App Store Google Play

Наступний рівень

29.04.2014 11:02
Наступний рівень

У ці дні і навіть тижні кожна книжка відкривається, щоб бути за хвилину закритою і відкладеною на полицю. Спроба подивитися кіно в телевізорі через декілька хвилин призводить до перемикання на канали новин. Так само з комп'ютером – новий стягнений фільм не витримує конкуренції і вже через декілька хвилин знову працює браузер на новинних інтернет-сторінках. Цілодобова інформаційна параноя. І ранок замість кави починається з новин із Донецька та Луганська.

Дивовижна логіка поведінки людей після затяжного стресу. Тобто саме "логіка" як така просто зникає на очах. Таки чотири місяці протистояння і кривавих розстрілів, тортур, викрадень, беззаконня в судах і катування в СІЗО, постійна присутність поряд агресивних мас люмпену, гопників та іншого відверто асоціального елементу - це таки могутня психоделічна зброя масового ураження. А додайте сюди цілодобове напруження в очікуванні силового сценарію, постійні провокації, телевізійна брехня. Навіть залізні нерви ветеранів військових дій не витримають у таких координатах буття. То що вже говорити про вічно терпеливих і миролюбних цивільних українців. І на додачу – військове вторгнення росіян, окупація та очікування "великої" війни під постійні провокації алкоголічних "ватників" та прикормлених агентів "русскаго міра", "колорадосів" та "сепаратистів".

Одні впадають в апатію – "все пропало", інші активно готуються до "затяжної оборони від агресора". Але найважче тим, хто так і не припинив "війну у самому собі". Саме ці, сповнені гніву й адреналіну, вимагають все й одразу - негайно усіх "люструвати, розстріляти, посадити". І такі люди "з війною в собі" конструктив і солідарність оточуючих просто перестали помічати. Осліпли та оглухли? Бо є й інші, які до речі, не були на Майдані. Це місцеві мешканці прикордонних з агресивною Росією містечок і сіл, які демонструють таку саму солідарність, як раніше люди на зимовому промерзлому Євромайдані. Одні допомагають речами, інші – харчами і готовою домашньою їжею, а ще інші – просто фізично і морально підставляють плече. Адже тисячі вояків були просто перекинуті у голий вітряний степ. Цілі товариства організовують матеріально-технічне постачання для передислокованих військ і щойно змобілізованих новобранців. Навіть церкви та громади. Люди творять дива – за власний кошт ремонтують броньовану техніку для війська, патрулюють кордон на приватних гелікоптерах. Волонтери на материку облаштовують побут сімей військових із захопленого російським окупантом Криму. І багато людей вже місяцями переймаються щоденною турботою за покаліченими та пораненими у столичній масакрі. У режимі постійної нестабільності і одночасних спроб трансформації країни роботи вистачить усім – було б бажання.

Апатія та ірраціональний потяг повернутися у звичне "життя по-старому" є зараз не менш небезпечними, ніж озброєні до зубів "зелені чоловічки з ГРУ Генштабу ЗС РФ". Ми надовго випали з пострадянської цвинтарної "стабільності". Хоча й не ми одні – світ втратив status quo. І тепер нам просто необхідно навчитися жити у режимі перманентного конфлікту. І так триватиме мінімум до фізичного кінця режиму Путіна, який цілодобово вестиме війну усіма доступними методами проти нас усіх. І ще не гарантія, що навіть у післяпутінську добу цей режим зовнішнього тиску та постійного втручання припиниться.

Сьогодні важливо весь час діяти. Виганяти продажних суддів, міняти мєнтів на міліціонерів, ламати схеми хабарів і відкатів, ставити на місце партійних чиновників та місцеву владу. Та ще тисячі нагальних справ. Важливий поступ вперед. Важливі швидкі зміни системи і правил. Наш порятунок від загарбання – успішна трансформація суспільства і країни. Лише успішний український проект може зупинити російський нацизм на наших кордонах і переламати східну інтифаду доморощених сепаратистів та їх інструкторів з ФСБ РФ.

І небезпека не так на кордонах та в окупованому Криму, як тут поряд по-сусідству. Бо синдром "Помаранчевої контреволюції" знову нависає у вигляді традиційних українських Дамоклових грабель. Принцип 2005-го: ми своє відстояли-відбороли, тепер нам час відпочити і дивитися щоденний серіал по телевізору, як у "тих у владі" все валиться з рук. Знову час обурюватися і час нарікати. Півтора місяці минуло – де "факінг" зміни, де європейський рівень життя й достатку, де усі впіймані й покарані, де усі награбовані "регіоналами" гроші?! Зрештою, де сотні тисяч вишколених, освічених і чесних чиновників на всіх щаблях влади, достойних міліціонерів на вулицях і справедливих та непідкупних суддів з прокурорами від Чопа до Луганська?! Чому не забезпечили?!

Критиків вистачає – з них можна б було армію сколотити. І це не лише "диванна сотня" із соцмереж – це тисячі тих, хто усю революцію переглянув лише по телевізору. І ці легіони "нині непримиренних" не стояли ні на нічних вогненних барикадах, не ходили під кийки чи кулі беркутні, не патрулювали свої мікрорайони від заїжджих гопників. Ще декілька місяців тому вони терпеливо й мовчки чекали кінця першого терміну Януковича і максимум їх "нелояльності донецьким" тоді – це суперечки, чи буде в того другий. Їх найбільший "спротив системі" роками зводився до анекдотів про Азарова, фото-жаб у Фейсбуці. І раптом сьогодні їх усіх ніби підмінили. Вони у "броніках" та камуфляжі, вони при зброї і в балаклавах – такі грізні і войовничі. Аж хочеться підійти і так ввічливо спитати: "А де ви, прошу пана, були 20-го лютого?" І вони чомусь і далі в центрі столиці – не у херсонському степу, не на луганському кордоні, не на харківському "прозорому" російсько-українському пропускному пункті.

