App Store Google Play

Усі сто вісімдесят градусів

24.06.2014 12:51
Усі сто вісімдесят градусів
"Мені насправді байдуже, хто захистить мене і моїх дітей від українських касетних бомб - росіяни чи кадировці", - говорить зі сцени Л., луганська поетеса.

Ми в Берліні, беремо участь у публічній дискусії про Євромайдан та його наслідки. Вперше з часів революції я напряму сперечаюся з - як би найкраще це назвати - "протилежною стороною конфлікту". Система уявлень Л. однозначно протилежна моїй. Для неї те, що трапилось у Києві в лютому - переворот, київський уряд - хунта, а ті, кого ми називаємо терористами і бандитами - захисники й визволителі Донбасу від окупаційних українських силовиків. Усі сто вісімдесят градусів у чистому вигляді, так би мовити. Донбас вона, до речі, найчастіше називає у множині - "наші республіки". Іноді каже "наші молоді незалежні республіки".

Берлінська людність захоплена драматизмом сценічної суперечки. В Україні щось подібне навряд чи було б можливе. Стільки пристрасті наживо!

"Я хочу вірити, що це театр, - кажу я публіці. - Що моя опонентка Л. просто занадто глибоко ввійшла у роль. Почала нею жити, повірила в неї, щиро намагається зіграти її на належному рівні. Я знаю ці думки, цей спосіб мислення, який вона тут репрезентує. Для мене шок не в самих цих думках, бо що в них нового. Шоком для мене є те, що саме вона, Л., їх відстоює".

Так, це вона, а не якась там Неля Штепа чи кримінальна "баба Наташа". Не зечка, не сучка, не алкоголічка й не наркоманка, а цілком собі нормальна Л., поетеса. Що з цим робити?

Можливо, це романтизм. Зараз я поясню, що маю на увазі - романтичний потяг до народження чогось нового. Тобто бажання стати першою національною поетесою нової нації, наприклад. Ще в ХІХ сторіччі таке траплялося - поети-романтики вигадували собі народи і духовно їх очолювали. Та й не тільки духовно, але й мілітарно: деякі з них своїми полум'яними рядками розпалювали цілі повстання і визвольні війни. У ХІХ сторіччі з цим було класно - стільки поетичних вакансій, стільки вільного простору на полях націєвигадування й націєтворення! От тільки ми сьогодні вже не в ХІХ сторіччі. Пізнувато буде запалювати поетичним рядком усіх тих шарікових, що їх Л. називає тепер "народом Донбасу". Та й не складеться з шарікових народу, безнадійна це справа.

Можливо, це ніякий не романтизм, а його протилежність - прагматизм. Тобто Л. побачила себе на чолі якоїсь майбутньої спілки письменників, незалежної від Києва з його хунтою. Побачила новий незалежний літературний процес, виступи нових поетів республіки на багатотисячних мітингах, десятки й сотні поетичних збірок, у яких оспівано подвиг простих луганських героїв, що безстрашно б'ють "бандерівського (чи то пак бендерівського) окупанта" на землі і в повітрі, з калашів, гранатометів та ПЗРК. Тільки от - знову ж таки - фактор шарікових. Не віриться мені, що їм потрібна героїчна нова поезія. Все, що їм нині потрібно - це підмога з Росії, бажано танками й ракетами. І вони її мають.

Я хочу сказати, що з Л. не так усе просто. Ось я вже з тиждень ламаю голову, що з нею, і знаходжу лише припущення, а справжньої відповіді не маю.

Тим часом мені прийшла пора летіти з Берліна. На летовищі в Теґелі службовець авіаліній, молодий чоловік серйозного і я сказав би вдумливого вигляду, реєструючи мене на літак, дивиться в паспорт і зненацька звертається: "Пане Андрухович, можна поставити вам запитання?" Я погоджуюся, він запитує: "Як ви оцінюєте ситуацію у вашій країні?"

Я відповідаю: "Це війна. Бойові дії ведуться тільки в одному регіоні, найсхіднішому, але насправді це торкається кожного. Наша країна живе у війні, вся країна". "Я правильно розумію, що вам це влаштувала Росія?" - продовжує службовець. "Абсолютно правильно", - кажу йому. "Але навіть не сумнівайтеся, - рішуче відповідає він, - Європа вас у біді не покине. Ви не залишитеся сам на сам з вашим ворогом".

Службовець говорить це так упевнено, ніби він є щонайменше головою Єврокомісії. Ех, якби й справді це він був головою Єврокомісії!

"Насправді Путін домігся лиш одного, - підсумовує німець. - Ваша країна тепер обов'язково буде в Євросоюзі". "І так само в НАТО", - погоджуюся з ним. "Обов'язково, - погоджується він зі мною. - Дурість має бути покарано".

Віддаючи мені посадковий квиток, службовець тисне мою руку. Його побажання гарного польоту я сприймаю як красиву метафору. Тим більше, що він додає: "Гарного польоту вашій країні".

Це красива фраза, але ота про дурість мені подобається більше.

ТСН

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Блог у депутата та лайки на проекти рішення – фантастика чи реальність? У містах Львів та Київ наприклад для міського депутата – це буденність, а для Кривого Рогу – фантастика. Які і...
7 грудня відбулася прем’єра фільму українського виробництва “Кіборги”. Допрем’єрний показ пройшов 28 листопада, на нього завітали військовослужбовці, реальні кіборги та їх сімї...
Вчора мій друг Андрій Денисенко ризикнув використати щодо наших політиків таке давно поховане у пісках забуття поняття, як моральність. Точніше: аморальність. Чим викликав у мене глибокий подив.У нашо...
Юрій Фоменко

Лютий 2015 року

Лютий 2015 року. Заграви і канонади на Дебальцевській стороні.З сторони Глодосово, степом на блокпост, вийшла літня жіночка з хлопчиком років чотирьох-п'яти. Ледь одягнені,тремтячи від холода, стояли...