App Store Google Play

Сашко Дерманський: Сучасні діти більше знають і рано дорослішають

22.06.2014 12:47
Сашко Дерманський: Сучасні діти більше знають і рано дорослішають

Сашко Дерманський – відомий український письменник, який пише для дітей. Маленькі читачі та їхній батьки добре знають історії про вужа Ониська, Чудове Чудовисько та інших казкових героїв.

Щойно Сашко Дерманський закінчив працювати над рукописом третьої книжки в серії "Чудове Чудовисько".

В очікуванні на нову книжку "Українська правда. Життя" зустрілась із письменником і розпитала про нову книжку, заохочення читання в дітей, боротьбу між гаджетами та книжками, а також про інші цікаві речі.

- Розкажи про нову книжку. Це фінальна частина трилогії про "Чудове чудовисько"?

- Я був би обережним із словом "фінальна". От і Іван Малкович уже питає, чи буде продовження. І я не можу виключати, що буде.

Я дуже довго народжував цю книжку – з різних причин вона затягнулася на три роки. Текст не любить, коли пишеш розділ чи піврозділа, а потім за місяць повертаєшся до писання знову. Треба писати, постійно думати, крутити в голові події та героїв – і тоді письмо рухає саму історію.

Не хочеться розкривати карти. Можу лиш сказати, що ця частина називатиметься "Чудове Чудовисько і Погане Поганисько". І ще - книжка не оригінальна – вона знову про дружбу, знову про пригоди, знову там є місця, над якими можна посміятися, знову багато загадок і несподіванок. І знову наші перемогли.

Вже є перша схвальна рецензія - від дочки Влади. Вперше в мене була розлога розмова про книжку з донькою. Вона прочитала рукопис, робила помітки, зачитувала окремі епізоди.

Зараз я з певною осторогою чекаю, що скаже Іван Малкович. До речі, я досі зберігаю смс, отримане посеред ночі, де він схвально відгукнувся про другу книжку. Телефони я міняв, але цю смс зберігаю та іноді нею хизуюся.

Також я чекаю плідної роботи художника, бо дуже хочеться мати книжку на Форум видавців.

- Як ти ставишся до дефініції "дитячий письменник"?

- Письменник та й письменник. Хтось ображається, бо є ставлення до дитячої літератури як до неповноцінної. Хтось радіє, бо для того, аби писати для дітей, потрібно мати особливий хист.

Я особисто ставлюся нейтрально до визначення "дитячий письменник". Але знаю, що пишу не тільки для дітей – у моїх дитячих текстів є і дорослі читачі.

 

- Це дуже цікаво. Навіщо дорослі читачі читають дитячі книжки?

- Не знаю. Ми про це міркували в Миколаєві два тижні тому під час симпозіуму "Україна, діти, час".

- Які версії пояснення звучали?

- Версії були різні. Однієї думки не було.

Коли я пишу для дітей, коли працюю вночі на кухні, аби не заважати родині, то час від часу починаю сміятися та почуваюся щасливим у такі моменти. Інший епізод – покупці у видавництві "А-ба-ба-га-ла-ма-га", де я сидів і дописував книжку, часто запитували в мене особисто, коли ж я допишу книжку. І серед них якось прийшов юнак років 20-ти, котрий купував "Чудовисько" для себе.

Коли говорив мені про захоплення прочитаним, склалося враження, що він почувається щасливим.

Можливо, дорослі читають і пишуть книжки для дітей для того, аби відчути отакі миті щастя.

- Тобто сучасна українська література для дорослих такого відчуття щастя не дає?

- Я останнім часом мало за цим стежу, хоча намагаюся оминати увагою новинками знайомих письменників. Років п’ять-десять тому я читав усю дитячу літературу, що виходила в Україні.

- І як?

- Останні тенденції мені мало знайомі. Більше хочеться встигнути зробити щось своє.

Я вже говорив, що третя книжка з серії про "Чудове чудовисько" писалася довго і важко: починав, кидав, повертався, знову кидав. Часом здавалося, що не допишу ніколи. У цих змаганнях із самим собою не дуже хотілося читати чужі тексти. Лише із сумом спостерігав, що в когось знову вийшла нова книжка, що минув іще один Форум, на який я не поїхав.

- А якими були враження п’ятирічної давності?

- Був період, коли в дитячій літературі сталося пожвавлення. З’явилися нові якісні видавництва, котрі видавали або багато і непогано, або не дуже багато і дуже якісно.

Цікавим був досвід видавництва "Грані-Т", котре багато експериментувало та запрошувало до співпраці письменників, які раніше взагалі ніколи для дітей не писали. Так з’явилися твори знаних письменників для дітей – Любка Дереша, Лариси Денисенко.

І деякі автори знайшли себе в дитячій літературі. Наприклад, Іван Андрусяк, який перетворився на дуже доброго дитячого письменника. Також з’явилося багато нових молодих авторів, які пишуть для дітей.

