App Store Google Play

Стіна існувала завжди

02.01.2015 15:05
Стіна існувала завжди

Російська пропаганда послідовно творила міф, буцім українці з росіянами завше жили душа в душу, а щойно тепер кляті бандерівці нас роз'єднали і поробили ворогами. Але усе це, мовляв, тимчасове явище і не за горами той час, коли ми знову возз'єднаємося в один великий "русскій" народ.

Принаймні на такі твердження можна натрапити у російських підручниках та у висловлюваннях російських політиків і церковних діячів, які вважають, що незважаючи ні на що, ми будемо дружити. Про дружні стосунки говорять навіть Лавров із Путіним.

Це так, як якби вовк відкусив вівці одну ногу, а потім поцікавився, чи вона не образилася. А коли вівця, шкутильгаючи на своїх трьох ногах, вирішила заховатися від вовка за високим парканом, вовк обурився: "Стена на границе может навредить нашим дружественным отношениям".

Днями князь Дмітрій Шаховской разом з іншими представниками "голубої крові" на еміграції заявив свою підтримку Путіну, а при цьому додав: "Это не означает, что Украина – это Россия. Но это означает, что Украина воспринимается как часть России. Воспринимается как что-то единое с Россией".

На цій підставі, мовляв, можна зрозуміти повернення Криму в лоно Росії. Але якби такою логікою керувалися й інші країни Європи, то Швеція могла б захопити Норвегію і Фінляндію, які теж колись були її частиною, а Угорщина – Словаччину й частину Сербії, Румунії та Хорватії.   

Однак твердження про якусь міфічну історичну дружбу в давнину цілковито безпідставні, бо ворогування росіян і українців має уже свої давні й незаперечні традиції: "К сожалению, я должен заключить описание о нравственности малороссиян неприятной чертой, я должен, наконец, сказать о ненависти их к Великороссиянам… Ибо часто услышишь их говорящих: Добрый человек, да москаль", – писав А. Левшин в журналі "Украинский вестник" у 1816 р. І додавав, що в Україні матері лякають дітей словом "москаль".

У 1812 р. російський публіцист П. Чуйкевич фіксував: "Народ не любит россиян, от коих различествует наречием, обычаями и нравами. Имя Москаль служит у них посмейным".

І це через сто років після Полтавської битви, коли русифікація пішла повним ходом. ХІХ сторіччя минуло теж під прапорами русифікації і вичавлення будь-якого українського національного духу. А однак і в 1880 р. Іван Сбітнєв нарікає у журналі "Вестник Европы" на українців: "Туземцы (характерно, що не "братья", а таки туземці, – Ю. В.) насмешливы и не любят ни москалей, ни задесенцев, или, как по их названию, литвинов. Увидя проезжих, оставляют работу, затягивают на счет их ругательные и сатирические песни, сопровождаемые громким смехом и продолжительными отголосками".

Народне ставлення до росіян відображають приказки. Уже понад сто років тому простолюд бачив і розумів те, що й зараз актуальне. Росія, чванячись своєю імперськістю і, наче спрут, вхопившись за колишні свої колонії, геть занедбала свої рідні землі, де панує нужда, бездоріжжя, а щодалі на Схід – тотальне вилюднення.

"Москаль ликом чваниться й кожному під ніс з ним пхається, – каже народ. – Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована. Москаль ликом в'язаний, у ликах ходить, та й всіх у ликах веде".

А цю приказку хоч зараз до Путіна приставляй: "Москаль тоді правду скаже, як чорт молиться стане".

Треба сказати, що вираз "москаль" для українців, білорусів та поляків ніколи не був образливим, бо ці народи у своїй генетичній пам'яті зберегли першоназву Росії – Московія. Європа поволі й зі скрипом, після безлічі нагадувань російських царів прийняла нову назву Московії або ж Тартарії. А от сусідні народи – ні.

Щойно в совєтську епоху цензура почала тотальний наступ на термін "москаль", і в кожному виданні "Кобзаря" справно зазначала, що "москаль" – це "царський солдат". І дарма, що вираз "піде в свою Московщину" тоді втрачає свою логіку.

І це при тому, що у виданнях творів В. Леніна вираз "москаль" у значенні "великорос" зустрічаємо не раз і цілком вільно: "москалі, шовіністи, великоруси хочуть задушити фінів", "москалі, великороси, які завжди поляків давили, хочуть внести в Польщу свій великоруський шовінізм, прикритий назвою комунізму".

Євген Гребінка, перекладаючи поему Пушкіна "Полтава", замість слова русский" вживає слово "москаль": "Возиться годі з москалями, Украйні царством буть пора". А рядок "Казак на север держит путь" Гребінка перекладає так: "Козак в Московщину летить".

Про те, що страшні укропи їдять російських "младєнцев" і відстрілюють снігурів, уже усі чули. Але фантазії про українців поширювалися й раніше. Борис Грінченко у 1899 р. писав драматургу і режисеру Маркові Кропивницькому: "Чи знаєте ви, що декотрі корінні кацапи нас мають ніби за калмиків чи киргизів? Мене спитав один купець: "Скажите, пожалуйста, хохлы, они православные?" А одна курсистка, кровна москвичка, на питання моєї жінки "почему вы не хотите смотреть малороссов?" (тут йшлося про український театр, – Ю. В.) відповіла: "Да ведь это же цыгане".

Такі небилиці вигадували люди неосвічені, або як ми зараз кажемо - "вата". Освічені ж росіяни були свято переконані, що українці їхні брати, але навіть Бєлінський, рецензуючи "Наські українські казки" Осипа Бодянського, зізнавався: "Сочинение отличается самым чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, москалей".

Водорозділ між обома народами останнім часом суттєво розширився, роз'єднавши не тільки українців із росіянами, а навіть українських росіян з російськими громадянами. Останній факт сильно вдарив по імперських амбіціях. Вата ніяк не може для себе усвідомити і пояснити: яким чином так могло статися? І чому росіяни в Латвії та Естонії так виразно демонструють свій російський націоналізм, а в Україні злилися в одно з бандерівцями? Ба більше: йдуть на фронт, щоб убивати російського однокровного агресора!

Щойно зараз, після Майдану і усіх подій, що з ним пов'язані, росіяни починають усвідомлювати й писати про те, що "укры всегда нас, русских, ненавидели и считают нас источником всех своих бед. А во все эти сказки про "братские народы" верили только мы, русские. Украинцы же свято верили и верят только в то, что русские (москали) – это люди второго сорта, угнетатели, сволочи и гады".

Заперечити тут нема чим. Але не ми відкопали сокиру війни.

ТСН 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Максим Мірошниченко

Як нам оздоровити суспільство

Лише активне долучення громадських кіл до життя міста чи держави несе у собі якісь перспективи. Інакше ми приречені на культики капищних жерців, дворових месій чи міських господарників. Бо їх піар-ход...
Останнім часом все більше знецінюється результат вищої освіти в Україні. Після школи абітурієнти складають ЗНО і вступають до вишів, не тому, що бачать себе в тій чи іншій професії, а тому що “т...
Антон МОРОЗ

Fiat justitia et pereat mundus

Ніщо так не загартовує людину, як українські суди. Ви бували колись в українському суді? Чи відчували ви праведні страждання від очікування чергового засідання? Якщо ні, то ви - щаслива людина. Або ж...
Чому ми програємо інформаційну війну країні-агресора? Тому що професійно працюють одиниці, а до рівня пропаганди Росії нам як до Сонця на гвинтокрилі…Без лірикиМене вивів із душевної та професі...