А система "смотрящих від сім'ї", совково-кримінальна братва і її ОПГ у вигляді Партії Регіонів та комуністів нікуди не ділися. Такий Майдан їх вже не лякає. У них передчуття "реставрації", хоча б і на російських штиках.

Лютнева антикримінальна революція, як її багато хто бачить, не зняла проблеми совкового плебсу, який живе за лекалами кримінально-адміністративної системи. Просто він нікуди і не зникав. Ці тисячі агресивних "ватників", які загаджували Маріїнський парк під прапорами Партії Регіонів, які із завзяттям карателів відрізали голови і вбивали арматурою мітингувальників Євромайдану 18-го лютого – усі вони й далі наші співгромадяни. Вони нічого так і не зрозуміли, бо ненависть ніколи не замінить розум. На совковому полі ніколи не проросте зерно толерантності.

Напевно багато хто з них повернувся назад додому у Харків, Крим, Донецьк і Луганськ. І тут у всіх своїх рідних "словянськах та краматорськах" занурився у звичну депресивну совково-кримінальну стихію. І вже "вдома" свою колективну непримиренну ненависть до тих "майданутих гейропейців", всяких "правосєків" та інших "бендеровців" сублімував у російський окупаційний триколор, у "беркут-беркут", у захоплення і штурми, у відкритий антисемітизм, у гоп-стопи і грабунок, у погроми ромів, у розбої і катування заручників, зрештою у нищенні усього українського і садистському розпорюванні животів закатованим дончанам, які насмілилися бути українцями. Їх страхи й неосвіченість помножені на стереотипи неосталінської телепропаганди "руссо-ТБ" вирвалися на волю. Вирвалися, бо вже не має жодної сили, ні начальника, ні міліції, ні всяких януковичів, які б покарали цю більшовицьку криваву вольницю. Люмпен і кримінал заволодів вулицею і ніби опинився всередині радянського фільму "Холодне літо 53-го". Там за сюжетом також бандити після смерті Сталіна відчули свою всесильність і вседозволеність, як і ці наші громадяни, що побачили ганебний "кінець" свого Януковича, який їх покинув, чи просто "кинув" в обмін на награбовані золоті батони. Але бажання раба якомога швидше передати свою свободу швидко й легко трансформується у "путін-путін". Як сказав ленінський пропагандист Горький: "Рожденный ползать - летать не может!"

Але поряд з цими вуличними кримінальними бандами та озброєними російськими терористами живуть мільйони простих українців. З добрим серцем і вічною надією на зміни. Люди, які під пеленою страху ховають такі самі очікування на мирне життя у своїй країні. Вони також не бажають, щоб їх долю знову вирішували різні єфремови, ахметови та іванющенки з якимось Путіним у торгах з центральною владою. У цих бажаннях вони такі самі, як мільйони протестувальників на зимових майданах країни. Саме вони потребують нині відчуття підтримки, знаки солідарності усіх решта мешканців держави. То ж навіть просте спілкування в соцмережах, звичайний дзвінок на мобільний для мешканців прифронтового сходу й півдня є величезним актом солідарності у ці дні.

І найважливіше зараз спинити цей кримський фарс з так званим "східним референдумом" 11 травня, коли у вуличних наметах декілька тисяч людей (які ні на йоту не розуміють чим "федералізація" відрізняється від "децентралізації", для яких слово "сепаратизм" нічого не пояснює, але є лайливим і образливим) будуть ніби-то вирішувати долю не просто декількох мільйонів мешканців області, але цілої країни. Незалежність області, намальованої на карті УРСР, це путінський абсурд. Але це треба донести до людей, які ніколи не вміли думати самостійно. Групи невеликої, але достатньо агресивної у своєму невігластві.

Ми перейшли з одного стресу в інший. Перейшли, як у комп'ютерній грі на новий і складніший рівень. І щоб його пройти нам знову потрібні тверезий розум і віра у свої сили. І найважливіше – солідарність. Це саме те, що побороло кулі й водомети, сльозогінний газ та шумові гранати колективного Януковича. Це саме те, що допоможе подолати звірства російських окупантів і місцевого криміналу, те, що може спинити путінську армаду.

ТСН 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Зневага

Йшов додому пішки. Якийсь херовий та невдалий день видався. Потім вирішив поїхати у трамваї. Так і швидше і людей поруч буде мало. А в мене ж ще є привілей - УБД. Ця фігня робить мені розкішну насправ...
Водитель-наркоман на нелегальном маршруте. В 10:00 утра.Отвратительней всего в этой ситуации то, что этот маршрут работает уже полтора года. Получил от полиции десятки протоколов, несколько водителей...
Максим Мірошниченко

Нащадки слави Січових Стрільців

Дзвонить пан Юрій Фоменко, каже шо поки одні петлюрівці-дезертири сплять або чубляться в інтернеті, інші петлюрівці саджають на Соборній площі ялівець (можжевєльнік) біля пам'ятного хреста воякам...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...