App Store Google Play

Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?

11.04.2014 10:45
Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?
У фільмі «Візит до Мінотавра», телевізійному детективі часів пізнього СРСР, є діалог, котрий в умовах нинішніх інформаційних воєн дуже актуальний. Допитуючи афериста, слідчий пояснює, в чому його підозрюють: «Слідство має дані, що ви украли рідкісну скрипку. Про це заявив відомий скрипковий майстер». На що шахрай реагує миттєво: «А хочете, я заявлю, що відомий скрипковий майстер украв діамант «Орлов»? Слідство матиме й такі дані!». Найсмішніше, що в реальному житті кожна така заява, незважаючи на її абсурдність, перевірялася й перевіряється. На відміну від інформації, яку сьогодні поширюють ЗМІ, зокрема телебачення, конкретніше, російське.

З київського Майдану привозять наркоманів, котрим наркотики додавали в борщ. Вулицями українських міст розгулюють озброєні бандерівці. Арсеній Яценюк вивіз із України скіфське золо­­то. В активістів на Грушевського стріляли снайпери НАТО. Російськомовних українців жорстоко б'ють. Із зарплат бюджетників вираху­ють відсоток на ремонт Майдану. Це та інше - лише вершки відвертої брехні, котра поширюється російським телебаченням від початку 2014 року. Кожен із вас здатен скласти власний список такої «достовірної інформації» - всі переліки будуть чималими й навряд чи повторяться.

На момент написання цього тексту актуальною є ось яка побрехенька: українська влада залучає до охорони правопорядку іноземні (читай: американські) приватні структури. Причому поширена вона офіційною установою - МЗС Росії. Чим не згадане вище шахрайське «хочете, я заяв­­лю, і така новина теж буде»? Реакція МЗС України гідна поваги: російським колегам радять не користуватися джерелами з «жовтої пре­­си». При цьому закликавши не вважати російсь­кий народ ідіотами, не здатними розібратися що до чого.

Але в контексті інформаційних війн якраз громадяни держави Росія та їхнє засмічене тотальними фейками інформаційне поле повинні хвилювати нас найменше. Неабияк турбує, навіть насторожує інше. Українці, котрим досить ввімк­­нути телевізор чи інтернет і знайти випуски новин, яким варто довіряти, не роблять цього. Причому вперто. Натомість обурюючись відключенням таких звичних уже російських каналів. Якщо ж дивитися ОРТ вже нема змоги, чисельна категорія наших співгромадян готова приймати за чисту монету будь-які неймовірні чутки, про тих-таки наркоманів на Майдані, замість спробувати знайти розумну альтернативу.

Нині переживаємо тотальну кризу довіри. Не лише до засобів масової інформації, а й до державних інституцій. Показово: відвертій російській пропаганді щодо «озброєних екстремістів у парламенті» українці готові вірити, бо вона поширюється... стабільною країною. Тобто російська ніби­­то стабільність, котра зараз як ніколи нагадує квазістабільність радянських часів, далі надихає чималу кількість наших співвітчизників.

У зв'язку із цим дедалі частіше говорять про необхідність контрпропаганди. Якщо клин клином вибивають, то на кожну антиукраїнську медіа-брехню повинна бути адекватна відповідь: правда, тільки правда й нічого, крім правди. Соціальні мережі переповнені охочими особисто організувати й навіть очолити процес створення інформаційної безпеки нашої країни. Проблема не в кадровому голоді, хоча це теж є. Вона в іншому: українське телебачення як найвпливовіший засіб масової інформації ризикує перетворитися на засіб цієї самої контрпропаганди. Тобто в будні українські новини тільки те й робитимуть, що спростовуватимуть російські. А наприкінці кожного тижня аналітики запропонують ґрунтовний аналіз найгучніших спростувань.

Цей шлях означає: наше телебачення, навіть із благими намірами, все одно непрямо поширюватиме свідомо неправдиву інформацію. Як сказано вище, жодне джерело, жоден спікер, жодна інституція в нашій країні ще не мають цілковитої довіри. Тож регулярні спростування, за логікою парадоксу, викликатимуть більшу прихильність до тієї пропаганди, з якою ми боремося. Поки люди готові вірити, що в нас усе погано, найправдивіша телевізійна картинка не переконає у протилежному. А поки нікому вірити вдома, віритимуть сусідам.

До речі, телевізійники для підвищення рейтингу спираються саме на заробітчан із сусідньої держави. Виявляється, найкраще про українські справи й проблеми вміють говорити трудові емігранти Савік Шустер та Євґєній Кісєльов. Та й менеджмент провідних каналів, не завжди тих, що колись мали провладний імідж, становлять російські фахівці - згадайте хоча б Іґоря Шувалова, але список можна продовжити. Тобто компетентність і професійність суто українських фахівців поставлена під сумнів апріорі. Ну якщо так, не варто ображатися, коли не ми, а нам розказують про нас...

Тиждень 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Загрузка...


Hoвини ПАРТНЕРІВ

Вчора на собі відчув усіемоції які виникають у водія при заносі тролейбуса. Одразу зрозумів, чому на екзаменах і заліках буквально в кожному білеті є питання про дії при заносі. Одразу все згадав і ро...
Підбиваючи підсумки святкування Нового року постає питання, невже тисячі українців ще не знають, що йде війна? Чи вони вирішили, що вона вже закінчилася? Чи це просто недалекість і нерозуміння якої шк...
Ось надумав ділитися зі своїми френдами та читачами інформацією щодо деяких особливостей контактної мережі дніпровського електротранспорту. На перший погляд ця тема здається нудною та нецікавою. Але н...
Є такий розпрекрасний документ. Називається «Загальна декларація прав людини». Прийнятий цей документ Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року і з того часу не редагувався та не випра...