App Store Google Play

Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?

11.04.2014 10:45
Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?
У фільмі «Візит до Мінотавра», телевізійному детективі часів пізнього СРСР, є діалог, котрий в умовах нинішніх інформаційних воєн дуже актуальний. Допитуючи афериста, слідчий пояснює, в чому його підозрюють: «Слідство має дані, що ви украли рідкісну скрипку. Про це заявив відомий скрипковий майстер». На що шахрай реагує миттєво: «А хочете, я заявлю, що відомий скрипковий майстер украв діамант «Орлов»? Слідство матиме й такі дані!». Найсмішніше, що в реальному житті кожна така заява, незважаючи на її абсурдність, перевірялася й перевіряється. На відміну від інформації, яку сьогодні поширюють ЗМІ, зокрема телебачення, конкретніше, російське.

З київського Майдану привозять наркоманів, котрим наркотики додавали в борщ. Вулицями українських міст розгулюють озброєні бандерівці. Арсеній Яценюк вивіз із України скіфське золо­­то. В активістів на Грушевського стріляли снайпери НАТО. Російськомовних українців жорстоко б'ють. Із зарплат бюджетників вираху­ють відсоток на ремонт Майдану. Це та інше - лише вершки відвертої брехні, котра поширюється російським телебаченням від початку 2014 року. Кожен із вас здатен скласти власний список такої «достовірної інформації» - всі переліки будуть чималими й навряд чи повторяться.

На момент написання цього тексту актуальною є ось яка побрехенька: українська влада залучає до охорони правопорядку іноземні (читай: американські) приватні структури. Причому поширена вона офіційною установою - МЗС Росії. Чим не згадане вище шахрайське «хочете, я заяв­­лю, і така новина теж буде»? Реакція МЗС України гідна поваги: російським колегам радять не користуватися джерелами з «жовтої пре­­си». При цьому закликавши не вважати російсь­кий народ ідіотами, не здатними розібратися що до чого.

Але в контексті інформаційних війн якраз громадяни держави Росія та їхнє засмічене тотальними фейками інформаційне поле повинні хвилювати нас найменше. Неабияк турбує, навіть насторожує інше. Українці, котрим досить ввімк­­нути телевізор чи інтернет і знайти випуски новин, яким варто довіряти, не роблять цього. Причому вперто. Натомість обурюючись відключенням таких звичних уже російських каналів. Якщо ж дивитися ОРТ вже нема змоги, чисельна категорія наших співгромадян готова приймати за чисту монету будь-які неймовірні чутки, про тих-таки наркоманів на Майдані, замість спробувати знайти розумну альтернативу.

Нині переживаємо тотальну кризу довіри. Не лише до засобів масової інформації, а й до державних інституцій. Показово: відвертій російській пропаганді щодо «озброєних екстремістів у парламенті» українці готові вірити, бо вона поширюється... стабільною країною. Тобто російська ніби­­то стабільність, котра зараз як ніколи нагадує квазістабільність радянських часів, далі надихає чималу кількість наших співвітчизників.

У зв'язку із цим дедалі частіше говорять про необхідність контрпропаганди. Якщо клин клином вибивають, то на кожну антиукраїнську медіа-брехню повинна бути адекватна відповідь: правда, тільки правда й нічого, крім правди. Соціальні мережі переповнені охочими особисто організувати й навіть очолити процес створення інформаційної безпеки нашої країни. Проблема не в кадровому голоді, хоча це теж є. Вона в іншому: українське телебачення як найвпливовіший засіб масової інформації ризикує перетворитися на засіб цієї самої контрпропаганди. Тобто в будні українські новини тільки те й робитимуть, що спростовуватимуть російські. А наприкінці кожного тижня аналітики запропонують ґрунтовний аналіз найгучніших спростувань.

Цей шлях означає: наше телебачення, навіть із благими намірами, все одно непрямо поширюватиме свідомо неправдиву інформацію. Як сказано вище, жодне джерело, жоден спікер, жодна інституція в нашій країні ще не мають цілковитої довіри. Тож регулярні спростування, за логікою парадоксу, викликатимуть більшу прихильність до тієї пропаганди, з якою ми боремося. Поки люди готові вірити, що в нас усе погано, найправдивіша телевізійна картинка не переконає у протилежному. А поки нікому вірити вдома, віритимуть сусідам.

До речі, телевізійники для підвищення рейтингу спираються саме на заробітчан із сусідньої держави. Виявляється, найкраще про українські справи й проблеми вміють говорити трудові емігранти Савік Шустер та Євґєній Кісєльов. Та й менеджмент провідних каналів, не завжди тих, що колись мали провладний імідж, становлять російські фахівці - згадайте хоча б Іґоря Шувалова, але список можна продовжити. Тобто компетентність і професійність суто українських фахівців поставлена під сумнів апріорі. Ну якщо так, не варто ображатися, коли не ми, а нам розказують про нас...

Тиждень 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Максим Мірошниченко

Моя країна

Взагалі знаєте, президент моєї країни - це президент закинутої на заднє подвір'я історії країни, яку хочуть розколоти та розвалити. Значній масі населення якої на це начхати. Суди якої виправдовують р...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...