- Тобто перекваліфікація письменника, котрий пише для дорослих, на письменника, котрий пише для дітей, можлива?

- Це залежить від того, чи лишилася в людині якась дитяча іскорка. Якщо лишилася – то успіх можливий. Якщо ні – то ні. Є багато прикладів того, як хтось спробував, але для дітей не дуже добре вийшло. Наприклад, книжки Івана Андрусяка читала моя донька, і вони їй цікаві.

А так я і не згадаю багато інших прикладів такої перекваліфікації. Хоча є загальновідомі приклади того, як тексти, писані як дорослі, або як навчальні поповнили полицю світової дитячої класики. Навіть Андерсен адресував свої казки насамперед дорослим.

- З числа українських "дорослих" письменників є Ірен Роздобудько, Галина Вдовиченко – вони продовжують писати і для дітей теж.

- Для них це, напевно, все ж таки хобі. Я підозрюю, що вони більше працюють над речами дорослими. А писання для дітей – це як віддушина.

- Що може бути мірилом успіху роботи дитячого письменника? Премії? Наклади? Реакція читачів?

- Ми розуміємо українську ситуацію. Добрий наклад – це 5 тисяч. Частіше – 3 тисячі а то і 1 тисяча.

Немає мережі розповсюдження, немає книгарень навіть у Києві – я вже не кажу про містечка, смт і села. Про гонорари – промовчу.

Для мене успіх – це існування певного кола читачів, людей, які від тебе щось чекають.

Це усвідомлення найбільш приємне, коли зустрічаєшся з читачами, коли ідеш до школи, до бібліотеки. Коли бачиш дітвору, котра прочитала, і їм цікаво побачити письменника. Це успіх.

Міряти іншими критеріями в обставинах української літератури я не бачу можливим. Хоча хотілося би говорити про авторів, які мають наклади у 100-200 тисяч, як це буває в світі. Хоча і в світі не так багато письменників, які живуть лише зі свої письменницької праці.

- Якби письменник Сашко Дерманський міг би змінити культуру писання, видавання та продавання дитячої літератури, то що би ти змінив?

- Ідеальної ситуації не буває. Я не бачу глибокого сенсу в тому, що зараз почну мріяти – можна створити чергову казку, але ж вона буде далекою від реальності. Проте...

Мені хотілося б, щоб від народження батьки дитині читали. Було б добре, якби, як в англійській програмі "Book Box", при народженні дитини батькам би надсилали пакуночок з книжками для дітей. Тобто держава би сприяла популяризації читання.

Якщо говорити про школу, то тут важлива роль вчителів. За багато років шкільних зустрічей з дітлахами в ролі автора я лише декілька разів був по-справжньому вражений тим, як вчителька підготувала дітей. Наприклад, коли у кожного з них був примірник книжки, яку їм приніс Святий Миколай, кожен намалював картинки за мотивами книжки, всі мають безліч питань, пропонують ідеї для продовження тієї чи іншої книжки.

А почалося все з того, що вчителька на кожному уроці виділяла 10 хвилин, аби почитати дітям вголос. Так діти зрозуміли, що книжка це цікаво, як і комп’ютер, планшет чи телефон. Адже не у всіх сім’ях культивується читання – деякі діти ніколи не бачили книжки в руках батьків. Тому для популяризації читання потрібні справжні вчителі. На жаль, таких педагогів пора заносити до Червоної книги.

Якщо говорити про видавництва, то вони би мали розкошувати, дозволяючи собі великі наклади, і щоб численні книгарні, де працюють кваліфіковані продавці, продавали би ті наклади.

Автори мали би бути зацікавлені, щоб відчувати мотивацію для творчості та праці. Пристойні гонорари – доволі корисна річ у житті письменника.

- Гроші мотивують?

- Не хочеться скаржитися, але було б добре, якби письменник міг півроку жити за отримані за книжку кошти і спокійно писати наступну, а не крутився білкою в колесі, щоб забезпечити необхідним сім'ю. Тоді б і якісної літератури стало більше.

Тут би теж могла допомогти держава, закуповуючи книжки до бібліотек. Але постає запитання – які книжки, яких авторів, яких видавництв. Тут починаються підкилимні процеси. І часто в списках закупівель видно книжки незрозумілого походження, від авторів і видавців, про яких чуємо вперше.

 

- Чи справді сучасні діти такі зіпсуті новими гаджетами, що не читають? Чи крадуть гаджети читачів у книжки?

- Я би аж так не драматизував. Пам’ятаю своє дитинство. З тих дітей, які мене оточували в моєму селі, я не можу пригадати когось, хто читав. В них були інші інтереси та забавки. І гаджетів тоді не було.

А от ми зі старшим братом читали багато. Позаписувалися в усі доступні бібліотеки – дитячу районну, дорослу районну, шкільну, місцеву сільську бібліотеку.

