів Майдану в Дніпропетровську редакторка регіонального сайту не хотіла фотографуватися із табличкою «I am Ukrainian and I cannot keep calm», популярною тоді серед протестувальників. Вона пояснювала це тим, що є стороннім спостерігачем, а не учасником. Проте вже навесні вона стикнулася із погрозами на свою адресу від прихильників «русского мира» через свою активну громадянську позицію та патріотичні фото. Вірус Революції Гідності похитнув строгу неупередженість.

На перший погляд дніпропетровська медіаспільнота може здатися дещо інертною. Наприклад, коли в інших містах України журналісти протестували проти утворення МінІнформації, вимагаючи не створювати структуру із невизначеними повноваженнями, деінде журналісти збирали підписи під відповідними зверненнями, у Дніпрі обмежилися кількома матеріалами з думками «за» і «проти» та прес-конференцією за участі керівників регіональних ЗМІ, позиції яких, до слова, не були одностайними.

Проте свою громадянську позицію журналісти проявляють в інший спосіб. Більшість із них допомагають військовим та мешканцям Донбасу на прифронтових територіях. Вони їдуть в зону АТО не з камерами, а з цінними пакунками як для військових, так і для цивільних жителів Донбасу. При чому багато хто навіть не афішує своєї діяльності, попри величезний обсяг проробленої волонтерської роботи. Допомагають як друзям, так і колегам, які опинилися за покликом Батьківщини у рядах збройних сил. Така згуртованість та активність, звісно, не є новим явищем минулого року. Проте російська агресія виступила каталізатором для проявлення волонтерських якостей людей, які в першу чергу громадяни, а вже потім - професійні медійники.

Два слова про медіа ринок

Прихід до управління регіоном команди Ігоря Коломойського розпочався з амбітного для медіаспільноти наміру. Заступник голови ОДА Борис Філатов під час однієї з перших зустрічей зі ЗМІ повідомив про намір створити суспільне мовлення на базі ОДТРК. Навіть повідомляв про плани змінити керівника обласного телебачення і запрошував подавати кандидатури на заміщення посади. Проте, як і обіцяв Ігор Коломойський, говорячи про обладміністрацію, так і у медіа середовищі кадрової революції не відбулося. Керівник телекомпанії лишився незмінним, суттєвих новацій у мовленні, крім зміщення політичного вектора, не відбулося. Щоправда громадські активісти, які раніше скаржилися, що їх не пускають на ефіри ОДТРК, тепер стали частими гостями ток-шоу на цьому каналі.

Майдан народив нову хвилю активності громадянської журналістики. Чи не в кожному регіоні стали народжуватися амбітні проекти «на зразок Громадського». Не виключенням став і Дніпропетровськ. Стріми з місцевого Майдану користувалися попитом у різних регіонах України та навіть за її межами. Спроба створити «Живе.ТВ» на місцевому «9 каналі» завершилася нічим, хоча і активізувала інтерактивність глядачів та скайп-включення в телевізійний ефір. Проте якщо говорити саме про громадянську журналістику, то кілька її проявів досі існують у Дніпропетровську. Зокрема на волонтерських засадах працює регіональний кореспондент «Громадського». Відновлює практику стрімів - тепер уже із сесій та роботи комітетів міської ради та громадських зібрань - Freednipro. «Хроніка поточних подій», яка у Києві перестала виходити ще до завершення Майдану, в Дніпропетровську продовжує існувати, щоправда лише у фейсбук-форматі.

Дніпропетровські інтернет-читачі отримали нові ресурси: «Дніпропетровська панорама» та «Главное». Перший має виразну симпатію до команди Коломойського, настільки явну, що автори навіть не обтяжують себе рерайтом фейсбук-постів заступників і радників губернатора, а обмежуються повноцінним їх копіпастом. Сайт «Главное» має акцент на ролі громадських ініціатив. Проводить рейтинг політиків, виокремлює громадські рухи та окремих активістів. Крім того редактор сайту «События Крыма» Руслан Югош, покинувши півострів, започаткував сайт «События Днепропетровска». Проте найбільш відвідуваними традиційно лишаються міські портали, які рясніють рекламою, афішами та подекуди джинсою.

Одною із ключових медіа-інтриг нового року може стати розвиток відносин команди нового голови ОДА та ахметівського «34 каналу». Під час виборів конфлікт тоді кандидата, а нині народного депутата Бориса Філатова із цим телеканалом переживав найгострішу фазу. Один із радників у телефонній розмові з представником ІМІ зазначив, що є питання до того, наскільки законно колись муніципальний канал на 2/3 став належати до ахметівського холдингу. Він також натякнув, що це питання може переглядатися і розслідуватися. Тож виникає питання, чи змінить власника один із найпопулярніших телеканалів регіону?

Та варто згадати відсутність кадрової революції в ОДА, міськраді, а також скасування амбітних планів по реорганізації обласного телебачення, аби не виключати сценарію чергових домовленостей та розв'язання конфлікту полюбовно.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...