App Store Google Play

Європа – плюс?

05.07.2014 17:05
Європа – плюс?

Хочеться договорити. Нібито є теми й актуальніші, проте цей хвостик думки дуже важливо не загубити, не зам’яти.

Отже, ще раз: чому, власне, Європа? Нащо вже вона нам так здалася? І чому коли ми вживаємо назву цієї географічної абстракції в квадраті (бо ніхто, здається, так до кінця й не домовився, де її межі й кордони), то неодмінно зі знаком «плюс»? Мовляв, Азія – то погано, а Європа – то автоматично добре. Такий собі вирій, місто сонця й водночас обитель святого Грааля.

Утім, одна інтегральна вкрай важлива якість у Європи є, вона називається «громадянське суспільство». Життя тут відформатовувалося таким чином, що без прямої участі вільних громадян у керуванні суспільними механізмами весь державний віз не їде. Виключено. Виймання того базового елемента негайно призводить до занепаду й колапсу – байдуже, яких форм це набирає: фашизму чи мафії. А так, якщо замислитися, нічого поганого в Азії немає. Враховуючи те, що Азій багато: є Середня,є Південно-Східна, є Близький Схід, є Індія, є великий Китай... Як порівнювати Південну Корею з Бангладеш? А Північну?

У засадах, скажімо, далекосхідних культур лежить передусім ієрархія, яка ніяк спеціально не виховується. Вона просто визнається, відчувається і все. Мій родич, фізик-теоретик світового рівня, поїхав нещодавно вперше на семінар до Японії. Слід додати, що люди цього фаху – замкнена каста, випадкові туди не потрапляють, ну й авторитет у кожного з них такий високий, що, як казали в нас на кіностудії, «мірятися об’єктивами» – заняття, що начисто позбавлене сенсу. Далі картинка з натури: понеділок, токійський університет (уже не знаю, який саме), ранкове засідання, з якого в усьому світі цілком однаково починається важкий тиждень фізика. Тут координуються думки, напрями, здогадки, ілюзії... Посиділи кілька годин, пограли в бісер – і гайда вирішувати проблеми світоустрою! Гаразд, зібралися, сидять. Сидять п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять. Мовчать. Мій кузен спершу вирішив, що на когось високоповажного чекають. Потім подумав, що це така японська традиція. А тоді перестав гадати й став запитувати в присутніх, що в біса тут коїться. Його відразу тихенько зацькували: не смикайся! Виявляється, керівник семінару, японський професор, поринув у свої думки. Відволікати його не можна категорично. Станеш професором – сам тягнутимеш час, а поки що поважай старшого.

Сам по собі принцип делегування повноважень не має альтернативи, хоча людство щосили намагається переконати себе в зворотному. Так звані форми прямої демократії (наприклад, електронне голосування, яке останнім часом має чимало адептів) досі не довели своєї спроможності. Різні форми «горизонтального менеджменту» в економіці на кшталт кооперації, подекуди досить складні й розгалужені, також мають характер ексцесів. Анархо-синдикалізм – надзвичайно приваблива модель, якби вона ще працювала. Але щоб зрозуміти, де закінчується шанування професора чи імператора й починається шанування ікон товариша Кім Чен Ина, треба самому бути трохи японцем чи корейцем. У будь-якому разі без дуже розвиненої культури гасло «ти – начальник, я – дурак» призводить до тих наслідків, які ми надто добре вивчили в його євразійському варіанті.

Мусульманський світ колись винайшов досить досконалі для свого часу культурні механізми формування й просування громадської думки: Мечеть та Базар. Те, що в новітні часи ці інструменти дають регулярний збій, ще не означає, що вони не мають перспективи. Головне, що вони є. Будь-якому суспільству потрібні паралельні схеми прийняття рішень – від генерації ідей до навичок взаємодії поза офіційними схемами. Коли така система кровообігу, вона ж регулятор, вона ж запобіжник, перестає працювати, починається або Сомалі, або якась «Ісламська держава Іраку та Леванту».

Україна не має заново винаходити для себе Європу. У нас від часів пізнього Середньовіччя збереглися традиції, але не збереглися інститути. Стихійне народження (чи відродження?) форм громадянського суспільства під час Майдану доводить нашу спорідненість саме з європейською цивілізацією. Виявляється, ми думаємо в однаковий спосіб із нашими західними сусідами, треба лише навчитися в більш-менш звичному режимі втілювати наше думання в життя. А що таке, перепрошую, Євразія (себто Азія мінус культура), ми наочно спостерігаємо на схід від наших кордонів. Це перекладання відповідальності нагору разом із обожнюванням лідера, уніфікацією думок і ненавистю до всіх, хто відчуває інакше. Ми те проходили.

Тиждень 

 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...