Думаю, в усі часи існували люди, котрі люблять читати, і люди, байдужі до книжки.

- Від чого це залежить? Що визначає, чи читатиме людина?

- Дуже багато залежить від того, що дитина бачить у сім’ї. Якщо батьки не читають, то немає з кого брати приклад. Тоді читання не виглядає як життєва необхідність. І тут може допомогти щасливий випадок, якщо дитині хтось підсуне книжку, що захопить з перших сторінок, щоб дитина відчула кайф читання.

Звісно, зараз у книжки є багато конкурентів – можна погратися в комп'ютерні ігри, полазити в інтернеті. Тож на читання часу може просто не вистачати.

- Але ж є посередники – і власне електронні книжки як гаджети, і інтерактивні книжки.

- Електронні книжки також передбачають процес читання. Це різновид втілення та функціонування тексту. Я думаю, що електронну книжку читають ті, хто вже любить читати. Тож електронна форма книжки не гарантує того, що її охоче читатимуть прихильники віртуальних забав.

Людина або читає — і паперові, й електронні книжки, або ж не читає ніяких. Тому я знову наголошую на важливості привчити дитину до читання. І це треба робити якомога раніше — в родині й у в школі.

- Які вони – сучасні діти?

- Такі ж, як і несучасні.

Вони люблять пригоди, казку, дива, веселощі. Жодна дитина не скаже, що любить нудні книжки, де немає ніяких пригод і магії, і де все так, як у житті.

Сучасні діти більше знають, бо мають легший доступ до інформації. А ще вони швидше дорослішають – і розумово, і фізично. От у мене є донька, їй вже майже 13 років – і це вже майже доросла людина, котрій залишилося лише інтелектуально розвиватися, фізіологічно вона майже доросла.

Не знаю, чи такий простий доступ до будь-якої інформації абсолютно корисний. Мабуть, ні. Вони в інтернеті в три кліки можуть побачити те, що б їм не варто було бачити в їхньому віці.

- Давай продовжимо цю розмову про те, що варто і не варто бачити дітям. Яка та інформація, котрої не варто було би бачити? Яка тут роль батьківського контролю? Де межа? Наскільки батьки мають право визначати за дитину, що їй знати, і чого їй не знати?

- Складне запитання. Іноді бувають патові ситуації, коли ти не розумієш, як діяти – навіть якщо ідеться про дитину, яку знаєш з пелюшок.

Я не знаю, як обмежувати. Але мені не хотілося б, щоб дитина змалку лазила по сайтах для дорослих.

- А з якого віку по таких сайтах можна лазити?

- Думаю, з віку, коли дитина розуміє, що відбувається на цьому відео. Тоді дитяча психіка принаймні не травмуватиметься.

Це рятує батьків від певних пояснень, від розмов на якісь теми, на які ми не вміємо говорити, бо з нами ніхто про це не говорив.

- А ти як тато відчуваєш брак літератури, котру можна було би дати дитині замість розмови на проблемні теми? Ти як письменник був би готовий таку літературу писати?

- Література має давати певні рецепти - особливо для підлітків.

- Про що могла би бути така література?

- Про першу закоханість, особливо про перше невзаємне кохання. Про перші стосунки, про зацікавленість, про гендерні ролі, про незаплановану ранню вагітність, небезпеки впливів злочинного світу, шкідливі звички, наркоманію...

Про те, що у світі бувають такі речі, з якими живеш поруч, але можеш з ними ніколи не зустрічатися – як, наприклад, діти з інвалідністю, котрих в Україні досі "ховають" від суспільства. Діти їх не бачать в школі, не бачать їх на вулиці…

Було би добре, якби існували такі корисні і водночас цікаві книжки.

 

- Ти би сам такі книжки писав?

- Писав би, коли б відчув, що до цього готовий. Я ж пишу не лише заради гонорарів, а для задоволення. Коли відчую, що отримаю задоволення від такої праці, то можу взятися.

Разом з тим, мабуть, поки що я трохи боюся братися за таку книжку. Це дуже серйозно та відповідально.

УП-Життя 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Юрій Фоменко

На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього.  Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист з землі назустріч па...
Наше суспільство ще не готове для дозволу на вільне володіння автомобілем.Між тим, на руках у людей накопичилася значна кількість автомобілів - як легальних, так і ні (у тому рахунку, завезених із зон...
Історія індустріальних парків в Європі налічує більше ста років. Їх початкова концепція - створення оптимальних умов для роботи промислових підприємств - актуальна до сих пір. В Європі індустріал...
Тимур Желдак

Про лемінгів

Вони живуть з нами в одному місті, їздять з нами в трамваї і - в більшості - живуть на наші податки.Щоранку вони вишиковуються в черги - символ щасливої радянської молодості - за краплиною ворожої про...