App Store Google Play

Чи завжди правИй «ПрАвий сектор»? (частина 2)

11.04.2014 10:55
Чи завжди правИй «ПрАвий сектор»? (частина 2)

Закінчення статті. Початок дивитися тут

Особисті риси лідера «ПС» більше приховують, ніж розкривають співбесіднику його характер. Зовні спокійний, урівноважений, навіть дещо сором’язливий чоловік, що твердо карбує слова своїх переконань. Такою поведінкою він принципово відрізняється від більшості запальних спікерів «Свободи». З перших же публічних промов відкидає будь-які звинувачення «ПС» в наслідуванні нацистській чи расовій ідеології. Більше того, факт, що польовим командиром «ПС» був доброволець, відставний офіцер ізраїльської армії, так само відкидає будь-які можливі інсинуації щодо наявності антисемітських проявів серед прибічників руху. Що казати про образ для «внутрішнього» споживання, якщо команданте Ярош зумів заслужити повагу лояльно сприймаючих Українську Революцію росіян, та навіть спромігся стати героєм епічної балади, написаної відомими апологетами «русского міръа» та чистого «русского рока», фронтменом гурту «Калінов мост» Д. Ревякіним.

 

 

Те, що відбувалося навколо «ПС» протягом наступних 3 тижнів можна назвати еклектичною сумішшю дезінформації, відвертих провокацій, маленьких патріотичних подвигів, реальних фактів допомоги відновленню Справедливості, помилковими спробами скористатися революційною доцільністю, вигаданих сенсацій та маніпулятивних інсинуацій. З одного боку, «ПС» затьмарив в очах кремлівської кісєльовщини-геббельсівщини навіть «розкручених фашистів зі «Свободи» і перетворився на ще більший жупел для і без того зазомбованих російським ТБ мешканців Сході, Півдня України та Криму. Відеороликами з Сашком Музичком, провідником «ПС» на Рівненщині, мало не лякали неслухняних дітей по всій Росії. Д. Ярош вперше стикнувся з силою віртуального протистояння, гарно організованого «чорного PR-у», який крапля за краплею підточував довіру людей до руху, а також сіяв сім’я сумнівів та відрази. Гірше за все те, що сам провідник руху старанно підливав масла у вогонь, відмовляючись роззброїти своїх людей, а також ідентифікувати своїх прибічників, знявши маски та відкинувши партизанські форми лінчування адептів поваленого режиму.

Кожен день, що приховував обличчя активістів під масками, крок за кроком руйнував рейтинг «ПС» як політичного руху. І Київ, і деякі інші великі українські міста заповнили часто неагресивні, але озброєні люди в новеньких костюмах кольору хакі, в чистеньких бронежилетах, саме таких, яких життєво не вистачало на Майдані 18-20 лютого. Штаби «ПС» переповнилися людьми, які по-справжньому не брали участі в головних революційних битвах січня-лютого, але спливли на поверхню, намагаючись вхопити свій шматок Слави. Справжнісінькі бандити, що виповзли на світло вже після закінчення бойових дій, розпочали відверті рейдерські захоплення та пограбування, прикриваючись іменем Революції та належністю до лав Самооборони та «ПС». Все важче ставало відрізняти в численних повідомленнях ЗМІ про захоплення майна корумпованих чиновників влади Януковича хоч і не легітимні, але щирі і безкорисні дії активістів «ПС», від кримінальних злочинів, які вчинялися перевдягненими в балаклави і камуфляж рекетирами.

Видається так, що Ярош бачив бійців «Правого сектору» в якості української версії «Вартових Революції», особливого парамілітарного формування, що забезпечить на перехідний період торжество не юридичного, а істинно народного Правосуддя, підмінить собою в деякій мірі оперативні слідчі органи та стане інструментом тиску на корумпованих членів команди ПР, які у великій кількості залишилися на різних рівнях влади. Але нова влада дуже швидко забулася завдяки кому вона посіла зручні кабінети та м’які крісла.

Стало зрозуміло, що подальше вагання з легалізацією руху буде грати виключно проти нього. Цей процес Д. Ярош почав одночасно на декількох напрямках. По-перше, з числа формальних лідерів «ПС» було усунуто Горана, ватажка «Білого молоту», якого за дивним збігом обставин вже через декілька днів було затримано слідчою групою МВС за нібито організацію вбивства працівників ДАІ на Броварському проспекті столиці 2 березня. Люди, що добре знаються на стані справ у «ПС» ставляться до цієї інформації з величезною недовірою та в приватних розмовах повідомляють, що необхідні покази з підозрюваних вибивали силою. Недарма розгляд справи в суді про запобіжний засіб зібрав доволі численний мітинг прихильників «ПС». По-друге, Ярош нарешті оголосив про перетворення «Правого сектору» на повноцінну політичну партію на основі існуючої УНА-УНСО, яка анонсувала його участь в майбутніх президентських виборах. По-третє, публічна риторика, символіка «ПС» почала очищатися від незначних, але наявних до того символів, що можна було тлумачити як нацистські чи расистські. Саме «Вовчі гаки», якими лякали останкінські зомбо-канали обивателів Забайкалля, що були властиві «Патріоту України» (Соціал-національній асамблеї), найбільш радикального націоналістичного руху з елементами ксенофобії та расизму, вже не траплялися в символіці «ПС». Кажуть, що щедрі спонсори принесли Ярошу не тільки гроші, але і команду політтехнологів, які почали роботу над створенням нового бренду, не обтяженого старими страшилками, до того ж інформативно спрямовано і на російськомовну аудиторію. І нарешті, сам факт висунення лідера «ПС» кандидатом в Президенти міг би остаточно легалізувати рух і потіснити конкурентів. Але тут з’явився Брат у воріт.

