App Store Google Play

Гірка доля українських ЗМІ

24.11.2014 10:51
Гірка доля українських ЗМІ
Великою перевагою Львівського медіафоруму для мене стала можливість подивитися на українські ЗМІ очима іноземних журналістів, дізнатися як працюють європейські редакції та як вони оцінюють стан і проблеми українських медіа. Ейфорія від концентрації зірок журналістики та міжнародних фахівців так і не захлиснула, а оптимізм, на який організатори націлювали спікерів, у мене не вселився. Стало сумно, дуже сумно.

У перший день форуму для багатьох став чи не найцікавішим виступ Сергія Лойка - кореспондента Los Angeles Times. Його виступу передувала презентація серії його ж фоторобіт із зони військових дій на Донбасі. Журналіст розповів, що після повернення із Донецького аеропорту він став бажаним гостем для українських телестудій. «Це ж смішно. Приїхав якийсь американський москаль і розповідає, що коїться у вас в аеропорту. Я не побачив там натовпи українських журналістів, готових знімати. Це ваша війна. Ви мусите її переварити», - наголосив під час виступу Лойко.

 

джерело фото

Це стало тою правдою, що коле очі. Важко говорити про конкретні цифри, але цілком може бути, що закордонних журналістів у так званій зоні АТО побувало більше, ніж українських. Німці, поляки, французи, американці та інші тижнями, а то і місяцями роз'їжджали по Донбасу. Звісно, у нас є і українські журналісти, які присвячували тривалі відрядження висвітленню військового конфлікту. Але це одиниці.

Безперечно, не можна забувати про серйозні загрози. Деяким українським журналістам не варто і близько під'їжджати до Донецька - вони у «чорних списках» сепаратистів. І це реальна перепона для їхньої роботи на Донбасі. 4 українських журналісти досі знаходяться у полоні.

Хтось каже і про те, що українським журналістам важко бути неупередженими в силу громадянської позиції, і тому репортажі закордонних колег значно об'єктивніші, тому багато надій покладається саме на їхню активність. Та все значно прагматичніше.

На тренінгу з безпеки роботи журналістів у гарячих точках, який проводив ІМІ після медіафоруму, журналіст-фрілансер Анатолій Морозов дав відповідь на питання, яке тривалий час мене муляло: як оцінити небезпеки і вирішити, куди варто, а куди не варто лізти, чи вартує інформація тих ризиків, на які йде журналіст аби її отримати? Відповідь проста і прагматична - оцініть вартість тої інформації. Який гонорар вам пропонує редакція, які кошти вона виділяє на забезпечення поїздки та безпеки журналіста.

Отут можна посміятися крізь сльози. Навіть центральні редакції не завжди можуть забезпечити своїх кореспондентів бронежилетами і касками. А що й казати про високі гонорари за роботу в умовах значного ризику, чи навіть страховки. І вже мовчу про можливості регіональних ЗМІ. У прикордонних до конфлікту областях у них більше можливостей отримати інформацію, але значно менше можливостей забезпечити собі належні умови роботи. Деякі регіональні редакції ледь зводять кінці з кінцями навіть нещадно до читача заповнюючи свої шпальти та ефіри джинсою. Тому і виходить, що за інформацією про перебіг військових дій їдуть або закордонні кореспонденти, або відчайдухи, які відчувають важливість своєї роботи на фронті.

Але той, хто шукає - знаходить. Зокрема заступниця головреда Kyiv Post Катерина Горчинська на медіа форумі зазначила, що їхня редакція не мала коштів на відрядження журналістів до Криму та Донбасу. Але аби не позбавляти своїх читачів важливої інформації про перебіг конфліктів там, вони зверталися до міжнародних організацій, писали заявки на гранти і у такий спосіб отримали кошти на поїздки для своїх кореспондентів.

Тож замість нарікати на складну долю, особливо регіональним редакціям, дуже радила би скидати свій заскорузлий панцир, розширювати світогляд, бувати на форумах і тренінгах, знайомитися з фахівцями та міжнародними журналістами - шукати можливостей, а не зашиватися в обмеженість своїх ресурсів. Тільки тоді можна говорити про нову якість журналістської роботи та зростання професійності кожного рядового бійця інформаційного фронту.



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...