Не варто шукати «ПС» серед винуватців воєнної агресії Путіна до Криму. Зрозуміло, що підготовка анексії велася роками. Необхідно визнати, що доволі поміркована риторика «ПС» щодо сепаратистських проявів на Сході на початку березня відіграла в певний момент стабілізуюче значення та пом’якшила емоції, заляканих російським ТБ харківських, донецьких та луганських гомо совєтікус. Навіть відверто бандитський напад бойовиків кернесівського «Оплоту» на офіс «Просвіти» і «Правого сектору» в Харкові не вивели Яроша з емоційного стану рівноваги. Стало зрозуміло, перед нами не імпульсивний ватажок партизанської банди, а політик, що здатен прораховувати на декілька ходів наперед.

***

Ситуація навколо Сашка «Білого» Музичка підірвала довіру до «ПС» навіть з боку активістів-революціонерів Майдану. Публічна, не виправдана ситуацією, демонстрація зброї, риторика на рівні базарного «смотрящєго», а ще більше фактичне схвалення Ярошем та іншими лідерами «ПС» такої поведінки їх представника в Рівному, яскраво висвітила перспективу перетворення революційного контролю за оновленням влади на найгірші зразки «лихих 1990-их». Достойний Революціонер не має права залишатися в пам’яті народу за напівкримінальною клікухою. До того ж, фактична війна, що ведеться путлєровською Росією проти України це не лише війна зброї, фактів та дій. Це війна картинок, сенсів та образів. Відеороликам з Музичком мабуть аплодували стоячи всі члени Совєта Федерацій, що одноголосно освящали окупацію Криму. Кращого інформаційного фону не зміг би створити ні К. Ернст, ні Вл. Сурков.

Але парадокс заплутаного сьогодення в тому, що саме смерть Музичка, яка дуже схожа на замовне вбивство, може повернути Яроша на вершину народної довіри в якості національного Робін Гуда. Якщо тимчасова слідча комісія ВРУ, що розслідує обставини затримання Музичка, виявить ознаки злочинної недбалості під час проведення операції «спецами» з МВС, або ще гірше, підтвердить слова свідків про замовний характер вбивства, інсценованого під невдале затримання, то Майдан не просто отримає гучну відставку міністра Авакова, але і вхопить потужного козира, що змусить нову владу повернутися лицем до тих, кого вона сьогодні маргіналізує та всіляко відсторонює від впливу на процеси в країні.

Все тільки починається…

Що зможе запропонувати суспільству Ярош-кандидат-в-президенти і особливо тим, хто не підтримував Майдан чи з пересторогою відноситься до націоналістичних рухів? Формування такого типу як «ПС» апріорі не витрачаються на розробку економічних програм чи пошук компромісів з політичними силами інших спектрів. До честі Яроша необхідно визнати, що на протязі 3 місяців Майдану він доволі толерантно висловлювався щодо єдності всіх опозиційних до Режиму Януковича сил. Але в якості кандидата в Президенти під час такої короткої виборчої кампанії йому просто не вистачить часу на пошук союзників. До того ж, необхідно не забувати, що провладна тепер «Свобода» і її кандидат,Тягнибок, зроблять все можливе для нівелювання потенційного росту рейтингу конкурента. Крім цього, необхідно розуміти, що «ПС», як будь-який дужешвидкозростаючий рух, точно стане жертвою «хвороби росту». Без сумнівів, до його лав затесалося чимало випадкових людей, зрадників, провокаторів, «засланих козачків», які ще проявлять свої хижі наміри в критичні для партії моменти. Зважаючи на те, що до кінця 2013 року про особу Яроша, як відомого провідника українського національно-патріотичного руху країна нічого не чула з вуст відомих дисидентів чи ветеранів «Народного Руху», УНП, партій «Собор», КУН та інших, його особа теж викликає чимало запитань. Як ми вже встигли переконатися, агентурою ФСБ останніми роками були переповнені всі політичні та державні інституції України і тому навіть натяк на відсутність публічних даних про біографію дореволюційного періоду теж додасть лідеру «ПС» клопоту. Так само, як і джерела фінансування його кампанії.

Не варто апелювати до Яроша щодо його негативного сприйняття вступу України до ЄС і НАТО. Це його тверда політична позиція і вона не пов’язана з агресорськими загрозами з боку Кремля. Праві партії традиційно є «інтровертами» в політиці і не захоплюються ідеями глобалізації, знищення кордонів, розмивання національної самоідентичності та лібералізму у всіх проявах.

Президентські рейтинги Яроша скоріше за все прогнозовано залишаться в межах 5%. Але навіть якщо він досягне такого результату, це дозволить йому апелювати до влади в якості рівноцінного гравця. Україні зараз варто боятися не виходу нового гравця на політичний ринок, а маніпуляції навколо нього і «ПС» інформаційних кілерів як у ворожій Росії, так і в самій Україні. Кажуть, що за широкомасштабною кампанією по дискредитації «ПС» в Україні стоять вимоги ЄС і США про необхідність роззброїти українських радикалів. Чи не щодня ЗМІ повідомляють про нові «злочини та зловживання» «ПС». Але щирий подив викликає той факт, що ефективна боротьба МВС та СБУ, яка поширюється на активістів «ПС», слабо стосується численних проявів сепаратизму з боку колишніх та дійсних членів ПР, безкарними залишаються лідери банд «тітушок», які вчиняли злочини в січні-лютому в Києві, і так само продовжують працювати «п’ятою колонною» Путлєра сьогодні на Сході України. Все це виглядає як цілеспрямована акція нової влади по знищенню добре організованого політичного конкурента, до того ж, володіючого зброєю, та готового до люстрації злочинців попереднього режиму не на словах, а на ділі.

Якщо лідер, що вийшов на авансцену української політики, привласнивши частину Слави, яку здобували на полі бою пересічні майданівці, зараз хоче вибудувати базис для свого майбутнього, він повинен не експлуатувати пам’ять «Небесної сотні», не вчергове ворушити славне минуле Неньки-України, а творити свою платформу, зрозумілу програму дій для реалізації людьми без масок і темних плям в біографії.

***

Інколи дуже важливі не офіційні заяви. Не пусті задекларовані цілі з партійних програмних буклетів. Не відзняті політтехнологами ролики. Інколи, дуже важливі непомітні неозброєному оку тихі слова, які йдуть з самого серця. Такі як Ярош живуть серцем. Сумнівно, що його прізвище є серед суперагентів ФСБ чи в зарплатному списку жирного олігарха. Навіть попри те, що олігархи зараз щедро фінансують «Правий сектор». Чого варті лише два орендовані поверхи готелю «Дніпро» на Європейській площі під офіс партії. Таких як Ярош використовують «в темну», експлуатуючи його переконання, ідеологічну рефлексію на події та специфічну інформаційну атмосферу навколо.

19 січня 2014 року, Дмитро Різниченко, відомий активіст, що колись прикрасив своїм зображенням обкладинку «The New York Times», який має багато близьких контактів як в бойовому, молодіжному крилі «Свободи», так і в «Правому секторі», ще під час незакінченого майданівського Віче, напевне знаючи про плани початку силового протистояння, написав на своїй сторінці ФБ: «Все тільки починається».

укр199

Саме
такі слова весь час повторюють активісти молодіжного «свободівського» угрупування С14. Саме такими словами звертається до світу Дмитро Ярош, презентуючи діяльність «Правого сектору».


Тому найбільш очевидною відповіддю на питання «Що саме готовий запропонувати «Правий сектор» і його лідер Україні?» є слово «Війна». Всеосяжна. Тотальна. На два фронти- з зовнішнім агресором та внутрішньою контрреволюцією, частиною якої стала вчорашня опозиція. Через очищувальний вогонь війни «Правий сектор» бачить спосіб остаточного формування української нації, яка пройшовши шлях найскладніших випробувань, змогла б стати самодостатньою та остаточно незалежною.

Лише будівельники живуть холодним розумом. Серцем палають воїни. Іноді навіть не замислюючись про ціну, яку необхідно заплатити за гартування нації. 

Сторінка автора 



Hoвини Join

Погода, Новости, загрузка...
Анастасія ГОРЯЧА

До людей, як до худоби

Якось Яніка Мерило стрімила з СВ потяга, здається, Київ-Львів... Вона казала про реформи, які таки відбуваються в нашій країні, демонструючи новеньку плазму у люксовому вагоні. Довелось якось і мені п...
Юрій Фоменко

Земля країни Герр

1970 рік. Наше місто розросталось на лівому березі. Вже вийшло за межі Мануйлівки і розбудовувалось у плавнях і на пісках.  З появою нових будівель виникало питання закладки зелених зон. А для зе...
Год назад прошёл тендер на создание концепции развития транспортной сети Днепра и всё мои прогнозы по этому документу сбылись:1) Вероятней всего расчитана она будет на 4-5 лет(как раз под сроки реализ...
Дмитро Томчук

В ожидании "халявы"

Есть у меня знакомый народный депутат из Днепра. До того, как стать нардепом, он был бизнесменом. Человек небедный. И , как многие люди этого круга, привыкший считать деньги до копейки. Это старая бух...